Об’єктивно про неконституційне (закреслено) антикорупційне (ч. 5)

Про мотиви прийняття законопроєкту «Про Вищий антикорупційний суд», їх легітимність та судову реформу.

У минулій частині даного аналізу я навів аргументи, які вказують на те, що Вищий антикорупційний суд не тільки не відповідає властивостям «вищого» та «спеціалізованого» суду, а й має таку ознаку особливого суду, як створення альтернативного елементу в існуючій судовій системі.

У цій та наступних частинах я хотів би продовжити дослідження вказаної ознаки і проаналізувати чи було створення цього альтернативного елементу української судової системи законним і чи відповідало принципу Верховенства права, зокрема принципу пропорційності.

До створення ВАС, відповідно до ст. 22 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» кримінальні справи щодо так званої «топ-корупції» розглядали місцеві загальні суди, тобто прогалини законодавста, яка б унеможливлювала розгляд «корупційних» справ насправді не було.

Попри це, законодавець прийняв закони щодо створення та діяльності Вищого антикорупційного суду. У якості обгрунтування необхідності прийняття вказаного законодавства, як вбачається із пояснювальної записки до проєкту ЗУ «Про Вищий антикорупційний суд» зазначено: «Так, за 2016 рік українськими судами було винесено лише три вироки щодо державних службовців категорії A.

Це дає підстави стверджувати, що українські суди не здатні здійснювати правосуддя щодо посадовців найвищого рівня та залишаються найслабшою ланкою в системі боротьби з корупції. Протягом останніх років українські суди визнаються однією з найбільш корумпованих державних інституцій, що підтверджується проведеним Transparency International дослідженням.

Окрім того, довіра українців до судової влади є надзвичайно низькою. За результатами останніх досліджень, лише 3–4 % українців довіряють судам, що є найнижчим показником у Європі.

Судова реформа мала б кардинально змінити таку ситуацію. ЇЇ першочерговою метою було оновлення складу суддівського корпусу та добір нових, професійних та доброчесних суддів. Значні сподівання українців покладались на проведення конкурсу до Верховного Суду, який мав би повністю перезавантажити найвищий орган судової влади. Однак, за результатами конкурсу, до складу Верховного Суду увійшли лише 25 відсотків нових людей. Окрім того, суттєвого оновлення складу інших судових інстанцій також не відбулось.

Отже, з наведеної пояснювальної записки можна виокремити такі мотиви прийняття закону (втручання):

1. За 2016 рік українськими судами було винесено лише три вироки щодо державних службовців категорії A
2. Протягом останніх років українські суди визнаються однією з найбільш корумпованих державних інституцій, що підтверджується проведеним Transparency International дослідженням
3. Окрім того, довіра українців до судової влади є надзвичайно низькою. За результатами останніх досліджень, лише 3–4 % українців довіряють судам, що є найнижчим показником у Європі… Однак, за результатами конкурсу, до складу Верховного Суду увійшли лише 25 відсотків нових людей. Окрім того, суттєвого оновлення складу інших судових інстанцій також не відбулось.

Проте, чи є такі мотиви, враховуючи вимоги до якості закону, принцип Верховенства права, у тому числі правової визначеності та особливо пропорційності, який, було сформульованого Європейським судом із прав людини (ЄСПЛ).

Так, незалежно від конкретних формулювань обмежень прав людини, при оцінці їхньої правомірності та виправданості Суд послідовно вирішує чотири групи питань:

1. Чи було передбачене законом таке втручання;
2. Чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у конвенції;
3. Чи було воно необхідним у демократичному суспільстві;
4. Чи було воно співмірним до тієї правової мети, яка досяглась.

У даному випадку, очевидно, що таке втручання було здійснено на підставі законодавства щодо діяльності антикорупційного суду, тому воно відповідає першому критерію, проте на інші питання не можна відповісти стверджувально.

Але чи були цілі, яких передбачалося досягнути легітимними?

Наводячи в пояснювальній записці статистику щодо ухвалення лише трьох вироків щодо державних службовців категорії А, законодавець оминає увагою і не надає даних щодо того скільки справ надійшло у 2016 році до суду за обвинуваченням державних службовців категорії А, адже абсолютна кількість вироків не може бути показником ефективності розгляду, тим більше, що в Україні кількість держслужбовців категорії А не є значною. Тобто, якщо за цей період надійшло 4 справи, 3 з яких розглянуто, то ефективність роботи судів складає 75 %, що не можна вважати низьким показником.

Водночас законодавець не оцінював якість вказаних вироків, строки розгляду і складність справ, чи було допущено суддями порушення, чи було скасовано вказані вироки, та інші обставини, необхідні для тверджень про неможливість загальних судів здійснювати розгляд справ щодо корупційних злочинів.

Також, дослідження Transparency International, особливо опитування, не є офіційними дослідженнями й не можуть підтверджувати корумпованість судів, адже це тільки думки респондентів, при чому, незрозуміло чи відповідала вибірка респондентів реальному зрізу населення країни, скільки людей з опитаних взагалі хоч раз звертались до суду.

До того ж думки населення, схильного звинувачувати суди в усіх бідах країни, без порівняння з реальною статистикою щодо вироків, або, принаймні, кількості повідомлень про підозру суддям за вчинення корупційних злочинів, не може вказувати на корумпованість судів у цілому, тому таке твердження не узгоджується із принципом презумпції невинуватості щодо всіх суддів і не відповідає фактичному стану справ.

Щодо, начебто, неефективності проведеної судової реформи та оновлення Верховного суду лише на 25 відсотків, то вказана судова реформа була організована законодавчою та виконавчою владою, для її проведення були залучені міжнародних партнерів та громадських організацій, а тому просто факт неоновлення судів не може свідчити про неефективність реформи, а, скоріше, підтверджує, що в судовій системі працювали ті, хто того дійсно достойний.

Окрім того, судова реформа ніяким чином не передбачала зміну або заміну суддівського складу місцевих судів, які здійснювали розгляд «корупційних» справ, тому очевидно, що її результатом не могло бути оновлення складу інших судових інстанцій, а тому обгрунтування цими обставинами необхідності створення окремого суду для часткової заміни вже існуючих, виглядає дивно.

Таким чином, незважаючи на те, що законодавець має право приймати закони, проте вони мають відповідати легітимній меті, а наведені в пояснювальній записці до законопроєкту обставини, що обумовлювали необхідність прийняття вказаного закону та створення Вищого антикорупційного суду такій меті не відповідали, оскільки зазначені мотиви не підтверджені жодними реальними фактами.

Звідси випливає висновок, що та проблема, яку намагався вирішити законодавець шляхом створення ВАС насправді не існувала, принаймні в нього не було жодних підстав стверджувати, що вона реальна.

Тому, аналізуючи наведені мотиви, можна стверджувати, що вони не враховують багатьох факторів, а тому є маніпулятивними, покликаними обгрунтувати необхідність створення окремого суду без реальної на те необхідності.

Далі буде…

📌  Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «Блоги».