Глави держав, які завершили свою кар’єру у в’язниці
Іноді влада стає єдиним способом залишатися на свободі або взагалі зберегти життя. Такий стан досягається роками перебування на вищих державних посадах, нескінченним списком злочинів і повною безкарністю. Проте нерідко розплата все-таки наздоганяє, і тоді людина усвідомлює значення слова «крах». Про таких людей йтиме мова сьогодні.
1. Пак Кин Хе
Республіка Корея — це та частина півострова, де високий рівень життя, кіберспортсмени, а до влади не може прийти дивний диктатор. Зате завдяки цілком чесним і демократичним виборам президентом може стати Пак Кин Хе — член містичної секти, яку створив її батько.
В кінці 2016 року з’ясувалося, що перша жінка-президент Кореї протягом усієї каденції перебувала під впливом свого найближчого оточення. Ігноруючи думку членів адміністрації та експертів, вона прислухалася до шаманів, ворожок, сектантів та особистих фаворитів. Напередодні імпічменту рейтинг Пак опустився до 5%, і це рекордно низький показник за всю історію Кореї. Розкрилися корупційні скандали, а також дії, прирівняні до державної зради.
Так, за порадою своєї подруги з секти Пак Кин Хе закрила особливу економічну зону в Кесоні, тобто обірвала торговельні зв’язки з КНДР.
В результаті суд призначив колишньому президенту 25 років в’язниці та штраф в 18 мільйонів доларів. Втім, в сусідній КНДР Пак заочно засудили до смертної кари за підготовку замаху на Кім Чен Ина.
2. Радован Караджич
Колишній сербський політик — одна з ключових фігур періоду розпаду Югославії та подальшої громадянської війни. Ставши президентом самопроголошеної Республіки Сербської на території Боснії та Герцеговини, Караджич віддав наказ про формування сербських збройних сил.
Ймовірно, тут потрібно коротке пояснення: Республіка Сербська і Сербія — різні суб’єкти. Перша є частиною Федерації Боснії та Герцеговини, утворюючи з нею саме крихке державне утворення у всій Європі. Друга — окрема країна, колишній центр Югославії.
На посту президента Радован Караджич закликав до відновлення Югославії та командував бойовими діями в Республіці Сербській. У 1995 Гаазький суд звинуватив його в масовому геноциді боснійців у Сребрениці. За інформацію про Караджича призначили нагороду в п’ять мільйонів доларів, проте тому вдавалося переховуватися аж до 2008 року (він відпустив довгу бороду і жив під іншим ім’ям в Белграді). Затримання відбулося після анонімного дзвінка. Хто «злив» Караджича — залишається секретом.
Процес йшов вісім років, і у 2016 Міжнародний трибунал по колишній Югославії визнав Радована Караджича винним по десяти (з одинадцяти) пунктам обвинувачення, засудивши його до 40 років ув’язнення.
Після поданої апеляції суд переглянув рішення — новий вирок від 2019 роки змінив міру покарання на довічне ув’язнення без права на оскарження.
3. Алмазбек Атамбаєв
Президентський термін Атамбаєва знаменитий безліччю скандалів.
Так, до прикладу, всього за шість років особистий водій президента зробив приголомшливу політичну кар’єру та зайняв місце в списку ста найбагатших людей країни. Заступником голови Податкової служби Киргизької Республіки став інший особистий водій Атамбаєва. Його колишній охоронець, який виконував саму чорну роботу, отримав довічне за вбивство восьми осіб, серед яких був депутат та полковник МВС. Однак після приходу до влади Алмазбека Атамбаєва раптово відкрилися нові обставини, і злочинець вийшов на свободу.
У 2019 Атамбаєва позбавили статусу експрезидента та недоторканності. Незабаром правоохоронні органи Киргизії почали операцію із затримання, але відразу цього зробити не вдалося. У будинку Атамбаєва їх зустріли барикади та озброєні прихильники колишнього президента. Більше сотні людей отримали поранення, як мінімум один спецпризначенець загинув. На наступний день після довгих переговорів затримання все-таки відбулося.
Суд засудив Атамбаєва до 11 років позбавлення волі та втрати всіх державних нагород.
4. Лула да Сілва
Луїс Інасіо Лула да Сілва — колишній і вельми неоднозначний президент Бразилії.
З одного боку, за період його правління проведено безліч соціальних реформ, що знизили рівень бідності на 67%. Введено «Сімейний пакет», який щомісяця отримують понад 12 мільйонів найбідніших сімей. Його умови прості: діти з цих сімей повинні регулярно відвідувати школу та отримувати необхідні щеплення. Крім того, загальмувалася інфляція, досягнувши свого мінімального значення за кілька останніх десятиліть.
З іншого боку, під час правління Лулу помітно зросла кількість політичних і корупційних скандалів. Депутатам дрібних партій просто платили готівкою за їх лояльність, техніку для міських служб закуповували з фіксованою десяти відсотковою ставкою відкату. Крім цього, керівна партія займалася «покриванням» нелегальних лотерей і навіть фальсифікацією досьє для кандидатів на вибори різних рівнів та округів.
У 2016 році Лулу затримали для допиту — його звинувачують в отриманні хабарів від представників Petrobras (найбільша нафтова компанія Бразилії). Чинний на той момент президент Бразилії Ділма Русеф призначила Лула да Сілву главою своєї адміністрації, що забезпечувало його недоторканністю.
Однак по країні спалахнули протести — федеральний суддя випустив постанову, що скасовує призначення да Сілви. Причина — воно заважає розгляду справи та, можливо, перешкоджає правосуддю.
Як результат, колишній президент отримав 9,5 років ув’язнення.
5. Альберто Фухіморі
Перуанець з японської сім’ї іммігрантів отримав практично абсолютну владу в результаті «самоперевороту» в 1992 році: він ініціював повалення власного уряду задля розширення своїх же повноважень. Тоді ж почалася жорстока боротьба з ліворадикальними рухами на кшталт «Світлого шляху» і «Революційного руху імені Тупака Амару».
Пробувши при владі два терміни поспіль, Фухіморі провів референдум, що дозволяє йому балотуватися знову, проте в кінці 2000 року почав спливати компромат.
Стало відомо про підкуп депутатів з інших партій, а також про причетність перуанських військових до контрабанди зброї для колумбійських повстанців.
Альберто покинув країну та запросив притулку в Японії, звідки по факсу оголосив про свою відставку. Перуанський суд не прийняв таку добровільну відставку.
У Перу проти Фухіморі порушили кілька кримінальних справ, суд неодноразово домагався видачі втікача-президента по лінії Інтерполу. Японія відмовила в цьому, посилаючись на власну конституцію, яка забороняє видачу своїх громадян або громадян інших держав, що мають японське походження. Перевівши дух і трохи осмілівши, Альберто Фухіморі став готуватися до майбутніх виборів.
Нарешті, у 2005 році колишній президент прибув в Чилі. Не маючи імунітету, він тут же був заарештований і незабаром відправлений до Перу. Таким чином, Альберто Фухіморі є першим і поки єдиним демократично обраним президентом, якого екстрадували у свою країну.
Справу розглядали чотири роки та все ж винесли вирок — 25 років ув’язнення.
Джерело: brodude.com
Фото: Pexels
