Боротися за перемогу: як юрист-борець волонтерить і допомагає армії

Дмитро Перникоза — юрист, волонтер, коричневий пояс з бразильського джиу-джитсу.

З початком повномасштабної війни Дмитро почав активно допомагати армії — боротися не тільки на татамі та в судах, а й на волонтерському фронті.

Поговорили з ним про його професійну кар’єру, війну, волонтерство, юристів, (юристів під час війни), а також про хобі й татуювання.  

Про юриспруденцію і кар’єру

Чому ти обрав право?

Ще в школі мені говорили, що в мене загострене відчуття справедливості. Я завжди виступав за права тих учнів, яких, на мою думку, ображали. Вже десь в 4-5 класі я зрозумів, що буду не інакше, як адвокатом. Тому після закінчення школи я вступав лише на право. Хоча так вийшло, що крім юридичного факультету я закінчив ще і філософський, за напрямком політологія. 

Чому пішов на філософський?

Як на мене, це дуже добре розширює світогляд. Це якщо коротко :).

А де здобув перші практичні навички?

На 2 курсі я пішов помічником до адвоката. Але вся моя робота полягала в тому, що я їздив до відділення поліції чи до офісу прокурора й назад, передаючи документи. Я навіть їх не писав — просто передавав. Тобто по суті був кур’єром. 

Тебе це бісило?

Звісно! Для мене це не давало ніякого “value”. Я не хотів дотягнути до того моменту, щоб стати умовним «рішакою». Це точно була не моя історія :). Через два місяці я звідти пішов. 

Не розчарувався?

Ні. Згодом так трапилось, що я пройшов відбір на місячне стажування у юркомпанії «Василь Кисіль і Партнери». Тоді я зрозумів, що точно не схибив, обравши адвокатську кар’єру. До речі, в мене досі зберігається візитка Василя Івановича, яку він дав мені після лекції в нашому виші. 

Яка ситуація на тебе справила враження?  

Скорочення в одній із компаній у 2014 році. Тоді я працював юристом в аграрній фірмі. Ми з колегами прийшли на роботу, а наші комп’ютери просто не вмикалися. Коли ми набрали сисадміна, він нам сказав, що у нього для нас погані новини — нас скоротили. Тобто без ніяких попереджень, просто взяли й скоротили штат юристів. 

Ти пішов розбиратися?

Спочатку думав про це. Навіть хотів судитися, але потів відпустив цю ситуацію. 

І знайшов нову роботу…

Так :). Я влаштувався в бутікову компанію, яка займалася інтелектуальною власністю. Це був цікавий період. Потім працював податково-судовим юристом у PwC. А потім перейшов у ВКП («Василь Кисіль і Партнери», — ред.). 

Чому ти пішов з PwC? Багато юристів мріють там подовше працювати 🙂

Я зрозумів, що можу впертися в момент «солдат спить, служба іде». У «прайсах» справді можна було сидіти і чекати на пропозицію, яка точно колись була б. Але я не хотів такого.

Що було у ВКП?

Там я пропрацював 1,5 року старшим юристом і це був прекрасний час — там була дуже крута команда. Але цей період припав якраз на локдаун. Відповідно, мало роботи й важко знайти нових клієнтів (а це було одним із завдань). Мені тяжко, коли мало роботи. Та і клієнтів в той період не дуже виходило знаходити. Просто відсиджуватися з невеликим навантаженням я не хотів, тому вирішив піти 🙂

І знову те саме: пошуки нової роботи?

Не зовсім, цього разу робота сама мене знайшла. При чому в тому місці, де я цього взагалі не очікував. Я організував тур на Мадейру, серфив. За деякий час до того мене набрала знайома і сказала, що в одну будівельну компанію потрібен Head of legal. Будучи вже на острові ми зідзвонилися з HR та з керівником цієї компанії, поговорили та зустрілися по прильоту…і ось до цього часу я там працюю. 

А потім трапилася війна… Як ці події вплинули на роботу?

Ще в перші дні війни я зрозумів, що можу більшість часу займатися волонтерством, а роботу (якщо така взагалі буде) виконувати вночі. В перший місяць ми всі мало спали, тому такий графік для мене був цілком ок. А щодо бізнес-процесу — ми нікого не скоротили: виплачуємо частину зп працівникам, головне — щоб люди дбали про свою безпеку. Хоча зараз вже потроху повертаємося до справ.

Про волонтерство

Що для тебе волонтерство?

Це крута штука, яка прокачує абсолютно всі скіли. Я думав, що вмію добре менеджити час. Але так було до моменту, поки я не зайнявся волонтерством :). Адже до цього я працював здебільшого з юристами чи бізнесовими людьми, які зазвичай чіткі й відповідальні.

А у волонтерстві є купа творчих особистостей, в яких у голові хаос, свої ідеї — ніякої пунктуальності чи відповідальності :). Для мене це було важко. 

З чого ти починав?

Перший місяць ми з друзями займалися бронежилетами: налагодили виробництво плит та пошив плитоносок на Західній Україні, хоча фізично я сам весь час лишався в Київській області та в столиці. Оскільки вони були важкі, десь по 11-12 кг, то ми передавали їх на місцеві ТрО.

Через якийсь час вже почала випрацювуватися певна схема: що, кому, куди й скільки. І десь через місяць я допоміг своїй знайомій зареєструвати благодійний фонд.

Фонд має певну спеціалізацію?

Фонд не спеціалізується на всьому, а збирає здебільшого на конкретні вимоги. Якщо, наприклад,  «Повернись живим» працює не великі «замовлення», то наш фонд для того, щоб забезпечити меншими штуками: амуніцією, аптечками, турнікетами, медичними рюкзаками тощо. 

А як з донатами? Чи щедро люди ділилися грошима? 

