Інша цивілізація: Давньоримські закони, які шокували б кожного
Блондинка за законом, вето на жіночий плач, тотальний батьківський нагляд та інші дивні закони, що не можуть не вражати наш цивілізований світ.
Значення римської культури для світової цивілізації важко переоцінити навіть у наш час. Латинська мова, яка була носієм цієї культури, справила вплив на цілу групу мов світу. А сучасна юриспруденція більшості країн Європи побудована на фундаменті теорії та практики держави й права стародавнього Риму.
Самі ж римляни не раз намагалися внести «прогресивні зміни» у своє законодавство, змінюючи світові традиції. Проте, часом це призводило до появи законів, які шокували навіть прогресивних правителів того часу.
Ми ж зібрали топ найдивакуватіших законів колись великої Римської імперії.
Перевірте свій гардеробчик: вето на одяг пурпурного кольору
Пурпурний колір у Стародавньому Римі був ознакою влади. Римляни з високим соціальним статусом носили туніки з пурпуровими смужками.
До прикладу, на туніці сенатора була нашита широка вертикальна пурпурна смуга — «клавус», на туніці вершників — дві вузькі пурпурні смуги. Полководці-тріумфатори носили туніки пурпурного кольору, розшиті золотими пальмовими гілками.
Логічно припустити, що пурпурний був кольором патриціїв, і аж ніяк не плебеїв. Він був чимось на зразок колірного кодування, за яким можна було визначити соціальний статус людини. Звідси й закон — простолюду було заборонено носити пурпурний колір.
Втім, дозволити собі такий одяг вони навряд чи могли. Якби ви жили за часів правління імператора Августа, то за кілограм вовни, двічі пофарбованої в пурпурний колір, віддали б 2 тисячі срібних монет — денаріїв.
Годі сліз: табу на жіночий плач на похоронах
Римські похорони проводилися згідно з ритуалом. Вони починалися з процесії людей, які несли небіжчика вулицями та оплакували його.
Чим більше людей оплакує покійного, тим вище у нього був статус за життя. Тому щоб підкреслити статус людини, на його похорон наймали «професійних плакальниць».
Похоронна церемонія знатного пана супроводжувалася гучними стогонами й голосіннями. Деякі «професіонали» для підкреслення особливої печалі буквально «рвали на собі волосся від горя».
Можна собі лиш уявити, як шумно і голосно проводжали в останню путь римлян. Іншим разом шум від церемонії переходив межі розумного і більше нагадував «рекламну кампанію», а не прощання.
Тому «професійний» жіночий плач вирішили заборонити. Хоча й покійнику вже було не до того.
Блондинка за законом
У своїй більшості корінні римлянки були брюнетками. Блондинки і рудоволосі в містах Стародавнього Риму були рідкістю.
Найчастіше вони були військовими трофеями з варварських галльських племен. Згодом світловолосі заручниці потрапляли в будинки розпусти — лупанарії.
Тому з часом, колір волосся став відмінною рисою «жриць кохання».
Це призвело до законодавчого закріплення ситуації. Путан зобов’язали висвітлювати волосся або фарбувати їх в рудий.
Цікаво, що закон призвів до несподіваних наслідків: серед благочестивих жінок стали модні перуки зі світлого або рудого волосся рабинь.
Так вирішили боги: табу на похорон загиблих від удару блискавки
Якщо римлянина вражала блискавка, це вважали проявом гніву Юпітера.
Оскільки боги розгнівалися на нього, тому і ховати його не можна. Не можна було навіть підіймати тіло мертвого з землі, щоб часом не викликати гнів на себе.
Будь-яке порушення цієї норми загрожувало тим, що порушників могли принести в жертву Юпітерові.
Клопотання про самогубство
У Римській імперії самогубство вважалося чимось природним, а підготовка до нього є ознакою прямоти мислення.
Людину не відмовляли, більш того, були прецеденти, коли, навпаки, заохочували. Як відомо, імператори завжди зберігали «під рукою» пляшечку з отрутою, щоб накласти на себе руки, якщо щось піде не так. А важко хворим людям пропонували отруту, щоб швидше закінчити їх страждання.
У якийсь момент самогубство стало практично формальністю.
Громадянин, який мав намір накласти на себе руки, міг подати клопотання про це в Сенат. Останній докладно вивчав ситуацію. Якщо виносилося «позитивне» рішення, то прохачеві безкоштовно видавали пляшечку з отрутою.
Покарання за вбивство батька — утоплення з тваринами
У Стародавньому Римі за вбивство злочинцеві відсікали голову.
Проте, якщо римлянин підняв свою руку на батька, то йому завязували очі, вивозили в безлюдне місце, зривали весь одяг і забивали палицями до смерті.
Після цього на вбивцю надягали мішок, в який умисно поміщали тварину, як правило, змію, собаку або мавпу, і кидали в море.
На противагу фемінізму: жінка як нерухомість
Черговий дивний закон римлян регламентував строки володіння річчю, щоб вона автоматично ставала власністю людини.
Найнезвичайнішим у цьому законі було те, що він поширювався і на людей.
Як результат, дружина повинна була йти з дому щороку на 3 дні, інакше вона позбавлялася права на свободу.
Продаючи останнє
Громадянам Риму, у яких були діти, дозволялося продавати їх у рабство. Хоча й тимчасове, проте рабство.
Батько укладав договір з покупцем, а останній отримував у володіння дитину на певний термін, по закінченню якого повинен був повернути його назад додому.
Правда, якщо батько продавав свою дитину тричі, його позбавляли батьківських прав. Після третього терміну рабства дитину оголошували вільним від боргу перед його родиною і такою, що немає батьків.
Тотальний батьківський контроль
У Стародавньому Римі батьки сімейств мали повний контроль над своєю сім’єю. Вони могли вільно використовувати будь-яку форму покарання і жорстокого поводження. Якщо батько вважав це за потрібне, він міг холоднокровно вбити своїх дітей без будь-яких наслідків.
Навіть після того, як діти виростали і покидали будинок, права на їх вбивство ніхто не відбирав.
Це призвело до того, що дочки навіть після заміжжя боялися покарання своїх батьків. А сини ставали по-справжньому незалежними тільки після їх смерті.
Цей закон пом’якшили тільки в I столітті нашої ери, коли батькам дозволили вбивати своїх синів тільки в тому випадку, якщо ті скоїли якийсь злочин.
Автор: Назарій Стах
Джерело: kulturologia.com
Фото: alphacoders.com, medium.com, kanobu.com
