Доброчесність у вищій освіті як перевага у конкурентній боротьбі за професійний потенціал країни

Сьогодні Україна має стратегічне завдання – зберегти науковий та професійний потенціал для відбудови нашої країни.

І це завдання повною мірою можуть виконати заклади вищої освіти. Зараз українські університети конкурують із закордонними, які пропонують досить лояльні умови вступу для українців та гарантії доброчесності освітнього процесу.

І ключове тут саме «доброчесність». Це коли, не боїшся, що при вступі або на першій сесії з тебе будуть вимагати «хабар» за успішне складання екзамену, коли знаєш, що всі письмові роботи перевіряються на плагіат і не компілюєш, а провидиш власне дослідження. І це, коли впевнений, що за роки навчання ти станеш професіоналом, який буде бажаним на ринку праці.

На жаль, саме українське освітнє середовище (викладачі та студенти), іноді буксує поступ до доброчесних змін, через неготовність або страх говорити про корупцію, точніше про АНТИкорупцію, а відповідно і протистояти їй. 

Під час дослідження корупційних ризиків у сфері вищої освіти (протягом 9 місяців Асоціацією юридичних клінік України спільно Департаментом запобігання та виявлення корупції НАЗК проводилось дослідження корупційних ризиків  сфери вищої освіти у межах проєкту «Антикорупційний комплаєнс у сфері вищої освіти: від визначення ризиків до їх подолання» за підтримки проєкту USAID «ВзаємоДІЯ») проєктна команда провела ряд заходів:

• анонімні опитування,
• фокус групи з викладачами та студентами,
• виїзні моніторинги до пілотних закладів вищої освіти. 

Саме під час фокус групи ми переконалися в тому, що не лише студенти, але й викладачі бояться говорити про тему АНТИкорупції. Досить часто вони хибно ототожнюють її з корупцією як правопорушенням, яке вже настало.

Тому на питання: «Чи є ймовірність того, що студент запропонує викладачу хабар?» більшість відповідають: «Ні, це не можливо! Може десь, але точно не у нас».

Але ж це ж лише оцінка ризику (ймовірності), але ймовірність ця, на жаль, зростає з кожним новим студентом, викладачем або навіть керівником закладу освіти, який умисно замовчує або просто боїться.

Тому нам варто вчитись говорити про АНТИкорупцію як про ефективний інструмент розвитку доброчесної вищої освіти.

Разом з тим, можна впевнено сказати, що корупції в українській вищій освіті за останні 5 років стало менше, що є результатом:

• запровадження зовнішнього незалежного оцінювання,
• єдиного кваліфікаційного іспиту для вступу у магістратуру та при випуску з неї (для регульованих професій),
• діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти,
• встановлення Міністерством освіти KPI для ректорів,
• широкі міжнародні партнерства та можливості академічної мобільності як для студентів так і для викладачів.

Основою успіху всіх цих реформ є орієнтація на доброчесність та мінімізацію корупційних ризиків. 

Наше дослідження також показало, що чимало вишів уже починають активно працювати над розробкою стандартів доброчесності.  Звісно, не йдеться про 100% її подолання, адже людський фактор завжди матиме місце і спрогнозувати дії кожної людини завчасно неможливо. З усім тим, вже є вдалі практики забезпечення доброчесності освітнього процесу, які можна запроваджувати і розвивати. 

Ось кілька з них: 

– запровадження посади антикорупційного уповноваженого та інтеграція антикорупційних політик у всі процеси університету;

– анонімне оцінювання викладача студентами одразу після останнього заняття, що впливає на імідж викладача і його рейтинг в університеті; 

– електронні журнали та можливість зробити публічним прогрес у навчанні кожного студента; 

– автоматизований прийом іспитів без участі викладача, який забезпечував освітній процес за цією навчальною дисципліною; 

– реорганізація деканатів та утворення єдиного сервісного центру для студентів, що мінімізує контакти студента з викладачами та адміністрацією структурних підрозділів; 

– самовідсторонення ректора від права головування на вченій раді університету, що забезпечує відкритість у прийнятті рішень радою та зменшує адміністративний вплив на її рішення.

І все це вже ефективно працює у сучасних українських університетах, готових до змін,  де більшість викладачів – це закохані у власну справу професіонали.

Саме тому, сфера вищої освіти повинна толерувати доброчесність, щоб таких викладачів ставало ще більше, а українські абітурієнти та студенти хотіли та пишались тим, що навчаються в українських закладах вищої освіти. 

Команда проєкту Асоціації юридичних клінік України «Антикорупційний комплаєнс у ЗВО: від визначення ризиків до їх подолання»