Дистанційна робота в Україні: правове регулювання

Проблеми та перспективи правового регулювання дистанційної роботи в Україні: стан національного законодавства та практичні питання.

2020 рік приніс безпрецедентні зміни у світовій економіці та світі праці. Триваюча економічна криза, пов’язана з пандемією COVID-19, змусила багато компаній впровадити віддалену роботу (дистанційну роботу). Дистанційна робота  — «робота вдома» — була та залишається необхідною практикою для багатьох підприємств та працівників під час періоду кризи. У такому випадку, як пандемія COVID-19, віддалена робота зарекомендувала себе важливим аспектом забезпечення безперервності бізнесу та безпеки населення. 

До пандемії лише невелика частина працівників час від часу працювала з дому. У Європейському союзі (ЄС) частота регулярної або нерегулярної віддаленої роботи варіювалася від 30 відсотків і більше в Данії, Нідерландах і Швеції, до 10 відсотків в Чеській Республіці, Греції, Італії та Польщі. Залежно від досліджень до 20 відсотків працівників США регулярно або час від часу працювали з дому або в іншому альтернативному місці, 16 відсотків в Японії і всього 1,6 відсотка в Аргентині. 

Питання дистанційної роботи до 2020 року в Україні не мало чіткого законодавчого правового регулювання. Контролюючі органи завжди ставили під сумнів існування дистанційної роботи, а роботодавці неохоче документально її оформляли, в першу чергу з огляду на неможливість належним чином захистити свої інтереси.

Запроваджений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року змусив всіх роботодавців і працівників шукати шляхи побудови трудових відносин у нових реаліях, які запроваджували обмеження на перебування людей в офісних приміщеннях роботодавця.

Спершу роботодавці застосовували короткострокові інструменти задля вирішення цього питання — оформлення простою та відпустки, далі – відпустки без збереження заробітної плати. Однак такі заходи з економічного погляду доцільно застосовувати протягом обмеженого часу.  Вони не забезпечили можливість відновлення виробничих процесів, відповідно, не є належним інструментом для забезпечення життєдіяльності підприємства в умовах зміни умов життя населення. Деякі працівники взагалі були незаконно звільненні або відбулось скорочення їх робочих місць.

Законодавче регулювання 

Розуміючи критичну потребу впровадження нових механізмів для можливості виживання економіки держави в умовах карантину, Верховна Рада Законом від 30 березня 2020 року № 540, окрім економічних і соціальних питань, також внесла зміни до Кодексу законів про працю України. Чинний Кодекс законів про працю формально не визначав, що є «виконання роботи вдома». Тому внесеними змінами включили напрацювання із законопроєктів, які вже перебували на розгляді в ВРУ, стосовно дистанційної роботи. Ними визначили особливості прийняття рішень роботодавцем щодо дистанційної роботи у період карантину і застосування жорстких обмежувальних заходів, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню коронавірусної хвороби.

Так, стаття 60 Кодексу законів про працю України дає визначення дистанційні роботі та передбачає, що дистанційна (надомна) робота — це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

Також за Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) роботодавець може доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку.

Хоча внесені зміни є незначними, але саме вони дали поштовх для використання в Україні нового інструменту – дистанційної роботи, який до цього не мав належного регулювання на законодавчому рівні.

З послабленням карантину більшість працівників повернулись на свої робочі місця, але практика використання дистанційної роботи може спровокувати більш широке її впровадження в майбутньому і після завершення кризи, з широким спектром впливів на продуктивність та інші показники. 

Щодо використання віддаленої роботи в подальшому, то перш за все законодавство повинно гарантувати, що робота в дистанційному режимі залишається на вибір працівника. Також працівники, що працюють віддалено, мають користуватись тим самим правовим захистом, що і працівники, що працюють у роботодавця в офісі. Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників згідно статті 60 Кодексу законів про працю. 

Віддалена робота може призвести до збільшення тривалості робочого часу, а також до більшої роботи протягом вечора та у вихідні дні. Тим працівникам, у яких, наприклад, є діти необхідно знайти додатковий час протягом дня, щоб виконати роботу, або почати свою роботу раніше, або працюючи набагато пізніше ввечері.

Важливими факторами, що визначають можливість роботи з дому є економічна і професійна структура, а також доступ до хорошого та стабільного Інтернету і ймовірність наявності персонального комп’ютера. Дані показують, що доступність робочих місць для роботи на дому збільшується з рівнем економічного розвитку країни. Таким чином, країни, в яких велика частина робочих місць припадає на такі сектори, як ІТ, професійні послуги, фінанси і страхування, а також сектор державного управління, можуть мобілізувати велику частину працівників працювати з дому, в той час як країни з сильною залежністю від таких секторів, як промисловість, сільське господарство, будівництво і туризм в меншій мірі здатні зробити це. 

Трішки статистики 

Станом на 1 січня 2019 року в Україні нараховується 26 мільйонів інтернет-користувачів. До цієї кількості входять абоненти мобільних і дротових підключень. Більшість з них – 25,3 мільйона людей – користується широкосмуговим доступом. Загалом, за підрахунками Міністерства цифрової трансформації України, 5,75 млн українців не мають можливості підключитися до якісного фіксованого широкосмугового доступу до мережі інтернет. 

Працівники також не повинні нести додаткових витрат при виконанні своєї роботи з дому. Вони повинні мати право отримувати від роботодавця все необхідне їм обладнання для виконання їх посадових обов’язків, що дозволило б їм працювати так, як вони перебували б на своєму звичайному робочому місці, без негативних наслідків для їх продуктивності та ефективності. 

Врегулювання трудових відносин

Єдиною формою врегулювання між сторонами істотних умов дистанційної роботи є укладення письмового трудового договору (додержання письмової форми є обов’язковим відповідно до статті 24 КЗпП України). Саме тому роботодавцю та працівнику необхідно враховувати всі головні аспекти при його укладенні. Наприклад, передбачити способи відшкодування витрат для фінансової підтримки працівника, щоб гарантувати, що у нього є необхідне обладнання, доступ до стабільного Інтернету, також можна дозволяти працівникам брати необхідну їм техніку додому, або передбачити одноразову виплата працівникам на придбання необхідного обладнання для домашньої роботи.

Також постає питання при настанні хвороби або нещасного випадку на дистанційній роботі. За ст. 60 КЗпП України при дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. А відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України 17 квітня 2019 р. № 337 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов’язків… Саме тому, наприклад, можна передбачити перевірку робочого місця дистанційних працівників для забезпечення безпеки шляхом виявлення і виправлення факторів ризику, які можуть сприяти захворюванню або травмам. Інститути охорони здоров’я і безпеки в деяких країнах розробили Рекомендації по оцінці домашнього робочого місця для віддалених працівників (наприклад, якість повітря в приміщенні, освітлення, хімічний вплив і інші проблеми).

Таким чином необхідним наразі є удосконалення українського законодавства та низки питань що регулюють дистанційну роботу. А роботодавцям та працівникам необхідно приділяти максимальну увагу змісту трудових договорів щодо дистанційної роботи і фіксувати в них максимальну кількість умов і ситуацій, а також можливі шляхи їх врегулювання.

Автор: Швець Катерина, юристка