Інтелектуальна власність: історія в трьох актах (ч. 1)


Розвиток права інтелектуальної власності — це довга, але захоплива історія, наповнена інтригами, винаходами, зрадами та навіть трішки грошима.

У цій серії статей ви зануритесь в історичну подорож трьома етапами розвитку:
1) «Люди, мамонти та вогонь»;
2) «Середньовіччя, лицарі та ксерокс»;
3) «Коти в інтернетах, айфон та “Як прибрати цю нумерацію з першої сторінки у ворді?”».

Ні для кого не секрет, що право інтелектуальної власності зараз відіграє одну з ключових ролей у розвитку людства. Згадайте, наприклад, улюбленого виконавця, серіал або фільм. Якщо ви для цього тріо обрали Степана Гігу, «Як я зустрів вашу маму» та «Інтерстеллар» — можу потиснути вам руку. Але уявіть, що ви б ніколи не послухали та не побачили ці геніальні результати людської творчості.

Проте дійсно, їх, теоретично, могло б і не бути, якби не механізм захисту прав інтелектуальної власності, адже саме він забезпечує основу для комерціалізації нематеріальних активів.

Ситуація ідентична з технологічними новинками: навряд чи зараз ви читали б цю статтю зі смартфона чи ноутбука, якби компанії не були б зацікавлені в їх розробці, правильно?

Тож, усе почалось із великого вибуху, але ми пропустимо кілька мільярдів років та перейдемо до більш відомих для людства історичних відрізків.

«Люди, мамонти та вогонь»

2.5 млрд років тому — XIV ст. н. е. ← початок

Право інтелектуальної власності в найбільш примітивній формі виникло ще в «сиву давнину», майже одночасно з початком свідомої діяльності homo. Так, люди навіть декілька десятків тисяч років тому прагнули зберігати, захищати та передавати в спадок свої секретики щодо добування вогню, виготовлення зброї та приготування капучино на мигдалевому молоці.

«Сфера інтелектуальної власності», як і всі інші правові штуки цього періоду, здебільшого регулювалась дуже просто — за допомогою звичаїв. У цілому нічого систематичного не відбувалось — якісь інновації деінде, час від часу, виникали, але потужних зрушень майже не було. Так, у Греції та Єгипті встигли придумати поняття «літературна власність», у римському праві створили розгалужену договірну систему і т. д. Попри це, ситуація все ж була сталою, працював принцип: «все цінне тримай у секреті, щоб інші не дізнались».

Плюс-мінус такий стан речей тривав аж до XV століття.

«Середньовіччя, лицарі та ксерокс»

XV–XIX ст. ст. ← ого, ми вже тут, дуже швидко рухаємось

Саме XV ст. подарувало людству пана Йоганна Ґутенберґа — ювеліра, механіка, плейбоя, філантропа та винахідника друкарського верстата. Саме його верстат став тою іскоркою, що запалила полум’я розвитку права інтелектуальної власності на теренах середньовічної Європи.

Раніше літературні твори копіювали механічно — від руки (майже як конспекти з теорії держави і права в університеті). Самі розумієте, процес був довгим, дорогим та не дуже ефективним. Кількість часу та зусиль, які треба було витратити, щоб видати книгу хоча б мінімальним тиражем була монструозно великою. На цьому і ґрунтується важливість здобутку пана Йоганна, оскільки він створив фундамент для масового друку літератури, її здешевлення та загального підвищення доступності серед населення.

Для розуміння всієї серйозності — тільки впродовж 15 століття, після винаходу верстата, було надруковано понад 200 мільйонів книжок. Правда самому Ґу́тенберґу грошей та слави тоді багато не перепало, бізнесменом він був звісно таким собі.

Окей, книгодрукарство — це круто, але при чому тут інтелектуальна власність? Річ у тім, що копіювання літератури механічним способом, хоч і було швидшим, дешевшим та ефективнішим, але потребувало залучення великих додаткових витрат. Завдяки людській хитрості та бажанні підзаробити, деякі недобросовісні продавці почали виробляти та розповсюджувати незаконні копії — книговидавцям знадобився захист.

Відповіддю влади Англії, Франції та Німеччині стало створення системи надання привілеїв. Підприємцям надавались виключні права на відтворення друкованих копій та їх поширення протягом певного терміну, що підтверджувалось особливим документом — «патентною грамотою». Крім того, встановили відповідальність — порушників чекали різноманітні міри покарань: від штрафів та конфіскацій до відшкодування збитків та арештів.

Досить комічно та одночасно драматично виглядав механізм захисту прав у сфері книговидання Англії. Існувала така собі Організація книговидавців… Про яку ви дізнаєтесь у наступній серії цього серіалу.


Автор: Решетовський Олександр