«Харків’ян просто хотіли стерти з лиця землі»: історії людей про війну
Ми продовжуємо збирати історії людей про те, як вони переживають війну: з різних міст, домівок, підвалів, бомбосховищ… І хоч всі історії різні, об’єднує їх одне — люта ненависть до ворога.
Ця історія про Харків і його мешканку — адвокатку Інессу Пустовалову. Російська орда вже сьомий день нещадно обстрілює Місто-герой з «градів», ракет, навіть вакуумних бомб.
Вже знищено значну частину міста, щодня гинуть люди. Багато поранених і тих, хто вже сьому добу не виходять з підвалів, залишаючись без світла, зв’язку та їжі. Магазини спустошені, на вулицях тривають вуличні бої, обстріли та ракетні удари по мирних жителях…
Ми зібрали дописи Інесси про кожний день війни, пережитий в Харкові. Далі її пряма мова:
Перший день війни
Найгірший день в моєму житті!
Весь день триматися далі від вікон, слухати численні вибухи, надалі потрапити в бомбосховище і провести там деякий час…Здригатися від будь-якого звуку.
Ніколи б не могла подумати, що ми всі потрапимо у таку ситуацію… Найстрашніше те, що охоплює жах від почуття, що можеш більше не побачити кохану людину, якій ти так і не встиг сказати, що почуваєш до неї…
Зараз слушна нагода триматися разом та піклуватися один про одного!
Я пишаюсь своєю Країною! Пишаюсь нашою Армією! Пишаюсь нашим Українським Народом! Єдність нації в нас закладена нашим кодом! Це означає, що ми сильні. Cила в єдності! Я люблю свою країну і я її не залишу.
Другий день війни
Минув другий день повномасштабної війни, а саме наступу росії на Україну.
Вийшовши на невеличку прогулянку із собакою біля будинку, я почула вибухи з неба ніби поруч. Але дякуючи інструктажу від нашої влади, я швидко знайшла найближче сховище та врятувалась. Невдовзі з новин я побачила, що снаряд упав за 600 м біля мого будинку.
Коли все життя пролітає перед твоїми очима, розумієш, що всього робив недостатньо… недостатньо радів життю, недостатньо проводив часу із коханими…
Зараз я бачу як наші чоловіки взяли у руки зброю і готові нас боронити. Жінки, висловте свої почуття їм! Скажіть своїм коханим, що вони дуже важливі для вас… Віра мотивує!
Я сьогодні також скористалась цією «нагодою», висловила слова коханій людині, що він дуже важливий для мене і що сподіваюсь, що ми ще побачимось… хоча жалію, що саме при таких обставинах…
Тримаймося мужньо! Тримаймося разом! Віримо в наших Захисників! Вони наше ВСЕ зараз! Українські чоловіки — ви найкращі!
Четвертий день війни
Я не знаю який сьогодні день тижня. Але знаю, що четвертий… Мені здається, що харків’ян просто хотіли сьогодні стерти з обличчя землі.
Спецоперація по денацифікації??? Визволення народу??? Школи палають, людей вбивають, стріляють навіть у швидкі….
Але може вам нагадати, руські сволоти, як ми, харків’яни, завжди надавали роботу белградцям, нормально спілкувались з вами? І сьогодні ви нищите нас?
Ми, місто, яке було близько до вас, та 70% населення спілкувалось російською мовою — нам тепер навіть огидно вимовляти російські слова.
Мені 31. Але за 4 дні я вже знаю чи то град, смерч, чи то гранатомет, автомат…
Чому жінки повинні плакати? Чому ми повинні ризикувати життям наших коханих чоловіків? Чому ми повинні лишати наші домівки та жити у бомбосховищах, підвалах по декілька днів??? За що? За що це все???
Ви будете палати у вогню на нашій землі.
Тепер кожен харків’янин ніколи вже не буде нормально до вас відноситись …. І я дуже хочу! Щоб цей гріх лежав на вас на декілька поколінь.
Ми переможемо! Правда на нашій стороні! Ми на своїй землі! Ми будемо захищати її до останньої краплі Все буде ТІЛЬКИ Україна!
П’ятий день війни
П’ятий день мешканки міста-героя Харкова.
Черги в магазинах, відсутність їжі, гостра потреба населення у медикаментах, також нестача молочних продуктів для дітей…
Перебуваючи у черзі 3,5 години серед приблизно 500 людей — що можна помітити? Народ незламний, намагаються жартувати. Всі дуже пильно дивляться на наявність підозрілих автівок, людей, що проходять повз.
Лише тиждень тому я ходила до супермаркету у гарному настрої, маючи час почитати склад продукту та обрати потрібне мені. Що зараз?
Харків’яни під постійні звуки вибухів, градів, та сирен швидко кидають їжу до своїх кошиків. Але ворог користується тим часом коли люди виходять за їжею та наносить обстріли по мирному населенню. Так трапилось сьогодні у центрі міста.
Гради, касетні обстріли!!!!
На вулицях вже можна побачити трупи, руки та ноги людей!!!! І це мирне населення, відсутність стратегічних об’єктів поруч.
Я ніколи знову не зможу слухати фейерверки….
Шостий день війни
Як я уявляла мій перший день весни? Точно не так. Замість того це 6-ий день війни!
Ранок почався з того, що пролунав такий потужний вибух поруч зі мною, що скло з вікон повилітало майже по всій центральній частині міста.
У моєму будинку також повилітали вікна на першому поверсі! Вибух в ОДА.
Але я більше не плачу і не боюсь! У мене злість на «вєсь рускій мір», ненависть, та дика жага допомогти людям! Чим я і займаюсь!
Люди дуже надихають: координую допомогу фінансову, збираємо речі для армії, мирних мешканців! Також прошу своїх іноземних друзів допомогати нашим хлопцям!
Цей день увійде в історію. День геноциду Харків’ян та всього українського народу!
І я, як адвокат України, вже долучилась до ініціативи збору доказів винищення нас, Українців, суками рашистами.
Якщо ви хочете розповісти свою історію — напишіть нам на пошту loyer.com.ua@gmail.com і ми її опублікуємо.
Тримаймося! Перемога буде за нами 