Олег Паракуда про GR та лобізм в Україні

Для багатьох країн “GR”, або іншими словами — процес вибудовування та налагодження взаємовідносин з державними органами влади – явище звичне.

В Україні ж поки до цього  поняття ставляться дуже обережно. Є як прибічники, так і критики його впровадження на офіційному рівні. Однак розмови про необхідність такого кроку лунають вже дуже давно.

Lойер вирішив розпитати партнера ЮК “SLS Group” Олега Паракуду про ситуацію на українському юридичному ринку, його ставлення до професії та про те, що таке “GR”, навіщо він потрібний і чому в Україні досі дане питання не врегульоване на законодавчому рівні.

Олеже Васильовичу, що означає для Вас — бути юристом?

– Професію юриста я ототожнюю з професією лікаря. Адже медиком може бути лише людина, яка дуже сильно любить свою роботу. Для лікаря найважливіша цінність — це життя і здоров’я іншої людини. Так само і в юриспруденції: права та інтереси особи мають бути для юриста найбільшою цінністю.

В юридичній професії важливо перейматися інтересами клієнта і захищати його так, ніби захищаєш самого себе. Для цього потрібно любити свою роботу. Коли людина розчиняється в тому, що вона робить — тоді межа між роботою і хобі стирається.

Яка, на Вашу думку, сьогодні склалася ситуація на українському юридичному ринку?

– Наразі, український юрринок сильно прив’язаний до економічної ситуації, яка склалася в нашій державі. Адже юриспруденція — це, по суті, надбудова над економікою. Чим вона сильніша — тим більш жвавий юридичний ринок.

Юриспруденція — це механізм, який забезпечує економічний оборот. Якщо не працюють юридичні інститути, то економіка починає “кульгати”. Тому надважливо, щоб цей механізм працював правильно.

Як юристу знайти/зайняти “свою нішу”?

– Бути професіоналом своєї справи. Обрати певний напрямок права і розвиватися в ньому. Стати найкращим серед кращих. Головне, щоб те, що ти робиш, приносило задоволення. І тут мова не тільки про матеріальну винагороду. Якщо щиро любити свою справу — тоді все буде вдаватися легко і добре.

Щодо GR – розкажіть більш детально про це поняття.

– На жаль, вітчизняна дійсність змушує фахівців, що займаються діяльністю щодо встановлення діалогу між бізнесом та державою використовувати саме «GR», хоча насправді доречніше говорити саме про «лобізм». Різниця між цими поняттями все ж хоч і не є принциповою, але існує.

«GR» (government relations) є процесом подібним до добре відомого і звичного для суспільства «PR» (public relations), але на відміну від нього, «GR» направлений на формування позитивного іміджу компанії не в очах громадськості (public), а перед державою (government), її органами та представниками.

Лобізм (lobbying) у свою чергу зводиться до того щоб переконати в необхідності прийняття того чи іншого рішення/ дозволу/ погодження заради розвитку економіки та суспільного блага.

Як Ви вважаєте, чому це питання в Україні досі не врегульоване?

– Насправді, вже були спроби врегулювати дане питання. З останніх, проект закону «Про лобізм», який у 2016-2017 роках розглядався у Верховній Раді, але був відкликаний ініціатором. Зараз же у парламенті на розгляді перебуває проект закону «Про забезпечення прозорості та законності комунікації з суб’єктами владних повноважень». Він є далеким від ідеалу, але всиляє надію те що постійно робляться спроби врегулювати процеси котрі все одно відбуваються.
Щодо того, що заважає врегулюванню – то як на мене існує три ключові фактори. По-перше, це відсутність діалогу законотворців з потенційними лобістами, яким доведеться працювати за прийнятими законами. По-друге, не сприйняття громадськістю ідеї «лобізму». Це значно ускладнює можливість прийняття рішень для політиків, котрі орієнтуються на громадську думку. І останнє, відсутність волі депутатів, частина з яких має тісні зв’язки з так званими «чорними» лобістами і не зацікавлена у «виході з тіні».

Чи знаєте Ви позитивні приклади/цікаві кейси застосування GR за кордоном?

– Останніми роками у США поширення набули історії пов’язані з лобіюванням інтересів компаній та осіб, які ризикують потрапити до санкційних списків. Так, прикладом успішного лобіювання можна вважати дії ряду білоруських видобувних компаній, котрі за допомогою лобістів в Конгресі домоглися невключення їх до одного з санкційних списків. Головним аргументом, що дозволи уникнути цим компаніям санкцій був імовірний зв’язок між сенатором, що ініціював відповідний законопроект, та їх головним конкурентом. Американські лобісти розгорнули широку GR-кампанію, законопроект було відкладено в шухляду. Такі приклади показові тим, що демонструють транскордонний характер лобізму, а також широту набору інструментів, якими він користується та ситуацій, у яких може бути застосований.

Чи вірите Ви, що в Україні теж можливо офіційно впровадити це поняття і що для цього потрібно?

– Сформоване роками негативне ставлення громадськості до лобізму, не дає українському суспільству розвиватися, а економіці — бути конкурентною. Водночас, я впевнений, що європейський вектор розвитку України, в решті решт приведе нас до обговорення та законодавчого врегулювання правового статусу інституту лобістів в Україні. З необхідних дій потрібно чітко визначити «хто, як, через кого і що лобіює». А для того, що це зробити на законодавчому рівні, ми повинні створити відповідне інформаційне поле, та пояснити суспільству, що лобізм – це не хабарництво, а навпаки – зброя проти нього, і він несе лише позитив для України.