Коли ви побачите згорьовану матір — не кажіть їй «тримайся»

Мама загиблого юриста, воїна, офіцера Іллі Підгайного про сина.

Ілля — мій ВСЕСВІТ.

Майже 28 років тому він народився, я взяла його на руки і сказала: «Привіт, ти — Ілля, а я — твоя мама».

Ми були весь час разом: і вдень, і вночі. Я навчала його посміхатися, ходити, говорити, читати… Ми багато завжди розмовляли, про щось важливе, неважливе, про книги, історію, життя…

Він був цікавий, дотепний, а ще дуже добрий, лагідний… У першому класі він зробив зауваження вчительці: «Ви не маєте права ображати дівчинку. У неї є права дитини». «Хто тобі таке сказав?» «Ніхто, в щоденнику на останній сторінці написані права дитини». 

У пʼятому класі він заявив: «Я знаю як будуть звати моїх дітей — Ілліч та Іллівна».

Він багато читав і доречно вставляв цитати. Його жарти були настільки дотепні, що стали цитатами в сімʼях наших друзів. «Як казав Ілля…». 

Він  змалечку знав ким буде і право було у нього в крові. Я так завжди про нього і казала: «Його Я народилось раніше за нього». Бакалавра права він отримав в КНУ ім. Шевченка, а потім для мене раптово заявив, що далі хоче навчатися в УКУ у Львові. Я була проти, але це твоє життя приймай рішення і неси відповідальність, а я підтримаю.

Він був у захваті від УКУ, від спілкування з викладачами, від іншої атмосфери вузу та стилю викладання. Він знайшов там друзів і дуже пишався цими відносинами. Закінчення вузу припало на ковід. Працювати він почав у старшого брата. Потім пройшов співбесіду і перейшов на роботу до «Василь Кисіль»…

Хлопці потішалися з нього: «Що з тобою зробили? Ти ще вчора у нас сидів у футболці!» Він підняв вказівний пальчик вгору і сказав: «Тепер я так буду виглядати завжди! Право вимагає». 

Але стався 22 рік. Я волала: «Чому обидва?» Він спокійно сказав: «Мама обирай, хто залишиться? Дівчатка — народжують, хлопчики — захищають». Я просто тихо плакала.

Його батько мені пообіцяв, що він їх благословив і з ними нічого не трапиться. Я просила старшого сина бути разом, він заперечив — краще окремо.

Я вірила і чекала. Микита опікувався Іллею, наскільки міг, він турбувався за нього, бо знав більше від мене.

Були короткі зустрічі, ми всі жили від зустрічі до зустрічі, від + до +. Він став офіцером і знову дивував мене. Для дорослих чоловіків став «опікуном», він дуже шанобливо ставився до людей і життя. Він обурювався, що у штабі зволікали з нагородами для загиблих: «Живі почекають, а рідним загиблих потрібно розуміння, що вони загинули і це оцінено, хоча б нагородою».

На Новий рік (не маючи власних дітей) зібрав з хлопців пожертви «подарунок від тата» для діток загиблих. Мене дивував мій ВСЕСВІТ, я ним пишалась.

Він поспішав жити. Після першої зустрічі з дівчинкою Крістиною сказав: «Я її знайшов, вона настільки до мене подібна». 

Вони швидко одружились. Весілля було як ковток повітря в цей час. Здавалось, що життя повертається і до нас.

Він пишався їх відносинами, хотів окутати дружину турботою, робив подаруночки навіть на відстані, щоб вона не сумувала. Він був щасливий.

Мого ВСЕСВІТУ немає. Вибух розірвав тіло мого ВСЕСВІТУ на шматки. Коли ви побачите згорьовану матір — не кажіть їй «тримайся». Ваше «тримайся» розриває на шматки її. Їй немає за що триматися. Якщо є сміливість і мужність станьте для неї штахетиною, слухайте її розповіді про ВСЕСВІТ, плачте разом з нею, витріть їй сльози.

І майте сміливість витримати її звинувачення. Я звинувачую чоловіків, що ховаються за інвалідів та дітей, бо вони забрали право мого ВСЕСВІТУ мати своїх дітей. 

Я звинувачую жінок, що виправдовують своїх боягузів, бо забрали право мого ВСЕСВІТУ насолоджуватись своїм коханням. 

Я звинувачую офіцерів-кар`єристів, що нехтували безпекою, не цінували інше життя, бо забрали право у мого ВСЕСВІТУ жити. 

Я звинувачую своє керівництво, бо неодноразово не давали мені 3-4 дні відпустки для зустрічі з дітьми, бо забрали право мого ВСЕСВІТУ обійняти маму.

Я звинувачую всіх, хто виправдовує ворога, бо забрали право мого ВСЕСВІТУ на реалізацію своїх життєвих планів.

Але він на це мені казав: «Мама не ображайся, їх погано виховали, у них не було такої мами».

Немає більше мого ВСЕСВІТУ. 

Дякую мій ВСЕСВІТ, що ти обрав мене своєю мамою.

Пробач мій ВСЕСВІТ, що не втримала тебе. 

Немає більше мого ВСЕСВІТУ, залишилась тільки чорна діра, а ще … після нього залишилась кицька Муся та його велике чоловіче кохання Крістина. Це нестерпне очікування. Але я дочекаюся тебе НА ЩИТІ. Я буду намагатися вести себе гідно, ВСЕСВІТУ. Ми зробимо для тебе все, що в наших силах. Чому немає мого ВСЕСВІТУ!!!!!

Мама ВСЕСВІТУ, Олена Підгайна