«Кінцевий бенефіціар»: як юрист підвищує фінансову грамотність населення?
Роман Кузюк — юрист, автор бізнес-детективу «Кінцевий бенефіціар» та гри з однойменною назвою. Своїм проєктом Роман хоче підвищити професійний рівень менеджерів середньої та вищої ланки, а також фінансову грамотність населення.
Ми розпитали його про те, як виникла ідея написати книгу та створити гру, як він це реалізовував, перед якими труднощами постав; а ще про кар’єрний шлях, цікаві кейси з роботи та як це вплинуло на його проєкти й світогляд в цілому.
Розкажіть трішки про себе.
За освітою я юрист, хоча почав її здобувати в Академії державної податкової служби. Через два роки зрозумів, що правоохоронна діяльність не зовсім те, чим я б хотів займатися. І хоча я міг стати оперуповноваженим чи слідчим податкової міліції, до мене все ж прийшло розуміння, що я хочу бути саме юристом.
І ви вирішили змінити напрямок?
Так, перевівся на навчання в Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого. А після закінчення вирішив реалізовувати себе в комерційному напрямку. Мене дуже цікавила сфера фінансів та банківська справа. Тому у 2007 році я влаштувався в муніципальний банк «Хрещатик» на посаду юрисконсульта 1 категорії.
За рік я зробив непоганий старт — зі своєї посади до керівника юридичного відділу однієї з філій банку. Мені цього виявилося не достатньо, тож у 2008 році я перейшов у головний офіс значно більшого банку — «ВТБ Банк». А в кінці 2009 року мені запропонували нову посаду в банку «ПУМБ» — корпоративного юриста з перспективою стати корпоративним секретарем. В цьому немалозначну роль, слід зазначити, зіграло знання англійської мови.
Таким чином, буквально за два роки початку своєї кар’єри я змінив три місця роботи з досить стрімким ростом як по посадах, так і в питаннях заробітної плати.
Чи були якісь цікаві кейси у вашій роботі?
Так, був доволі цікавий кейс у моїй кар’єрі у 2010 році. Наглядова рада приймає рішення про злиття двох банків — Донецького Донгорбанку та ПУМБ. Мені доручили написати дорожню карту цього злиття.
На той час було чимало колізій правових норм, які регулювали ринок цінних паперів, діяльність акціонерних товариств та банківського законодавства. Завдяки цьому проєкту нам вдалося згенерувати достатньо знань та досвіду, які пізніше були імплементовані в нормативні акти НБУ та НКЦПФР.
Згодом я пропрацював у цьому банку кілька років, став керівником відділу корпоративного управління, корпоративним секретарем та секретарем Правління. Тоді я набував вже менеджерський досвід, оскільки брав участь у всіх ключових засіданнях. Це були Загальні збори акціонерів, засідання Наглядової ради та засідання Правління — усіх вищих органів управління.
Ви сказали про менеджерський досвід. Скільки людей було у вашому підпорядкуванні?
Коли я у 2013 році став керівником відділення банку «Хрещатик» — в моєму підпорядкуванні було 10 осіб. Але згодом я став заступником з корпоративного бізнесу у великій філії — там було вже понад 50 осіб у порядкуванні. А потім мене вкотре «схантили», правда вже в Ощадбанк :).
Отримання цієї роботи — це окремий кейс. Так, я три місяці чекав аудієнції з головою Правління Ощадбанку Андрієм Пишним. В день зустрічі близько трьох годин очікував в його приймальні, а саме інтерв’ю тривало всього 3 хвилини :). В кінці він сказав лиш фразу:
«Стандартні три місяці випробування. Хоча вже за місяць стане зрозуміло, чи ми спрацюємося. Не спрацюємось…, що ж, це життя».
Уявіть мій стан: всього 3 хвилини розмови та ніяких гарантій щодо кар’єри чи ще чогось.
І ви погодились?
Цікавий випадок стався у той же вечір. Повертаючись додому, я помітив у супермаркеті журнал Forbes, на обкладинці котрого великим планом Андрій Пишний як хедлайнер статті про банки України. Тож я трактував це як знак долі.
