Робота на платформах: регулювати не можна залишити

Про цифрові платформи, діджиталізацію роботи, проблематику трудових відносин та правове регулювання.

Тема роботи на компанії-платформи та платформенної економіки (platform economy) у цілому досить довго залишалась поза увагою більшості стейкхолдерів у сфері праці в Україні. Незважаючи на той факт, що цифрові платформи все більше й більше присутні в нашому щоденному житті, законодавче регулювання їхнього функціонування не було у фокусі держави.

До того ж, і кількість матеріалів українською щодо впливу платформ на сферу праці теж невелика, хоча дослідження із цієї теми проводяться Міжнародною організацією праці (МОП) з 2015 року. Проте ситуація почала потроху змінюватись і на компанії-платформи звернули увагу.

Що таке цифрові платформи?

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) дає наступне визначення цифровій (онлайн) платформі — це «цифровий сервіс, який сприяє взаємодії між двома або більше різними, але взаємозалежними групами користувачів (юридичними чи фізичними особами), які взаємодіють між собою через Інтернет». До онлайн-платформ відносять Airbnb, Kickstarter, OLX, Zoom, Uber, Bolt, Amazon, Meta та інші.

На рівні міжнародних інституцій, включаючи МОП, не існує офіційно єдиного визначення платформенної економіки. Для позначення цього явища використовується багато інших термінів, як-от: collaborative consumption, collaborative economy, sharing economy, peer-to-peer economy, short-term services or gig economy, demand economy or platform economy.

Останній — platform economy є найбільш популярним, так як дає розуміння, що лежить в основі — дії виконуються за допомогою певного онлайн майданчика — платформи, яка поєднує дві або більше групи користувачів — водіїв та пасажирів, кур’єрів — ресторани — споживачі, покупці-продавці, орендарі тимчасового житла — орендодавці, тощо.

Проте, не всі компанії-платформи є цифровими трудовими платформами (digital labor platforms), де відбувається організація та здійснення трудових функцій.

МОП розрізняє два види цифрових платформ, на яких може здійснюватись робота: online web-based (глобальні онлайн (веб) платформи) та location-based platforms (сервіс на основі місця розташування).

На оnline web-based платформах завдання виконуються онлайн або ж у дистанційному форматі (віддалено), тобто незалежно від місця перебування виконавця та замовника.

цЦе, наприклад, переклад текстів, юридичні та бухгалтерські послуги, дизайн та редагування текстів, робота в IT, аналіз та систематизація даних, модерування контенту в соцмережах та веб-сайтах, репетиторство, тощо. До такого виду платформ, поширених в Україні, можна віднести Freelancehunt, Upwork, Freelance.ua, Kabanchik.ua та інші.

Location-based platforms відрізняються тим, що завдання виконуються особисто у визначених географічних місцях (локальна праця), тобто доставка кур’єром їжі, перевезення в таксі, сантехнічні та інші побутові послуги, ремонт помешкання, прибирання будинку, догляд за дітьми чи особами похилого віку вдома, тощо. Усім нам відомі їх приклади — Bolt, Uber, Uklon, Glovo, Bolt Food, Kabanchik.ua, тощо.

Поширення цифрових платформ у світі за останні п’ять-десять років суттєво збільшилось. До прикладу, у ЄС у 2016 році було 463 компаній-платформ, а у 2021 році — уже 516. Оборот платформенної економіки в ЄС зріс майже вп’ятеро за цей же період: з приблизно 3,4 млрд євро у 2016 році до 14 млрд євро у 2020. Популярність цифрових платформ особливо зросла під час пандемії COVID-19, зокрема сервісів доставки їжі, продуктів та ліків.  За оцінками Європейської комісії, у 2022 році 28 млн осіб працювали на цифрових платформах у ЄС, до 2025 року ця цифра зросте до 43 млн.

За різними джерелами, у 2013–2017 роках, Україна займала перше місце в Європі та четверте місце у світі за обсягами фінансових потоків та кількістю виконаних задач на цифрових платформах. Українці працюють більш ніж на 40 цифрових платформах, як національних, так і глобальних.

