5 найбільших лиходіїв в історії, про яких ви не знали

На різних ресурсах, присвячених історії та політиці, періодично проводяться голосування в номінації «Головний злодій світу». Про декого ви знаєте, про інших десь читали. Але сьогодні ми зібрали список з найбільш жахливих злочинців людства, про яких ви не чули.

Незалежно від часу та аудиторії, в списки завжди потрапляють такі товариші, як Гітлер, Сталін чи Мао Цзедун. У більшості людей думку про ці історичних діячів давно сформовано, тому розглянемо інших, менш відомих, але не менш «гідних» номінантів.

1. Леопольд II

Почнемо з Леопольда II, короля Бельгії. Сівши на престол, молодий король почав проводити важливі реформи.

До прикладу, при ньому з’явилася мережа безкоштовних початкових шкіл, які утримувалися державним коштом. У парламенті утворилося кілька великих партій та прийнято загальне чоловіче виборче право. Працівники отримали право створювати профспілки, а дитяча праця потрапила під заборону. Неділя стала вихідним днем ​​на законодавчому рівні. Загалом, досить прогресивно для кінця XIX століття.

Однак була й друга сторона Леопольда — проявилася вона при колонізації Африки. Всі ласі шматки на той час вже розхапали, але Леопольд II вірив, що і Бельгія повинна мати заморські території.

Парламент не схвалив проєкт колонізації Конго. Тоді король вирішив витратити власні кошти із залученням великих приватних інвесторів та навіть церкви. На словах все затівалося заради просвіти місцевого населення. Перед світовою громадськістю король Бельгії виглядав як людина, що несе світло цивілізації в найтемніші куточки світу.

На ділі ж у Конго запанував один з найбільш нелюдських колоніальних режимів в історії. Цифри можуть розповісти багато про що. У 1887 році обсяг виробництва каучуку в Конго становив 30 тонн; всього за 15 років показник зріс майже у 200 разів. При цьому кількість місцевого населення скоротилося вдвічі. 

Звичайно ж, ні про яке просвітництво не йшлося — відбувався справжній геноцид. Аборигени піддавалися жорстоким покаранням за будь-яку непокору. За невиконання норми виробітку рабам просто відсікали кисть, при цьому раб повинен продовжувати працювати, адже у нього залишалася ще одна ціла рука. Відбувалося все це буквально на очах у церкви, яка внесла значну суму на «просвітницьку кампанію».

Йшла Бельгія зі своєї колонії так само по-варварськи: все, що було можна зруйнувати, руйнувалося. Каналізації і водогони заливалися цементом. Застарілу зброю передавали ворогуючим племенам з очевидною метою — посіяти хаос, замести сліди, так щоб майбутнє Конго стало ще страшніше минулого.

2. Іді Амін

Іді Амін — лиходій, який ідеально б вписався у всесвіт Borderlands. Це було частково комічне, але при цьому жорстоке та страшне зло.

За «комічність» красномовно говорить повний титул Аміна: Його Високоповажність Довічний Президент, Фельдмаршал Аль-Хаджі Доктор Іді Амін, Повелитель всіх звірів на землі і риб в морі, Завойовник Британської Імперії в Африці взагалі та в Уганді зокрема, кавалер орденів «Хрест Вікторії»,«Військовий хрест» та ордена «За бойові заслуги».

Крім цього, Амін розгромив армію США менш ніж за добу: рано вранці він оголосив війну Штатам, а вже ввечері повідомив про повну перемогу. Сміх, як то кажуть, сміхом.

Була і друга сторона диктатора. З приходом до влади Іді Амін став проводити реформи — вийшов дикий мікс з ідей соціалізму, націоналістичного екстремізму, сексизму, расизму та трайбалізма. Трайбалізм — це поділ суспільства за клановим принципом. Тобто угандійський народ був розділений за всіма можливими параметрами — від статі та національності до соціального статусу і політичних поглядів.

Створені ескадрони смерті нещадно знищували всіх супротивників нового президента. Першими жертвами стали кілька десятків офіцерів, які протистояли Аміну під час перевороту. Відрубану голову командира президент зберігав в холодильнику як трофей. У інших противників режиму президент особисто вирізав серця, виймав очі, а їх тіла згодовував крокодилам.

Для поповнення бюджету Уганди вводилися безпрецедентні заходи. Служба внутрішньої безпеки отримала право вбивати будь-якого підозрюваного в нелояльності — по суті, взагалі будь-якої людини. Після вбивства у родичів вимагали викуп за тіло. Це — один з пунктів поповнення бюджету країни.

Загалом, за час правління Іді Аміна без суду та слідства вбиті десятки тисяч людей, з країни втекла більша частина інтелігенції та підприємців. Бігли навіть міністри і посли, адже ніхто не відчував себе в безпеці.

3. Пол Пот

Говорячи про безпощадність комунізму, завжди згадують Сталіна або Мао. Але більше за інших «перегнув» товариш № 87, він же Старший Брат, або Пол Пот. Червоні кхмери після взяття столиці Камбоджі (Пномпень) наказали виселити всіх жителів міста в сільську місцевість протягом 72-х годин. Йшлося про 2,5 мільйони осіб.

