IP-договори в розрізі судової практики України
Американські науковці в результаті досліджень стверджують, що людям подобається вчитись на своїх помилках.
Проте, мені здається, у вибіркову групу не входили українські юристи, для яких пріоритетом є саме навчання на чужих факапах.
В Україні існує цілий державний реєстр чужих помилок, а саме — єдиний державний реєстр судових рішень, з якого мною виокремлено 8 рішень, знати про які необхідно, якщо ви маєте справу з договорами у сфері інтелектуальної власності (IP-угодами):
Висновок з Постанови Верховного суду від 08.07.2019 року у справі № 922/2507/18:
Авторську винагороду за передачу виключних майнових авторських прав на твір, суди вже використовують як розрахункову величину у відносно новій редакції п. г ч.2 ст. 52 ЗУ «Про авторське право та суміжні права». Важливо донести до клієнта необхідність прозорого відображення розміру такої винагороди в договорах, в перспективі майбутнього судового захисту своїх прав. У випадку порушення авторських прав, правовласник зможе стягнути компенсацію, що буде еквівалентна її подвійному чи потрійному розміру.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року у справі № 54/433 вказує на те, що договори на створення об’єктів ІВ потребують чіткого визначення моменту та порядку передачі прав на створені об’єкти. З моменту оплати авансу, винагороди, створення творів, підписання договору, підписання актів – обов’язково конкретизуйте момент передачі прав, виходячи з інтересів клієнта.
Рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2017 року у справі № 922/3710/16 говорить нам про те, що ліцензійний договір не гарантія. При його укладенні перевіряйте всі можливі ресурси, щодо наявності інших правовласниківоб’єкту, який маєте намір використовувати. Адже, як зазначив суд«…використання патенту на промисловий зразок, обмежується правами позивача на знак для товарів та послуг…».
Підсумовуючи Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 року у справі № 20/245 зазначу, що чітко визначені гарантії в договорах про розпорядження правами ІВ та порядок їх реалізації – дають змогу в майбутньому уникнути непередбачуваних збитків, претензій та позовів у разі порушення прав інших осіб.
В ліцензійному договорі доречно буде зазначити гарантії з боку ліцензіара, щодо врегулювання власним коштом претензій та позовів без залучення ліцензіата в випадку заявлення таких вимог з боку третіх осіб.
Постанова Верховного суду від 12.12.2018 року у справі № 760/9576/16-ц наголошує на тому, що при укладенні договору про передачу права власності на знак для товарів і послуг правонабувач має оцінити всі наявні ризики при отриманні права власності, в тому числі тривале невикористання ТМ попереднім власником.
З отриманням права власності на знак для товарів і послуг на підставі договору від попереднього власника – не розпочинається новий строк, впродовж якого повинно відбутися використання ТМ.
При укладенні такого договору обов’язково з’ясувати протягом якого часу знак не використовувався попереднім власником, інакше можете натрапити на дострокове припинення в судовому порядку дії свідоцтва на підставі тривалого невикористання.
Аналіз Рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2019 року у справі № 916/807/19:
Як відомо професійній спільноті, в редакції ЗУ «Про авторське право і суміжні права», що діє станом на сьогодні, суд має право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, або як потроєна сума винагороди, яка була б сплачена, якби порушник звернувся до правовласника із заявою про надання дозволу (ліцензії).
В цьому рішенні для розрахунку компенсації було використано винагороду за Ліцензійним договором, згідно з яким Ліцензіар (а надалі – Позивач) отримує мінімальну гарантовану грошову винагороду, що не підлягає зменшенню за будь-яких обставин, за використання об’єкту АП. Тому, рекомендую за можливості в ліцензійних угодах зазначати вищевказанні формулювання.
Резюме Рішення Київського районного суду м. Києва від 07.08.2012 року у справі 2018/1516/2012:
Договір на розміщення реклами містив пункт «Підписанням цього договору замовник підтверджує, що йому належить право на використання (оприлюднення) твору. Вказане право передається замовником виконавцю в об’ємі, необхідному для надання послуг, що є предметом цього договору.» Також, відповідно до умов договору замовник взяв на себе відповідальність перед третіми особами у випадку надходження претензій до змісту і форми реклами.
Зазначене допомогло власнику журналу уникнути відповідальності та стягнення компенсації за порушення авторських прав, адже він зміг довести відсутність власної вини у порушенні.
Отже, гарантії щодо правомірності надання прав на використання об’єкта АП необхідно конкретизувати не тільки в договорах на створення таких об’єктів, а і в інших креативних відносинах.
Постанова Верховного суду від 20.03.2019 року у справі № 753/20633/15-ц ще раз підтвердила те, що правовідносини у сфері IP обов’язково мають бути закріплені на папері, оскільки сторони і суди (як в цьому процесі) можуть трактувати їх по різному, і щоб повернути кошти у випадку недобросовісності автора доведеться пройти всі кола пекла три інстанції.
Зрозумілі юристам заповіді, ще залишаються невідомими для авторської спільноти, тому цим рішенням нагадую, що договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності укладається тільки в письмовій формі. Дружні усні домовленості залишаємо в минулому. В усній формі може укладатися тільки договір про використання твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).
Можливо, ця підбірка після детального вивчення рішень, стане підставою для апгрейду ваших IP-угод та перегляду домовленостей.
__________
Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».