Чому потрібно звернути увагу на платформи?

Діджиталізація всього нашого життя впливає і на те, як ми працюємо. Якщо раніше робота за комп’ютером була притаманна лише деяким категоріям працівників, то зараз працюючих за допомогою ноутбука та телефона безліч. Великий стрибок у розвитку онлайн-платформ та взагалі дистанційної роботи відбувся під час пандемії коронавірусу. А під час війни в Україні можливість працювати онлайн стала порятунком для великої кількості економічно активного населення. Працювати можна або в Україні, або за кордоном, у зручний час, навіть під час повітряної тривоги в метро або в укритті.

Отже, зручність та гнучкість — ось ті дві риси, які характеризують роботу на цифрових платформах. То, чому ж взагалі необхідно якось регулювати таку прогресивну роботу на платформах, що всіх влаштовує?

Спочатку давайте розглянемо загальні принципи та умови роботи на платформах.

1. Переважна більшість тих осіб, які працюють на платформах, позиціонують себе фрілансерами. Термін фріланс походить від англ. слів «free» — вільний та «lance» — спис, а freelancer буквально означає воїна, який самостійно обирає, за кого воювати. Повертаючись до сьогодення, фріланс — це виконання роботи (задач, проектів) особою (виконавцем) поза штатом будь-якої компанії, за власним вибором, та, за можливості, від різних замовників. Трудові та соціальні гарантії, які передбачені для звичайних працівників, що працюють у штаті компанії на фрілансерів не розповсюджуються.
   
   
2. Перед початком роботи на платформі потрібно ознайомитись із певними правилами та умовами користування цифровим сервісом. Для зручності будемо називати їх у цій статті правилами виконання замовлень на платформі. Можна було б сказати, що сторони (замовник та виконавець) укладають між собою звичайний цивільний договір про виконання робіт чи надання послуг, проте платформи радше підписують т.зв. «договори про партнерство» (partnership agreements). До того ж, відповідно до цивільного законодавства, договір мають укладати рівноправні сторони, вільні у визначенні умов договору. У випадку платформ, особа зазвичай лише погоджується на ті умови, які їй пропонують.
   
   
3. Також, цифрові платформи беруть комісію з виконавців за свої послуги. За даними МОП, на online web-based платформах комісія становить від 3,5 до 20 %, у той час як в location-based, на приклад, таксі — від 5 до 25 %. В Україні на такій онлайн-платформі, як Kabanchik.ua комісія коливається від 5 до 15 % залежно від міста та категорії замовлення. Також виконавці можуть самостійно просувати свій профіль через підняття комісії. Максимум — це 50 % від суми закритого замовлення.
   
   
4. Виконавці на цифрових платформах підлягають оцінюванню клієнтами/замовниками. Наприклад, поставити в мобільному додатку зірочки таксисту, який вас довіз додому або ж кур’єру, який доставив продукти. Згідно з аналізом МОП, рейтинг виконавців замовлень на платформах є суттєвим критерієм при отриманні нових завдань та проектів: у online web-based платформах наявність позитивного рейтингу збільшує на 82 % отримання нової роботи, на 72 % у таксі та на 65 % у доставці.
   
   
5. Окрім рейтингу, рішення щодо організації та логістики отримання замовлень у цифрових платформах приймає штучний інтелект. Алгоритм відповідальний за функціонування цифрової платформи, визначення рівня оплати та її нарахування, контроль та перевірку виконання роботи. То й же алгоритм може заблокувати сторінку/профіль людини, яка працює на платформі, за певними формальними показникам, наприклад, у разі порушення правил користування платформою або скарги від клієнтів/замовників.
   
   
6. Сервісам із доставки та таксі переважно притаманна робота з користувачами через мобільні додатки, які майже повністю унеможливлюють контакт із живою людиною — менеджером (face-to-face contact), як для виконавців замовлення, так і для клієнтів.
   
   
7. Робочий час на цифрових платформах, зазвичай, є ненормованим. Експерти підрахували, що середньостатичний водій таксі, який отримує замовлення через додаток, працює 65 годин на тиждень. А ⅓ кожної години на online web-based платформах не оплачується.
   