Всі, хто чинив опір, винищені як люди, нездатні до перевиховання. Сенс був у побудові нового суспільства. А для будівництва чогось нового спочатку потрібно зруйнувати старе.

Таким чином, весь народ Камбоджі поділили на три групи. «Основний народ» — це неосвічені селяни із сільської місцевості. До них у нового режиму не було питань. «Новий народ» — такі ж сільські жителі, але проживали на окупованих територіях. Їх треба було перевиховувати. Третя частина — інтелігенція, духовенство, працівники державного апарату при колишній владі, колишні військові і так далі. Всіх їх потрібно ліквідовували.

За час правління червоних кхмерів вбито від 1 до 3 мільйонів осіб, тобто від половини до чверті населення всієї країни. Окуляри вважалися ознакою неблагонадійності. Якщо людина носить окуляри, то він посадив зір, читаючи книги. Які книги він міг читати? Очевидно — західно-буржуазні. Отже, ця людина небезпечна для режиму і не може вписатися в нове суспільство.

Питання «Ти що найрозумніший?» вийшло на новий рівень. Бути розумним в Камбоджі 70-х було дуже небезпечно. У храмах знань — в школах — влаштовувалися табори смерті. Один з найвідоміших — Туольслен, зараз там знаходиться музей злочинів червоного режиму. Крім цього, по всій Камбоджі знаходять так звані поля смерті — це місця масових поховань, і всього їх налічується понад 20 тисяч.

Помер Пол Пот тільки в 1998 році. В останньому інтерв’ю він повідомив, що анітрохи не жаліє про задіяне. Все, що скоєно за його наказом, відбувалося в ім’я Камбоджі. Тіло піддали кремації на багатті зі старих покришок. 

4. Нерон

Звернемося до класики: Стародавній Рим, імператор Нерон.

За легендою, Агрипина, мати Нерона, отримала пророкування, що її син стане імператором, але також стане причиною її загибелі. «Нехай умертвляє, аби панував», — така її відповідь. Так і сталося. Через розбіжності та занадто важливу роль матері в імперії Нерон багаторазово намагався вбити її, вдаючись до отрут, підлаштовування корабельної аварії, обвалення палат. Але всякий раз Агрипина залишалася в живих.

В результаті молодий імператор віддав прямий наказ своїй сторожі. Коли вбивці з’явилися, мати імператора попросила пронизати їй живіт, де знаходиться черево. Так вона продемонструвала каяття в тому, що народила на світ такого сина.

Гай Светоній — римський історик — пише про Нерона наступне: «Він страчував вже без міри та розбору кого завгодно і за що завгодно».

Річ у тому, що ввели закон про образу імператорської величі. Образитися імператор міг з будь-якого приводу. Простіше кажучи, це закон, що дозволяв страчувати будь-кого. У тому числі і колишню дружину Октавію. 

Далі відбулося знамените спалення Рима — вогнем охопилася велика частина міста. Все той же Светоній пише, що ініціатор пожежі — сам Нерон. 

Імператор, вбравшись в театральний костюм, спостерігав за пожежею з безпечної відстані, при цьому він грав на лірі та виразно зачитував власну поему про загибель Трої. Згодом сенат оголосив Нерона ворогом народу і виніс рішення про публічну страту. Однак імператор вирішив піти так, як і жив, — театрально.

Він велів відданим слугам викопати для нього могилу й зі словами: «Який великий артист гине!» — перерізав собі горло. Коли для упіймання Нерона приспіли представники сенату, той був ще живий.

5. Єлизавета Баторі

Єлизавета Баторі, кривава графиня з Угорщини, вважається рекордсменом за кількістю особистих вбивств. Це не жарт — Баторі занесена в Книгу рекордів Гіннесса. Точна кількість жертв невідома, але на суді озвучувалася цифра в 650 осіб.

Історію серійних вбивств Єлизавети підтверджують кілька сотень свідків, а також велика кількість доказів у вигляді знівечених тіл вже померлих, вмираючих чи ув’язнених дівчат, знайдених під час затримання графині. Саме молоденьких дівчат любила графиня, але любов ця була дуже своєрідною. 

Дочок місцевих селян заманювали в замок: чи то для навчання манерам, чи то для хорошої роботи. Замість усього цього дівчат чекала болісна смерть, жорстокі побиття до смерті, відкушування частин плоті з обличчя та інших частин тіла.

Ходить легенда, що Єлизавета Баторі приймала ванну з крові вбитих незайманих дівчат, намагаючись продовжити свою молодість таким чином. Наскільки вона правдива — невідомо, але збереглося безліч свідчень очевидців вбивств. Інші свідки називали імена своїх родичів, які померли в будинку графині і мали жахливі сліди катувань.

У 1610 році Єлизавета Баторі була взята під варту, після суду її замурували в вузькій кімнаті угорського замку Чахтіце. Там вона провела останні чотири роки свого життя.

Джерело: brodude.com

Фото: Pexels