Найвідоміші політичні процеси XX століття


Набравши популярності в останній чверті XIX століття термін «політичний судовий процес», він залишається актуальним і по наш час. Сьогодні ми вирішили розповісти про найвідоміші випадки судочинства з політичним присмаком.

Всього є дві головні ознаки політичного судового процесу. По-перше, це звинувачення в скоєнні кримінально караних діянь, мотивом яких називається «заборонена ідеологія».

По-друге, це обмеження свободи людини або винесення вироку за мотивами нетерпимості до його переконань, раси, мови, походження, релігійної чи сексуальної орієнтації та т. п.

Ми вирішили відібрати для вас 5 показових політичних процесів XX століття: від справи Дрейфуса до справи Нельсона Мандели.

Процесс Дрейфуса. Париж, 1894–1906

Процес Дрейфуса. Париж, 1894-1906

Ми вже писали про цю заплутану справу, але не завадить ще раз коротко про неї згадати.

Єдиний єврей-офіцер французького Генштабу Альфред Дрейфус звинувачений по службі в передачі німецькому військовому аташе секретних документів. Дрейфус заарештований, звинувачений у зраді та відданий під суд, що не перевірив жодного доказу та перебував під грубим тиском Генштабу й військового відомства. Вирок — розжалування та довічне заслання.

Справа Дрейфуса послужила початком політичної кризи, що поклала початок по-справжньому серйозної та широкої громадської дискусії про антисемітизм в Європі.

Військовий міністр призначає перегляд справи Дрейфуса. Офіцер-зрадник наклав на себе руки, його співучасник залишає Францію. Президент оголошує про помилування Дрейфуса, а в 1906 році Апеляційний суд повністю виправдовує офіцера.

Завдяки «справі Дрейфуса» в 1905-му у Франції прийняли закон про відокремлення церкви від держави.

Процесс над духовенством. Петроград, 1922

Процес над духовенством. Петроград, 1922

Всього в 1922-1923 роках на радянських теренах пройшло понад 250 процесів, в яких постраждало понад 10 000 православних священників, які виступали проти вилучення церковних цінностей. Кожного п’ятого підсудного розстріляли. 

Найбільший з процесів над російським духівництвом початку 1920-х: 86 священнослужителів звинувачували в «поширенні ідей, спрямованих проти проведення радянською владою декрету про вилучення церковних цінностей, з метою викликати народні хвилювання для здійснення єдиного фронту з міжнародною буржуазією проти радянської влади».

За вироком Петроградського ревтрибуналу чотирьох підсудних, включаючи митрополита Веніаміна, розстріляли, 26 підсудних виправдали, інші отримали від місяця до п’яти років в’язниці. Після петроградського процесу Михайло Калінін в «Ізвєстіях» говорив про засуджених як про тих, хто «присвятили себе служінню інтересам колишніх панівних класів … і використовували своє ієрархічне становище в російській церкві та свої знання й таланти виключно для обману мас петроградського населення та для підбурювання їх до громадянської війни під релігійним прапором». У 1990 році вирок скасовано, всі засуджені реабілітовані за відсутністю складу злочину.

Процесс Зиновьева — Каменева. Москва, 1934-1936

Процес Зінов’єва — Каменєва. Москва, 1934-1936

Вбивство 1 грудня 1934 року в Ленінграді Сергія Кірова стало приводом змістити фокус репресій на «внутрішніх ворогів» в партії. Уже в день вбивства Сталін підписує постанову ЦВК та РНК СРСР про спрощене та прискорене судочинство у справах про тероризм проти радянської влади.

28-29 грудня 14-х осіб, звинувачених в організації вбивства, засудили до розстрілу; у вироку прямо згадується «Зінов’євська антирадянська група в Ленінграді».

Заарештовані Григорій Зінов’єв та Лев Каменєв засуджені до адміністративного покарання, але вже в січні 1935 го отримують по 10 років за «моральну та політичну відповідальність» вбивства Кірова. Через півтора року Каменєв, Зінов’єв та ще 14 осіб постали перед судом за звинуваченням у створенні «об’єднаного троцькістсько-зінов’євського центру», який за інструкціями Троцького готував вбивство Сталіна, але встиг убити тільки Кірова. 

На процесі не було пред’явлено жодного документа чи речового доказу — все будувалося на обмовках підсудних та брехні свідків. Вирок — розстріл. У червні 1988-го пленум Верховного суду СРСР скасував вирок з припиненням справи за відсутністю в їх діях складу злочину.

Процесс над Коммунистической партией США. Нью-Йорк, 1948

Процес над Комуністичною партією США. Нью-Йорк, 1948

У 1940 році в США прийняли ряд законів, які перешкоджали поширенню нацистської пропаганди, в тому числі «Акт Сміта» (він же «закон про реєстрацію іноземців»). У 1947 році президент Гаррі Трумен ініціює перевірку лояльності держслужбовців — на цей раз вже через «радянських шпигунів» в урядових організаціях. Кінцевий результат — маккартизм та переслідуванням за «антиамериканську діяльність» (1950-1957).

У 1949 році в Нью-Йорку починається процес над 11 лідерами Компартії США, яким по Акту Сміта пред’явлено звинувачення в антидержавній змові «з метою пропаганди та навчання принципам марксизму-ленінізму». Як обвинувальні документи фігурували фрагменти комуністичної та соціалістичної літератури, включаючи навіть написаний у 1848 «Маніфест комуністичної партії».

Всі підсудні засуджені до тюремного ув’язнення від 3 до 5 років. Згодом по Акту Сміта постраждало кілька тисяч осіб, і лише в 1957-му Верховний суд США нарешті провів відмінність між «пропагандою з метою підбурювання» (кримінально караною) та «навчанням ідеям як абстрактним концепціям».

Дело Нельсона Манделы. Претория, 1952–1965

Справа Нельсона Мандели. Преторія, 1952-1965

У 1952 році за звинуваченням у державній зраді (за організацію акцій мирної непокори законам апартеїду) група лідерів національно-визвольного руху ПАР на чолі з Нельсоном Манделою засуджена до дев’яти місяців в’язниці умовно, а потім — до позбавлення громадянських прав на два роки.

У грудні 1956-го Мандела та ще 150 осіб знову заарештовані за звинуваченням у державній зраді: цього разу це «прихильність комунізму та підготовці насильницького повалення влади». Їх все ж виправдали.

Після того, як в липні 1960-го під час розгону демонстрації в Шарпевілле гине 67 особа, Африканський національний конгрес на чолі з Манделою переходить на нелегальне становище та починає збройну боротьбу. У 1962 році Мандела заарештований, у квітні 1964 засуджений до п’яти років каторги, а через рік — до довічного ув’язнення.

Він провів у в’язниці 27 років, попри загальносвітову кампанію в його захист, і лише в 1990 році новий президент ПАР Фредерік де Клерк підписав указ про легалізацію АНК, що призвело до звільнення Нельсона Мандели.

Джерело: biography.wikireading, forbes, halshs.archives-ouvertes.fr

Фото: uk.wikipedia.org, forbes