Цікаві історичні факти про корупцію
Корупція — не нове слово. Вона існувала в усі часи: і в наші дні, й сотні та навіть тисячі років тому. Обсяги хабарів просто вражають уяву. За весь час боротьби з корупцією в історії накопичено багато всього цікавого.
Корупція здатна спотворити взаємини між людьми та може розчинити в собі цілі держави, тому в більшості розвинених країн світу з корупцією запекло воюють. Але боротьба з хабарництвом практично ніколи не приносила відчутних результатів. Жадібність наживи завжди перемагала страх перед можливим покаранням.
Сьогодні ми вирішили розповісти про цікаві, а деколи й жахливі факти цього вічного суспільного явища.
Чи можна порахувати корупцію?
Корупція не любить розголосу. Тому важко сказати, скільки коштів вкрадено, ким і коли.
Однак все одно суспільство намагається дати корупції кількісну оцінку. Найбільш відомим показником є індекс сприйняття корупції (Corruption Perception Index), що з 1995 року розраховується антикорупційною мережею Transparency International.
Індекс є оцінкою від 0 (дуже високий рівень корупції) до 100 (вкрай низький рівень корупції). Він вимірює не стільки сам феномен корупції, скільки її сприйняття населенням та бізнесом: як часто ми натрапляємо на факти корупції, які маємо очікування, в яких сферах частіше і т.д.
За останній рік показники України у CPI виросли на 3 бали. З 33 балами зі 100 можливих ми отримали 117 місце зі 180 країн у списку. Поруч із нами у рейтингу Єгипет, африканська Есватіні (Свазіленд), Непал, Сьєрра-Леоне та Замбія — всі ці країни так само у CPI-2020 набрали по 33 бали.
Корупція як туберкульоз
Важливий імпульс до осмислення корупції в нинішньому розумінні дають праці флорентійця Макіавеллі. На рубежі Нового часу він порівнював корупцію в державі з туберкульозом. Спочатку цю хворобу важко розпізнати, але легше лікувати. Якщо ж вона запущена, то її легко розпізнати, але вилікувати важко. Так само і корупція в справах держави. Якщо своєчасно виявити зародження недугу, що дано лише мудрим правителям, то позбутися від нього неважко. Якщо ж він запущений так, що кожному видно, то ніяке зілля вже не допоможе.
Через століття у «Левіафані» англійській філософ Томас Гоббс напише:
«… Люди, що хизуються своїм багатством, сміливо скоюють злочини в надії, що їм вдасться уникнути покарання шляхом підкупу державної юстиції або отримати прощення за гроші або інші форми винагороди … Корупція є корінь, з якого випливає за всіх часів і при будь-яких спокусах презирство до всіх законів … ».
Шкіряне крісло для судді
Якщо вірити працям Геродота, то у стародавній Персії за хабарництво розплачувалися власною шкірою.
У VI столітті до н.е. проживав такий царський суддя Сізамн, якого підкупили та схилили до несправедливого вироку. Цар Камбіс наказав стратити його, здерти шкіру, нарізати з неї ременів та обтягнути ними крісло, на якому сидів продажний суддя. На посаду страченого цар призначив його сина Отана та наказав йому пам’ятати, на якому кріслі він сидить.
Але ця історія мала продовження через багато століть. В 1498 році на замовлення міської влади Брюгге (сучасна Бельгія) відомий голландський художник Давид Герард створив живопис «Суд Камбіса». Картина призначалася для того залу міської ратуші, в якому відбувалися суди та засідання магістрату. Вона покликана нагадувати суддям та чиновникам про їх обов’язок.
Корумпований сенатор
Найбільшим політичним корупціонером в історії людства вважається Вільям Мейджір Твід — американець, сенатор штату Нью-Йорк (1853-1855), глава «зграї Твіда». Він умів збагатитися на всьому, що під руку попадеться.
За найскромнішими підрахунками цей сенатор збагатився на 200 млн тогочасних доларів, отриманих різними «нечесними» шляхами. Для порівняння, в 1868 році США придбали Аляску всього лише за 7 млн доларів.