   
8. Ще один момент — контроль із боку цифрової платформи або клієнтів за виконавцем, особливо на online web-based платформах. Так, у 47 % виконавців клієнти контролювали кількість пропрацьованих годин на платформі, від 46 % вимагали робити скірншоти, як вони працюють, а від 43 % — бути присутніми в конкретні години на «робочому місці» — цифровій платформі.

Такі умови роботи на платформах почали викликати питання: чи дійсно всі виконавці замовлень на платформах є фрілансерами або незалежними підрядниками (independent contractors), та чи не маскуються трудові відносини під видом самозайнятості (bogus self-employment). У 2019 році вийшов фільм Кена Лоуча «Sorry, We Missed You», який яскраво демонструє всі тонкощі роботи «незалежних підрядників» у сфері доставки.

Як бачимо з вищенаведеного, часто виконавці на платформах не мають можливості працювати на своїх умовах, вільно визначати графік роботи та спосіб виконання, залишаються у відносинах підпорядкування із цифровою платформою (хоча цей факт всіляко заперечується компаніями), перебування на робочому місці в конкретні години контролюється, у той час як непрозорі алгоритми часто призводять до безпідставних закриттів профілів на платформах, а відсутність варіантів оскарження таких рішень — до подальшої неможливості працювати на ній.

Для того, аби визначити, чи дійсно на цифровій платформі працюють справжні самозайняті, чи приховуються трудові відносини, багато держав застосовують перелік критеріїв наявності трудових відносин. У деяких державах вони напрацьовуються судовою практикою, а в інших — одразу прописуються в законодавстві (дев’ять країн Європи мають окремі законодавчі положення щодо захисту працівників платформ).

До речі, спроби встановити в національному законодавстві критерії трудових відносин пропонувались і в Україні (проекти законів 5054 та 5054–1). На початку лютого цього року Європарламент проголосував за законодавчу ініціативу Європейської комісії та її правки до тексту майбутньої Директиви ЄС про права працівників платформ.

У разі подальшого позитивного голосування в Раді ЄС та проходження необхідних законодавчих процедур, Директива встановить презумпцію наявності трудових відносин для працівників платформ та підвищить прозорість алгоритмів.

Замість висновку

Дійсно, цифрові платформи дають доступні та швидкі можливості отримати заробіток та місце роботи, особливо для вразливих категорій, а також додатковий дохід та гнучкість для тих, хто вже зайнятий на іншій роботі. Водночас, цифрові платформи несуть у собі виклики: відсутність рівноправного статусу у виконавця та замовника, який притаманний справжнім цивільним відносинам, розмиті межі між трудовими відносинами та самозайнятістю, непередбачуваність та неконтрольованість робочого часу.

До того ж, платформи, які маскують трудові відносини, створюють нечесну конкуренцію з тими компаніями, які працюють «по-білому», сплачують усі податки та розраховують на рівні умови ведення бізнесу.

Крім того, деякі цифрові платформи, особливо поширено в сервісах доставки, є джерелом використання незадекларованої праці. Часто профілі (акаунти) у додатках сервісів доставки продаються або здаються мігрантам та неповнолітнім особам.

З вищенаведеного стає зрозуміло, що така б, здавалось, приваблива та сучасна пропозиція роботи на платформах має як плюси, так і підводні камені.

У той час, як більшість шукає в такій роботі гнучкість та свободу, натомість може потрапити в пастку повної невизначеності юридичного статусу та відсутності гарантій.

Розумне регулювання роботи цифрових платформ на державному рівні необхідне, аби, з одного боку, чітко створити справедливі умови для розвитку справжньої самозайнятості, та, з іншого, захистити тих людей, які потрапили в тенета «вільного контрагента».

Активний розвиток цифрових платформ в Україні, велика кількість людей зайнятих на них, особливо в часи війни, і триваюча реформа трудового законодавства повинні спонукати до врегулювання сфери платформенної економіки, а напрацювання ЄС у цій темі та міжнародний досвід можуть стати орієнтиром майбутніх змін.

📌 Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «Блоги».