Мама, хочу бути блогером (а відповідати за контент не хочу)


Даша Харченко

правчиня


Чи може нести блогер відповідальність за свій контент? І що буде  інфлюєнсерам за висловлювання на кшталт: «вакцини – це аутизм, переходимо на голод, п’ємо оцет натщесерце»?

«Мама, я хочу бути блогером. Вони роблять те, що хочуть і багато заробляють».

Це увійшло в наше життя дуже швидко. Не можна заперечити, що так звані інфлюєнсери в мережі не мають впливу на дії їхніх підписників. При цьому цей вплив може бути як позитивний, так і негативний. То ж, чи може нести блогер відповідальність за наданий контент? Зокрема цікаво розглянути блоги, які ретранслюють антинаукові ідеї, конспірологію, антивакцинацію, шкоду веж 5G тощо.

Що захищає всіх розповсюджувачів інформації? 

Стаття 34 Конституції України й стаття 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Проте вони й встановлюють обмеження, зокрема, що свобода слова може бути обмежена державою в певних випадках. І вони допускаються для досягнення суспільно важливої мети та не мають перевищувати рівня, необхідного в демократичному суспільстві (пропорційність, доцільність тощо). 

Про те, як держава сказала «ну-ну» блогу ми можемо побачити на прикладі проросійського блогера Анатолія Шарія, при цьому йому просто оголосили підозру, але його Youtube-канал заблокований не був. А от Олександра Дубінського був (перемога).  Але це справа СБУ, я б хотіла розглянути блоги, які не підривають основи конституційного ладу та національну безпеку України. Це більше стосується фізичного та ментального здоров’я людини. Йдеться про інста-нутріціологів, конспірологів, псевдонауковців, псевдодієтологів, антивакцинаторів, синіх китів тощо.

Коронавірус та відповідальність «блогерів»

В березні-травні 2020 року активно поширювалась в ЗМІ інформація про накладання штрафів на поширення неправдивих чуток щодо коронавірусу. Судова практика була геть неоднорідна: за одні й ті самі дії то штрафували, то ні. Кваліфікували за статтею 173-1 КУпАП: поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку. Цікаво, що ознакою складу правопорушення є те, що особа, яка поширювала інфу, знала і розуміла неправдивість інформації – часто налякані люди поширювали фейки, не розуміючи фейковості.

Але за цією статтею не можна буде притягти відповідальність блогера, який пише, що від молока згниє все в шлунку, COVID-вакцина призведе до аутизму, а наш організм не може нормально функціонувати без регулярного детоксу від «шлаків і токсинів» (їх немає, якщо що). Загалом українське законодавство ще не знає, що робити з блогерами.

Блогери мають нести відповідальність за свій контент, оскільки їхню інформацію споживає велика кількість людей, сказав колишній міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський в інтерв’ю виданню «Дзеркало тижня». Він також заявляв, що блогери мають нести відповідальність за написане відповідно до чинного законодавства. Але під чинним законодавством він мав на увазі неможливість закликів до ворожнечі (расова, релігійна, за ознакою статті, сексуальної орієнтації) або все що стосується нацбезпеки. 

Але ніякої відповідальності за «вакцини – це аутизм, переходимо на голод, п’ємо оцет натщесерце» немає. Можна апелювати до того, що тут немає примусу, а у людей є голова на плечах. Ну то у вислові «мочимо геїв\православних\президента» теж немає примусу, і теж у людей є сіра речовина, але чомусь це підпадатиме під законні обмеження. Тоді ж чому токсичні заклики в стилі фетшеймінгу (що призводить до депресії та розладів харчової поведінки), відмови від вакцинації, повалення веж 5G ніяк не регулюються?

А що про телебачення?

Відтак, звернемось до закону України «Про телебачення і радіомовлення». Зокрема, стаття 7 містить для телерадіоорганізацій низку обмежень. Нас цікавить таке: не припускається використання телерадіоорганізацій для:

  • Пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їхніх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження. Фізичний стан можна розглядати в розрізі висловлювань «бути товстим – соромно»?
  • Трансляції програм та передач, у яких телеглядачам та/або радіослухачам надаються послуги з ворожіння, а також платні послуги у сфері народної та/або нетрадиційної медицини – сюди ж превентивна медицина, антиейдж медицина, марафони голодування, конспірологічні теорії.

То чому ж не застосовувати аналогію закону для регулювання контенту блогерів?  Цікаві терези виходять: що переважує: свобода слова і їхнє самовираження (через поширення антинаукової інформації) чи все ж здоровий глузд?

Згадаємо відому українську блогерку Софію Стужук, яка у березні 2020 року говорила, що коронавірус «штучно створений в 2015 році», його небезпека перебільшена і що вона не боїться вірусу. Через певний час, її чоловік, фітнес-блогер помер від коронавірусу. Теж не вірив спочатку у необхідність лікування.

Багато фітнес-блогерів говорять про відому від вуглеводів, зниження калорійності раціону до 1000-1200 калорій (що є критично мало для дорослої людини), що безпосередньо несе інколи безповоротну шкоду здоров’ю. І вони не несуть жодної відповідальності за свої дії. Адже нібито це вибір кожного брати відповідальність за своє здоров’я.

Тоді згадаймо нещодавній випадок смерті дівчинки в Боярці.  Поліція сказала, що вона подивилася в TikTok відео із закликом спробувати медичний препарат «Дротаверин», щось на кшталт «Випий 40 таблеток і подивися, що буде».  Спочатку ЗМІ писали, що відпрацьовувались версії схиляння до самогубства. Проте всі повідомлення про інцидент на сторінках поліції видалені (як на сайті, так і у ФБ). ЗМІ писали, що прокуратура нібито відкрила провадження, але за якою статтею?

«Систематичне схиляння»

Доведення до самогубства, чи це було воно? Як зазначає Хавронюк М.І., ставлення винної особи до самогубства як наслідку вчинюваного нею доведення може бути й необережним (засоби, які впливають на психіку. Це: жорстоке поводження; шантаж; примус до протиправних дій; систематичне приниження людської гідності). Схиляння до самогубства не карається.  Водночас схиляння, якщо воно систематично вчинювалось стосовно малолітньої дитини чи особи з певними особливостями психіки і спричинило самогубство, за певних обставин може бути розцінене як умисне вбивство. В деяких державах закон передбачає відповідальність за схиляння до самогубства (КК Австрії, Болгарії, Італії, Іспанії, Литви, Норвегії, Польщі, Сан-Марино, Угорщини, Франції, Швейцарії).

Якщо проаналізувати норми законів виходить, що покарати поширювачів подібного контенту не можна. Бо: жорстокого поводження; шантажу; примусу; систематичного приниження людської гідності НЕ було. І те, що дівчата 13 років не розуміють, що ковтати десяток і більше таблеток це не ок – це проблема батьків. Так, було сказано, що «систематичне схиляння» щодо малолітніх може розцінюватись, як вбивство. Но, видається, дівчата просто 1 раз побачили відео і зробити те, що зробили. Факт систематичності відпадає. Виходить нікого не може бути покарано у смерті дівчинки. Але знову ж таки, якщо застосувати аналогію закону «Про телебачення і радіомовлення», то можна спробувати врегулювати і уникнути надалі подібних випадків. Де  стаття 7 передбачає заборону на трансляцію програм або їхніх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися.

То ж питання відповідальності блогерів за поширення неправдивого та потенційно небезпечного, але неочевидного контенту залишається відкритим і потребує врегулювання. Адже блогерів стає все більше і дезінформації теж.

__________

Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».