Попався Твід на будівництві триповерхової будівлі суду округу Нью-Йорк на Чамберс-стріт, яке обійшлося в 12 млн доларів. При цьому 1,5 млн списали підрядникам по підроблених накладних за вигадані роботи. Після судового вироку Твід помер у в’язниці Ладлоу, на будівництві якої він також незаконно збагатився.
Релігія та корупція
У 2001 році в японському журналі «Journal of Japanese Trade & Industry» опублікували дослідження, що встановило причинно-наслідковий зв’язок між віросповіданням, яке переважає в країні, та рівнем корупції в ній.
Вчені з’ясували, що найменш корумповані народи сповідують протестантизм (Фінляндія, Данія, Швеція, Канада і т.д.), за ними слідують римо-католики (Південна Європа і Латинська Америка), потім – мусульмани та народи Азії. І замикають список народи Африки, а також народи, що складаються з православних або атеїстів.
Пекло для хабарників
Карати корупціонерів найбільш кардинальними методами запропонував ще Данте Аліг’єрі, розмістивши їх у своїй «Божественній комедії» на восьмому колі пекла. Там вони киплять у смолі. Саме туди він відправив високопоставлених духовних осіб, які торгували церковними посадами, та інших хабарників.
Розкрадання казни заради книги
На корупцію люди йшли навіть заради книг та розвитку мистецтв.
У середині XVI століття чиновником міської адміністрації Аугсбурга (Німеччина) працював Пауль Гектор Майр, великий фанат фехтування. Його засмучувало, що поширення вогнепальної зброї знищує середньовічне європейське мистецтво рукопашного бою.
Тому Майр зібрав усі доступні йому посібники з фехтування та узагальнив їх у двотомній праці «Opus Amplissimum de Arte Athletica». Там показані різні прийоми поєдинків. Стаття про кожний прийом проілюстрована. Для цього Пауль Гектор найняв художника і двох натурників.
Проєкт виявився надзвичайно дорогим та розтягнувся на 4 роки. Щоб фінансувати видання, автор брав гроші з міської скарбниці. 1579 року розкрадання розкрилося, і Майра повісили, а книга дожила до наших днів.
Революціонери та корупція
Незабаром після смерті одного з лідерів французької революції Мірабо виявилося, що він брав хабарі від короля, і його тіло з ганьбою викинули з Пантеону.
А вже в середині XX століття довели, що гроші від короля отримував і один з найвідоміших лідерів якобінців, Дантон. І Мірабо, і Дантон обіцяли королю захист і заступництво. І обидва обманули його … Людовика XVI стратили 21 січня 1793 в Парижі.
Дослідник корупції засуджений за корупцію
Мова йде про Андрія Шлейфера, американського економіста радянського походження. Професор відомий своїми дослідженнями корупції, має нагороди та найвищий серед усіх економістів індекс цитування Хірша за версією RePEc.
В 1993 році в американському The Quarterly Journal of Economics опублікували статтю Шлейфера у співавторстві з Робертом Вішни під назвою «Корупція». Ця наукова праця є обов’язковою для ознайомлення, якщо ви вивчаєте чи просто детально цікавитеся проблемами корупції. Надалі видавалися й інші публікації на тему корупції.
З 1994 по 1997 рік професор працював в Москві в рамках американської програми допомоги Росії у справі переходу на ринкову економіку. На здійснення цієї програми Гарвардський університет отримав від американського Агентства з міжнародного розвитку 34 млн доларів.
Американські слідчі встановили, що Андрій Шлейфер використовував своє службове становище з метою особистого збагачення. Користуючись доступною йому закритою інформацією, він та його дружина заснували кілька фірм, через які вкладали особисті гроші в акції російських підприємств, що приватизувалися. Однак відповідно до угоди між урядом США і Гарвардським університетом радникам категорично заборонялося робити якісь вкладення на території Росії.
У 2005 році суд засудив Андрія Шлейфера до сплати штрафу в розмірі 28,5 млн доларів. Два з них виплатив сам обвинувачений, а решту 26,5 млн. — Гарвардський університет, професором якого він залишається і зараз.
Джерело: maximonline, bbf, zmist.pl.ua, ti-ukraine.org
Фото: Pexels, Wikipedia