3 нюанси, які потрібно знати до початку оскарження протоколу за ст. 124 КУпАП

Протоколи за ст. 124 КУпАП –поширена практика в Україні через високий рівень ДТП на дорогах. Тому адвокати активно надають правову допомогу водіям щодо представництва їхніх інтересів в судах.

Минулого разу ми розповідали про процесуальні аспекти оскарження постанов за ст. 122 КУпАП.

А сьогодні пропонуємо ознайомитися з трьома процесуальними аспектами українського законодавства, про які варто знати, щоб ефективно оскаржити протокол за ст. 124 КУпАП.

1.      Протоколи, складені  за ст. 124 КУпАП, окремо не оскаржуються.

Непоодинокими бувають випадки, коли адвокати звертаються до суду з адміністративними позовами про визнання дій щодо складання протоколу за ст. 124 КУпАП неправомірними, його скасування та закриття провадження по справі. Проте так робити недоречно.

Відповідно до чинного в Україні законодавства, патрульні поліцейські мають повноваження лише зі складання протоколу, і згодом цей протокол направляється до суду. Безпосередньо суд приймає рішення про наявність чи відсутність у діях водія підстав для притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Окремо протокол (за межами адміністративної справи) оскаржити не можна.

Це підтверджується наявною судовою практикою. Наприклад, в постанові Касаційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року по справі № 640/6550/15-а суд звертає увагу на наступне.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв’язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб’єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі – наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов’язковими.

Таким чином, підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов’язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Складання протоколу – це процесуальні дії суб’єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення. В силу положень статті 251 КУпАП, вони є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб’єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

2.      Відсутня єдина позиція щодо того, чи є необхідність встановлення вини особи в разі закриття провадження  через закінчення строків.

На даний час спостерігається цікава тенденція у справах, які були закриті у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Апеляційні суди одних регіонів скасовують рішення судів 1 інстанції,  у випадку не вирішення судами питання про встановлення вини особи. В той час як інші апеляційні суди скасовують рішення, в яких питання вини навпаки було встановлено.

Логіка судів, які вважають за потрібне встановлення вини, наступна.

Суди апеляційної інстанції вважають, що закриття провадження у справі у зв’язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення без встановлення вини особи у вчиненні правопорушення, суперечить вимогам ст.ст. 33, 38 КУпАП, оскільки закон передбачає накладення стягнення лише у разі доведеності вини особи у скоєнні правопорушення. Така позиція викладена, наприклад, в Постанові Київського апеляційного суду по справі №  33/824/950/2019 від 15 березня 2019 року.

При цьому суди вважають, що в такому випадку безпідставним та необґрунтованим є посилання на узагальнений науково-консультативний висновок Науково-консультативної ради при ВАСУ. В даному висновку мова йде про те, що під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, вина особи не встановлюється. Деякі суди вважають, що даний висновок носить суто рекомендаційний характер, та не має силу закону. Саме такої логіки дотримувався Апеляційний суд Черкаської області в Постанові по справі № 752/16600/18 від 15 лютого 2019 року.

В той же час не всі суди поділяють таку позицію. Так,  існує думка, що визначення на законодавчому рівні у статті 38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов’язано з можливістю реального впливу адмінвідповідальності на суспільні відносини, поведінку суб’єктів, їхню правосвідомість тощо. Тобто з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

При цьому, на думку деяких суддів, наведена норма не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.

Крім того, логічне тлумачення абзацу першого статті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності. При чому це не залежить від встановлення будь-яких інших обставин, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні.

Таким чином, при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, першочерговим є встановлення судом дотримання строку накладення адміністративного стягнення. За умови закінчення такого строку, суд або уповноважений орган, взагалі позбавлені можливості досліджувати та вирішувати питання про наявність в діях особи ознак адміністративного проступку.

Отже, суди доходять до висновку, що у випадку спливу строку накладення адміністративного стягнення, питання про наявність в діях особи вини вирішенню не підлягає. Подібна позиція викладена в Постанові Вінницького апеляційного суду по справі № 362/7348/18 від 03 квітня 2019 року.

Позиція якого апеляційного суду вірна – судити важко. Більш того, всі наведені постанови судів набрали законної сили і не скасовані, оскільки постанови апеляційних судів по даним справам не можна оскаржити в касаційному порядку – і про це детально в наступному пункті.

3.      Постанови апеляційного суду за ст. 124 КУпАП в касаційному порядку оскаржити не можна.

У випадку незгоди з рішенням суду першої інстанції, рішення суду, постановлене внаслідок притягнення водія до відповідальності за ст. 124 КУпАП, можна оскаржити в апеляційному порядку. А от касаційне оскарження постанов апеляційного суду в цих справах діючим в Україні законодавством не передбачено.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.12.2016 року по справі № 21-2366а16 і зазначеним висновком на даний час керується в своїй практиці і «новий» Верховний Суд.

В своїй постанові Верховний Суд виклав наступну позицію.

У статті 3 КАС  (у редакції, яка діяла на час прийняття рішення) поняття «адміністративне судочинство» визначено як діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

Водночас, згідно зі статтею 221 КпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 цього Кодексу, яка встановлює адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, розглядають судді районних,  районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Постанова судді у таких справах відповідно до вимог статті 294 КУпАП може бути оскаржена до апеляційного суду, постанова якого набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини п’ятої статті 214  КАС  (у редакції, яка діяла на час прийняття рішення) суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадках, якщо, зокрема, справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин Верховний Суд України дійшов до висновку про те, що рішення, ухвалене в порядку, встановленому КпАП, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КпАП, не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Висновок

Отже, при оскарженні протоколу за ст. 124 КУпАП потрібно враховувати, що складений протокол окремо оскаржити неможливо, а всі докази мають бути надані до суду під час розгляду адміністративного провадження щодо притягнення особи за ст. 124 КУпАП. Максимальна кількість інстанцій, які можуть розглядати справу, дві: суд першої та апеляційної інстанцій. Крім того, на сьогоднішній день питання про встановлення вини у разі закриття провадження в зв’язку зі спливом строків залишається відкритим через різноманітну практику вирішення судами цього питання.

Автори:
Ольга Семенюк, адвокат
Юлія Черватюк, адвокат