Таким чином у 2015 році я потрапив на посаду керівника Служби секретаріату Правління державного Ощадбанку та пропрацював там рівно 8 місяців. За цей час я встиг взяти участь в активних процесах з ребрендінгу та перебудови Ощадбанку. Суто моєю ініціативою стало вдосконалення системи внутрішнього контролю банку. Проте не всі члени Правління підтримали мої наробки, що трохи підкосило мою мотивацію. У цей момент мені прийшла інша пропозиція про роботу.
Чергова робота теж стосувалася банку? 🙂
Не зовсім :). Точніше зовсім не банку. Наступну пропозицію я отримав від одного зі співвласників «Нової пошти». Я вирішив спробувати щось нове та розвиватися далі – в компанії реального сектору економіки. Пропрацювавши там два роки, в моєму світогляді настав переломний момент.
Заінтригували. І що це за переломний момент?
У 2016 році я починаю писати книгу, щоб поділитися своїм чималим досвідом життєвим та професійним досвідом. Її назва з’явилася ще у 2012 році — «Кінцевий бенефіціар», але моя думка написати книгу визрівала ще 4 роки.
Як результат, за 4 місяці я написав чималого розміру книгу методологічного змісту, але у жанрі бізнес-детективу.
Розкажіть про неї.
У книзі досить відома компанія експрес-доставки бореться з рейдерським нападом. Власники правдою-неправдою відбиваються, але в процесі боротьби половину акцій компанії викупляє на біржі невідомий власник. Його неможливо ідентифікувати, оскільки він ховається за низкою офшорних компаній у різних юрисдикціях. Ніхто не знає, хто він та які у нього плани.
Та всупереч найгіршим очікуванням він починає надсилати на загальні збори акціонерів обов’язкові до виконання резолюції щодо питань корпоративного управління, операційного менеджменту, бізнес-процесів тощо. Протягом трьох років такими діями невідомий співвласник переводить компанію з локального на міжнародний рівень.
На цьому і зав’язаний основний сюжет, але цікавим моментом залишається те, що до кінця книги цей кінцевий бенефіціар не розкриває свою особистість, а за ним починає полювання слідчий Інтерполу. Основна слідча версія полягає в тому, що невідомий співвласник — один з працівників цієї ж компанії.
Тож читачеві необхідно впізнати в героях цього невловного бенефіціара.
А розкажіть, як ви писали цю книгу?
Це був шалений рік. Я навіть відпустку брав лиш на тиждень. Писав у вільні хвилини: приїжджав раніше на роботу, затримувався в офісі, прокидався раніше.
Як не дивно, але мені допомагало натхнення та вперте бажання в короткі терміни завершити працю. І матеріал наче лився потоком із свідомості.
Вам казали, що ви маєте літературний хист?
Знаєте, є така точка зору про детективний жанр: чим більше версій має читач та чим довше він не може вгадати, хто ж лиходій — тим краще вийшов детектив. Я спитав у добрих двох десятків осіб, які встигли прочитати мою книгу, про можливих кандидатів на роль кінцевого бенефіціара. І знаєте, у них є 3-4 основних версій на початках. І лише під кінець книги деякі читачі здогадувалися, хто все ж володіє половиною компанії. Гадаю, це непоганий показник.
До речі, я хоч і юрист, та все ж намагався уникати юридичних канцеляризмів у тексті. Здається, у мене це вдалося, хоча там і дійсно чимало методологічного, фахового та бізнесового матеріалу. Навіть три глави написані англійською мовою.
Чи багато персонажів у своїх книжках ви списали з себе?
Мої друзі та близькі зможуть помітити у двох персонажів мої риси. Я скажу більше, деякі персонажі надихалися реальними цікавими особистостями, які траплялися мені на життєвому шляху.
Чому ви обрали саме фінанси як сферу, якою хочете займатися?
До 33 років я, мабуть, ніколи не ставив для себе фінансових цілей. Заробити енну кількість грошей тоді не було моєю метою. Мене підкупило різноманітне правове застосування норм у банківській сфері.
У банках ви стикаєтеся майже зі всім: з цінними паперами, судами, криміналом, цивільним та господарським правом. Якщо коротко, то працюючи у цій сфері є можливість опанувати весь спектр юридичної професії. Але найбільше мене цікавило управління в фінансовій організації.
Зараз цей досвід дозволяє мені бути незалежним директором наглядових рад у підприємствах, якими опікується Фонд держмайна України. На сьогодні я є членом трьох таких наглядових рад, з яких в одній — голова.
