Дозвольте мені передчасно померти, будь ласка

Що таке суїцидальний туризм та в яких країнах можна легально «передчасно» померти?

Держави пропонують своїм громадянам різний соціальний «starter pack». Переваги громадянства, паспорту, пенсій, кредитів, медичного страхування стають для громадян інших країн іноді мрією, а іноді ціллю.

Бажання скористатися «послугами» інших держав призвело до так званого туризму.  Його метою є зовсім не відвідування визначних місць, а вчинення правочину, який на рідній території «туристів» може бути заборонений чи обмежений.

Право на смерть, чи передчасне, добровільне вкорочення віку – це суїцидальний туризм – один з напрямків «туризму», який дозволяє особі померти передчасно і легально.

Всі дії «згідно з законом»

Більшість країн світу прирівнює евтаназію до суїциду. Тому обидві дії розцінюють як кримінальні правопорушення. У країнах, де вкорочення віку не є злочином, розрізняють 2 можливі процедури. Активна евтаназія, при якій лікар призначив пацієнту смертельну дозу ліків. Та самогубство, яке «асистується» лікарем – абревіатура PAS (physician-assisted suicide ).

 8 країн ( Бельгія, Канада, Фінляндія, Німеччина, Люксембург, Нідерланди, Швейцарія, деякі штати США) узаконили одну або дві практики. Ще 28 країн регулюють діяльність формально (директивами), більш ґрунтовно (законами, прецедентами) у решті держав світу – повна заборона.

Цюріх – це не тільки про банки

Швейцарія – країна, яка спадає на думку кожному, хто хоча б трішки цікався темою евтаназії. Річ у тім, що «дозвіл на смерть» тут є найбільш ліберальним, порівняно з державами, у яких евтаназія дозволена. Кожна держава із вісімки, які її легалізували, мають свої особливості. Країни обмежують коло симптомів та діагнозів. 

У Бельгії, Люксембурзі можуть скористатися евтаназією особи при смертельних хворобах, недугах, які супроводжуються нестерпними стражданнями чи не мають шансів на покращення. У Швейцарії немає обмежень щодо віку, діагнозу чи симптомів. Тут узаконений лише PAS. 

Із 2011 року у кантоні Цюріх іноземці можуть скористатися допомогою медиків. Члени ГО Exit International у кантоні отримали додаткові бонуси. Сплачуючи 40 швейцарських франків (40 $ приблизно), вони отримують доступ до процедури PAS безкоштовно.

Середній вік членів Exit – 75 років. Медики асистують смерть невиліковно хворим, пацієнтам з психічними, онкологічними захворюваннями. За останні роки середній вік суїцидального туризму знизився, а мотиви змінилися від серйозних проблем зі здоров’ям до звичайного бажання померти.

Зараз не можна сказати точно, скільки відсотків людей позбавляються страждань у зв’язку з хворобою чи власним бажанням. Проте загальноприйняті мотиви все ще домінують. Прихильники евтаназії вірять, що краще померти без страждання і насолодитися життям доти, доки важкі хвороби це дозволяють. А далі – справа кожного.

Вплив на культуру і громадськість

Попри узаконення евтаназії, суспільство з моральної точки зору часто не знаходить у цьому виправдання. Розробники пристроїв, які допомагають відійти на інший світ, наражали і досі наражають себе на моральний осуд. 

Ба більше, «на практиці» PAS (асистовану смерть) важко відрізнити від доведення до самогубства. В міжнародній спільноті йде мова тільки про право на життя, яке вважається найвищою соціальною цінністю. Тому виникає ще й кримінальна загроза. 

Американця Джека Кеворкяна через його розробку назвали «Доктором смерть». Його тричі обвинувачували і виправдовували; вчетверте йому присудили умовно-дострокове звільнення за умови, що Кеворкян більше не допомагатиме людям помирати… 

Австралієць Філіп Нітшке став першим лікарем у світі, який у 1996 ввів легальну, добровільну ін’єкцію. Він є засновником НГО Exit International – організації, яка є прихильником евтаназії.  Всупереч статусу Нітшке, обґрунтованості його поглядів,  влада та противники руху досі чинять тиск.

Основні акції в підтримку легалізації ґрунтуються на ідеї «померти гідно». Прихильники руху вважають, що смертельно хворим, особам з інвалідністю, неврологічними, психічними захворюваннями, такий спосіб полегшує останні дні та допомагає вчасно та безболісно відійти. Вони апелюють до того, що право на смерть – це таке ж право як й інші, передбачені державою. 

Дискусії щодо правильності вибору пожвавлюються від екранізацій, особливо документальних часом, заяв медіа та релігійних спільнот. Нерівне ставлення до осіб з інвалідністю, соціальний тиск як на особливо вразливі групи, так і реакція на відчайдушні вчинки навколо суїцидального туризму ставлять у противагу рішення «за», чи рішення «проти».

Суїцидальний туризм – це складний механізм відносин між «замовником послуг» та лікарем, державою, суспільством. Правильного вибору не існує, так само, як і одностайної судової практики чи суджень про медичну етику.  Хотілося б, щоб відносини, які викликають резонанс у суспільстві, відображалися у правових нормах. Так було б легше знайти винних або не шукати їх там, де дії заздалегідь погоджені та відбуваються за згодою сторін.

Авторка: Валентина Гуменна

Фото: Pexels, medprosvita