Lойер & юрня: історія юриста, якому накипіло

Привіт! Я Lойер — типовий український юрист. Хоча, мабуть, вже не типовий, бо одного разу мені стало боляче. Боляче від того, що я кожного дня стикався з юрнею. І якось вирішив, що з мене досить. Нижче описав трішки іронічну історію про свій шлях до змін.

Початок: переродження в універі

Колись я був звичайною людиною, аж доки не вступив на юридичний факультет в український виш. З того моменту моє життя перевернулося. Спочатку я перестав говорити людською мовою — вона здавалася мені занадто примітивною. Натомість у моє мовлення вкорінилися канцеляризми. І біс із ним, аби тільки у мовлення — я почав так думати.

А ще я тоннами писав однотипні реферати. Це не дало мені ніяких знань, однак навчився копіпастити. Ну і писати довгими реченнями і лити в тексти багато води, навіть якщо у мене не було думки з цього приводу. Дуже багато води. Згодом я зрозумів, що нас дресирували до виходу у вільні води юриспруденції.

Однотонне бубніння лектора, який читав текст із підручника, теж дало свої плоди. Я нічого з того не запам’ятав, однак навчився засинати з відкритими очима. Це теж хороше вміння для юриста. Воно мені не раз знадобилося на практиці.

Ксерокс і кур’єр: перша практика

На останньому курсі я пішов на практику в юридичну компанію. Там мене зустріли тепло, навіть радісно. Згодом зрозумів чому — в мої функціональні обов’язки входило ксерокопіювання і чаєваріння. Я перексерив, мазе фака, кілометри паперу. Іноді зшивав документи, щось розкладав по папкам (в хронологічному порядку і навпаки). На моє запитання, навіщо стільки паперової роботи, мені відповідали, що так треба. «У юриста має бути все зафіксовано, організовано і підстраховано…і взагалі, документи — це твоє обличчя». Більше я не питав.

А ще я гарно освоїв роботу кур’єра. Відтоді добре орієнтуюся в місцевості: особливо розташуванні судів. Канцелярії і відділення пошти стали моєю другою домівкою. Адже в сумі час, який я проводив у чергах, більший, ніж вдома після практики.

Вихід у світ: усвідомлення

Перша моя робота не дуже відрізнялася від практики. Тонни паперу, кілометрові черги і такі ж довгі речення у документах.

Я почав спілкуватися з клієнтами і контрагентами, створювати різні документи, погоджувати договори. І не відразу зрозумів, чому так часто на роботі, як і колись в універі, відчував біль та негативні емоції. Наприклад, коли контрагенти вимагали непотрібні документи або вносили незрозумілі правки. І це відбувалося щодня. Більшість моїх колег юристів просто закривали на це очі. Або ж самі ставали такими.

Юрня і юрнеборці

Я теж таким був, доки мені не накипіло. Якось обернувся навколо і відчув, що з моменту вступу в універ більшість юристів щодня стикається з непотрібними процесами, дебільними вимогами і роблять купу зайвих рухів і документів. Вони витрачають на це час, який могли б використати з користю для себе.

Тоді я не знав, що термін Юрня має визначення і навіть етимологію слова. А ще, що є ціла спільнота юрнеборців, які «проповідують» ідеологію — життя юриста без юрні. Згодом я став одним із них.

У них є телеграм-канал, де публікується всіляка юрня, яка бісить юристів. Наприклад, 6-й кегель у договорах чи приховування правок — це дно. А ще вони проводять як онлайнові, так і офлайнові зустрічі, на кшталт: юрня і вино, юрня і віскі, де обговорють, кому що наболіло. Я теж там був, вино пив, душу виливав 🙂 Ну і підтримав їх донатом на Patreon, щоб вони зробили ще більше якісних досліджень. Бо мені справді дуже хочеться, щоб у житті кожного юриста було якомога менше всілякої юрні…менше юрні та болю ❤️