Ви сказали, що не ставили собі фінансові цілі до 33 років. Зараз щось змінилося?
Зараз — ставлю. Але це не ціль заробити гроші заради грошей. Наразі я заробляю кошти, щоб розвивати проєкти соціального значення.
Нещодавно я сформулював для себе свою місію — до 2038 року допомогти Україні стати країною першого світу. Лі Куан Ю зміг перевести Сінгапур з країни третього світу до першого за 30 років. Для мене ця історія – своєрідна бізнес-модель. А у наш час процеси настільки швидкі, що ми можемо це зробити за 17 років.
І от своїми проєктами під брендом «Кінцевий бенефіціар» (а це власні книги, видавництво бізнес-літератури та тренінги) я хочу підвищити професійний рівень менеджерів середньої та вищої ланки. Також я розробив гру з однойменною назвою — “Кінцевий бенефіціар 1.0” — через яку хочу формувати фінансову грамотність населення.
Розкажіть більше про гру. Як виникла ідея і в чому її суть?
Ідея виникла незадовго після написання книги «Кінцевий бенефіціар». Я вирішив дати менеджерам ще один практичний інструмент для відпрацювання навичок. Це модель підприємницького шляху від найманого працівника до власника холдингу. Тобто у грі є декілька рівнів:
- Стартовий статус — найманий працівник;
- Малий бізнес — фізична особа-підприємець;
- Середній — Товариство з обмеженою відповідальністю;
- Та великий бізнес — Акціонерне товариство або іншими словами корпорація.
А перемагає у грі той, хто першим зареєструє Холдинг.
Яким чином перемагає?
У грі ви маєте придбати 4 види продуктивних активів: матеріальні, нематеріальні, інноваційні розробки та дозвільна документація. Такі категорії активів обов’язково присутні у будь-якому великому бізнесі.
Також великий акцент приділений податкам. Протягом гри вам потрібно буде вести спрощену фінансову звітність, записувати свої видатки/доходи та сплачувати податки відповідно до свого статусу.
Тож ця гра призначена для людей різних вікових категорій та спрямована для підвищення фінансової грамотності на кардинально іншому рівні.
Чи розробляєте ви ще якісь проєкти?
Найбільша моя розробка зараз — це повернути людей до культури читання книжок, але через призму того, як вони зараз сприймають інформацію. Сьогодні інформація ллється зі всіх сторін: YouTube, Instagram, Telegram та інші. На їх фоні книжки втратили свій статус основного джерела інформації. Але набули іншого — перевіреного джерела, яке пройшло рівні редактури, цензури та досвіду автора. Це набагато цінніший продукт з точку зору якості інформації ніж інші.
Але люди хочуть більше практики ніж сухої теорії. Тож я розробив проєкт QuestBook.
В чому полягає суть цього проєкту?
Його суть полягає у створені мобільного додатку, у якому теорія об’єднається з практичним здобуттям навичок.
Так, книга, окрім тексту вміщуватиме тести, інфографіку, головоломки, завдання тощо. Тобто ви вже не просто читатимете книгу, а проходитимете квест, здобуваючи практичні навички, про які говорить автор.
А чи не відштовхуватиме це читачів, які не мають бажання надмірно завантажувати свій мозок?
Ви не перша людина, хто про це мені говорить. Я розумію, що мій продукт не для всіх. Але на кожний товар знайдеться свій покупець. Я націлений на аудиторію, яка хоче розвиватися. Для розваг є інші жанри книг, і це нормально. Просто потрібно знайти те, що вам потрібно саме зараз.
Які у вас є плани на майбутнє?
Перш за все, заробити кошти на цей свій проєкт. Це насправді недешеве задоволення, особливо якщо робити його якісним і далекоглядним.
Також я планую з часом більшість продуктів перевести в онлайн. До прикладу, моя гра «Кінцевий бенефіціар» є в онлайн форматі.
Знаєте, існує авторитетна думка, що до 2050 року половина всіх компаній світу будуть пов’язані з розробкою програмного забезпечення. Але коли ви випустили електронну книгу чи створили для неї сайт, це ще не програмне забезпечення, а лише ваш спосіб маркетингу.
Я маю на увазі якісно інше, чим є проєкт QuestBook. Він має стати моїм першим кроком у цьому напрямку. А далі — більше, щоб розвивати Україну.