Батьківська відпустка: аналіз судової практики України та досвід ЄС

Які існують проблеми в правовому регулюванні батьківської відпустки і що говорить судова практика України та досвід ЄС в цьому питанні.

Одним з аспектів гендерної нерівності на ринку праці в Україні є нерівність у правах на соціальну відпустку. Йдеться про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох/шести років (так звана декретна відпустка), та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (додаткова соціальна відпустка) матері та батькові дитини. Така нерівність існує де-юре, що виражається законодавчо встановленою нерівністю та де-факто, коли роботодавці намагаються відмовити чоловікові у отриманні декретної відпустки тощо.

Загалом право на соціальну відпустку визначається як встановлена законом можливість працівників із сімейними обов’язками отримувати додаткові відпустки соціального характеру, що надаються працівникам із сімейними обов’язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, відновлення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом

За ст. 18 Закону України «Про відпустки» та ст. 179 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. У ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки» вказано, що підставою для надання такої відпустки зазначеним вище особам є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною і виплата їй допомоги по догляду за дитиною припинена.  Отже, право батька дитини, який фактично доглядає за дитиною, на отримання такої відпустки може бути реалізовано виключно за умови надання довідки з місця роботи матері дитини  про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено.

Якщо таких довідок не надати, батько не зможе скористатися своїм правом на відпустку. Труднощі також можуть виникнути, якщо мати працює неофіційно. У такому випадку жінка не зможе надати довідку, а чоловік відповідно не піде у відпустку.

Право батька на цю відпустку є похідним від права матері на таку відпустку. Тобто лише мати може делегувати право на відпустку батькові чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

За ст. 19 Закону України «Про відпустки» та статті 73 Кодексу законів про працю України надається батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.   

Така норма є дискримінаційною щодо чоловіків з дітьми. Адже  якщо в сім’ї двоє і більше дітей, то мати отримує 10 днів додаткової відпустки, а виходить, що батько — ні.

При цьому за ч. 2 ст. 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» роботодавець зобов’язаний створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі, а також забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками. 

Судова практика

Часто на практиці чоловіки зіштовхуються з перешкодами у реалізації прав на такі відпустки. Це підтверджується і судовою практикою щодо надання відпустки по догляду за дитиною, яка свідчить про неоднакове застосування судами норм матеріального права. Зокрема, йдеться про ухвалу Верховного Суду України від 15 жовтня 2010 року (6-14270св10) та постанову Верховного Суду України від 1 липня 2014 року (21-212а14). За їх змістом  було вказано, що обов’язок надати відпустку по догляду за дитиною стосується лише обов’язка роботодавця  надання його матері дитини. І хоча по суті даних справ мало місце саме порушення процедури отримання відпустки, подання документів тощо, але саме вищевказане формулювання суду не відповідає нормам законодавства.

Досвід ЄС

Розглянемо досвід Європейського Союзу щодо регулювання батьківських відпусток. У 2019 році була прийнята  Директива Європейського Парламенту і Ради № 2019/1158 про збалансованість службових та сімейних обов’язків для батьків і опікунів та скасовує дію Директиви Ради 2010/18/ЄС від 8 березня 2010 р. Загалом ця Директива містить трудові права та гарантії попередньої директиви, але й надає нові права та можливості. Метою прийняття нової директиви було забезпечення реалізації принципу рівності між чоловіками та жінками щодо можливостей ринку праці шляхом адаптації та модернізації законодавчої бази ЄС.

Нововведення за директивою № 2019/1158  включають:

  • Введення батьківської відпустки у зв’язку з народженням дитини: за директивою, батько повинен мати можливість взяти оплачувану відпустку — 10 робочих днів по догляду за дитиною до або після народження дитини;
  • Право кожного працівника на 4 місячну оплачувану відпустку  (з яких 2 місяці не підлягають передачі між батьками) по догляду за дитиною, яка повинна бути використана до досягнення дитиною восьми років (максимально, більш конкретно встановлює кожна держава).

На імплементацію цієї Директиви державам-членам ЄС надається 3 роки. Розглянемо на прикладі Польщі, яким чином втілено ці права. Батько має право на 14 днів  оплачуваної відпустки у зв’язку з народженням дитини до досягнення нею 24 місяців. Відпустку можна розділити на дві частини, жодна з яких не може бути коротшою за тиждень, надається за письмовою заявою, поданою не пізніше як за сім днів до початку такої відпустки. Одразу після використання цієї відпустки обоє батьків в  сукупності мають право на відпустку по догляду за дитиною до 32 або 34 тижнів (залежно від кількості народжених дітей). Батьки можуть взяти 16 з 32 тижнів такої відпустки пізніше (до кінця календарного року, в якому дитині виповнюється шість років). Вона  надається за письмовою заявою, поданою за 21 день до початку відпустки, і роботодавець зобов’язаний надати таку відпустку.

Таким чином, необхідним є удосконалення українського законодавства з урахуванням європейського досвіду  та усунення дискримінації в правах чоловіків та жінок щодо права на соціальні відпустки. Це можливо шляхом прийняття наступних кроків:  визначення права на  відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трьох (шести) років як рівного права кожного з батьків дитини, а також надання рівного права на додаткову соціальну відпустку на дітей працівникам обох статей.

Зокрема, такі зміни пропонуються законопроєктом № 3695 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька на догляд за дитиною». На додаток до цих прав пропонують ввести оплачувану відпустку батьку при народженні дитини тривалістю до 14 днів. Такі пропозиції є досить непоганими з огляду на те, що ці зміни необхідні, хоча багато питань все одно залишатимуться невирішеними. Зокрема, відсутність відповідальності роботодавця за ненадання соціальних відпусток, відсутність мінімальної тривалості батьківської відпустки при народженні дитини тощо.