Перший час донатили всі, і донатили багато. Інколи було навіть страшно, як ми будемо про це все звітувати — не дай Боже щось випустимо з уваги. Але десь через місяць пройшла фаза активного донаторства. Люди, мабуть, подумали, що війна закінчилася :). Тоді я звернувся до свого друга-блогера, який дуже допоміг зі збором коштів. Так ми об’єдналися та почали працювати паралельно з фондом.

Які ще були складнощі?

Складно було перемикнутися, бо у юриспруденції є чіткі терміни і строки, а тут їх нема. Крім того, було багато запитів від знайомих, умовно з Західної України, які не перебували у зоні бойових дій, але просили екіп чи аптечки. Ще і звинувачували, мовляв, а чому ти допомагаєш лівим людям, а не нам?

Пройшов певний час, поки я зумів вийти зі стану «няні». Я зрозумів, що не треба витрачати час на пояснення, чому людям у безпеці не треба багато речей і що на передовій вони важливіші. 

А які перемоги?

Нам прийшов запит на тактичні аптечки і турнікети, але виявляється, що їх не так легко було знайти в Україні. Тоді ми знайшли вихід на Німеччину і Польщу, а згодом і на Штати. Через мою подругу дитинства ми налаштували канал поставки, при чому не тільки турнікетів, а і загалом екіпу. Так ми з командою почали возити зі США речі на передову та передавати з рук в руки саме тим, хто найбільше цього потребує. 

Про юристів під час війни

Який ти юрист: тобто як би ти себе охарактеризував?

Думаю, я нестандартний юрист: матюкаюсь, маю татуювання, слухаю heavy metal та вмію відриватися. Багато хто вважає, що це не пасує юристу. Але це стереотип: якщо я гарно роблю свою роботу, то на що це впливає? 

Як, по-твоєму, проявили себе юристи під час війни?

По-різному: були ті хто активно допомагав, донатив, а були й ті, хто лише обіцяв. Тобто публічно декларували, що вони можуть так-то й так-то допомогти, а коли ми зверталися, вони відмовляли. Виходить, то все була лише показуха. 

А були юристи, які справді суттєво допомогли?

Так, були. Наприклад, якось ми шукали певну кількість iPad для операторів дронів. Я написав одному другу-юристу, який вже не практикує, але займається бізнесом, і той відгукнувся: віддав частину техніки безкоштовно, а частину по собівартості. Я сподіваюсь, що вони допомогли знищити купку орків :).

А інша моя подруга-адвокатка, наприклад, знайшла фінансування та оплатила партію з 550 турнікетів, які ми закупили прямо у США та через свій канал оперативно доставили в Україну. 

Були й адвокати, які допомагали грошима або спеціальним транспортом, наприклад, для доставлення води у віддалені райони. 

Опиши загальний портрет юриста під час війни.   

Я дуже щасливий, що з мого оточення «худоби» меншість. Я маю на увазі тих, хто втік, чи мовчить або ж висловлює антиукраїнську позицію. Хоча вони є. Більшість моїх знайомих юристів проактивні і допомагають.

Про війну

Що для тебе війна?

Це страх і переоцінка цінностей! Страх, бо я теж людина. І хоч я не з боязких, але мені було дуже страшно. Особливо, коли моя близька подруга сиділа під Черніговом в окупації і я нічого не міг зробити. 

Переоцінка в чому?

В абсолютно усьому: від ставлення до матеріальних речей — до переосмислення принципів. А ще я зрозумів, що треба фільтрувати знайомих ретельніше. Багатьох людей з близького оточення я викреслив зі свого життя.

А ти не думав піти в ЗСУ?

В перший день війни я прийшов у військкомат (як і ще протягом трьох днів потому) та хотів до ТрО, але мене не взяли. Сказали — зброї нема, людей багато, краще займись чимось кориснішим. От я і займаюсь волонтерством 🙂

Про захоплення

Твоє хобі? 

Я 25 років займаюся боротьбою. Зараз я коричневий пояс з бразильського джиу-джитсу, маю з другом свій клуб боротьби в Києві. А коли з початком війни я повернувся до батьків у своє невелике містечко в Київській області, то організував безкоштовні заняття для дітей та дорослих.

І як? Приходили дітки?

В перший день на заняття прийшло 40 людей: від 4 до 20 років. Я їх розділив на дві групи — молодші й старші. Більшість займається до цього часу. Зараз я повертаюся в Київ, тому передаю ці групи одному з учнів. 

Чи є ще в тебе захоплення крім боротьби?

Так, гітара… ну і саксофон. Я закінчив музичну школу за напрямом саксофон. Але гітара — це любов. Я маю й електро, і електроакустичну. До речі, я сам навчився грати. Коли старші хлопці грали у дворі, я слухав і на листочок записував за ними акорди :). 

В тебе багато татуювань. Розкажи про них. 

Всі мої татуювання несуть в собі певну суть. Я багато перечитав про племена Маорі — це воїни, які оборонялися, а не нападали. Так от в моїх татуюваннях є елементи з їхньої культури. А нещодавно я ще набив татуювання з українською вишиванкою. 

Спочатку я хотів, щоб тату не було видно з-під теніски, бо я ж юрист :). Але потім зрозумів, що це все фігня. 

І наостанок: яким, на твою думку, має бути сучасний юрист?

Він має бути чесним, відкритим і без корони на голові. Не треба одягати її та думати, що ти — «рубаха-парень». За час війни я зустрів купу людей з інших професій (наприклад, бариста з маленької кав’ярні в переході), які зробили набагато більше, ніж деякі юристи. 

Тому треба в першу чергу залишитися людиною. А ще багато читати й бути професіоналом своєї справи. 

Спілкувалася Яна Собко