Смарт-контракт: що це таке і що варто знати
Що таке смарт-контракти, які в них є переваги і недоліки та чи зможуть вони перевернути «з ніг на голову» життя більшості юристів договірної практики?
Блокчейн як технологія приніс багато нових, цікавих і складних речей: криптовалюта, NFT, децентралізовані фінанси, дефіцит відеокарт (останнє мучило мене як геймера). І смарт-контракти, що нарешті можуть існувати та підлягати виконанню завдяки технології блокчейн.
Важко повірити, але вперше це визначення застосував програміст Нік Сабо ще в 1994 році. Містер Сабо запропонував використовувати комп’ютерний код, щоб замінити або удосконалити звичні контракти, які укладаються в письмовій формі. Основні аргументи чому смарт-контракти потрібні звучали як:
а) оформлення письмового контракту потребує багато часу та зусиль – адже це залежить від людей і люди можуть неправильно поводитися чи помилятися.
б) в межах цього процесу ми повинні використовувати додаткові послуги — наприклад, послуги юридичного персоналу — і як наслідок, ціна контракту зростає.
Смарт-контракти не мають цих недоліків, тому що добре запрограмований код не помиляється і не поводиться неправильно.
Все, що нам потрібно — це просто обрати умови, натиснути кнопку «старт» (підписати договір) і отримати задуманий результат. Звучить гарно. Але що ми повинні розуміти під визначенням «смарт-контракт»? І чому він розумний? І чи насправді все так просто?
Чи справді смарт-контракт «розумний»?
Якщо чесно, то визначення «смарт-контракт» є недосконалим саме по собі – цей контракт не розумніший за письмовий договір, і не завжди є договором у розумінні законодавства.
У загальному значенні всі речі під цим терміном слід розділити на дві групи: перша — контракти, створені як програма; друга — контракти, що укладені в письмовій формі та які містять доповнення в прояві певної програмної форми.
У цій статті я опираюся на перше визначення та досліджую його. Отже, рухаймося вперед і уявімо приклад смарт-контракту: сторони (фермер і страхова компанія) мають угоду щодо страхового випадку, наприклад посухи.
За умовами цього договору, коли температура підвищиться на 10 градусів вище звичайної температури о цій порі року і збережеться в такому стані протягом 10 днів — це буде оцінено як страховий випадок і фермер отримає страховий платіж. Зрозуміло, що сторона може виконати договір старомодним способом – фермер перевірить погоду і надішле сповіщення до страхової компанії. І коли вони впораються з паперами, фермер отримає гроші. Але на це потрібен час і зусилля.
Або ж сторона може укласти смарт-контракт, і коли такий смарт-контракт отримає інформацію про посуху від погодної служби, яка інформує про погоду, фермер автоматично отримає гроші. Без будь-яких паперів, повідомлень і спілкування зі страховою компанією. Виглядає чудово. Але це ідеальний випадок, і ми повинні розуміти, що в реальному житті це працює в «чистому вигляді» лише час від часу.
Отже, як ми бачимо на прикладі вище, смарт-контракти корисні. Але є деякі питання, які ми повинні взяти до уваги, перш ніж робити висновки щодо них.
Зверніть увагу: із набранням чинності законом «Про віртуальні активи» висновки цієї статті будуть потребувати перегляду. Але оскільки на дату публікації та в близькому майбутньому це не очікується (бо під час війни в законодавців є більш термінові питання), а робити дослідження на основі закону, який набере чинності невідомо коли — це доволі «сумнівна справа». Я аналізував чинне на дату написання законодавство. Приємного читання 🙂
Важливі моменти
Перший пункт пов’язаний з перешкодами щодо здатності людей сприймати та розуміти смарт-контракти. Пересічний громадянин здатний читати, розуміти і іноді навіть тлумачити письмовий договір. Але коли ми говоримо про смарт-контракт, який оформлений у формі коду, пересічна людина (в тому числі і пересічний юрист) не може вчинити згаданих дій. Чому?
Оскільки це фрагмент коду — нам потрібна допомога програміста, щоб впоратися з таким документом. Як наслідок, потрібно підготувати типові шаблони смарт-контрактів і навчити людей як поводитися із ними. Це потребує часу та грошей і може вимагати більше зусиль, ніж ми збираємося заощадити за допомогою смарт-контрактів.
Також необхідно враховувати положення пункту 3 статті 203 Цивільного кодексу України, які встановлюють вимогу про те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна усвідомити значення цієї дії. У разі використання смарт-контракту це правило може бути порушено, оскільки людина може отримати невірну інформацію щодо справжньої природи угоди (а без технічних знань у людини завжди є ймовірність помилитися).
Як наслідок, сторони договору можуть отримати серйозний ризик визнання договору недійсним на підставі до статті 215 Цивільного кодексу України.
Другий момент – це необхідність залучення сторонньої особи до процесу виконання смарт-контракту. Як зазначено у прикладі на початку — сторона повинна залучити службу погоди, щоб отримати інформацію. Така особа називається «оракул». Оракул може бути скомпрометований або «зламаний» третьою стороною.
У цьому випадку виконання смарт-контракту може бути скасовано або ж юридичні наслідки цього договору будуть анульовані. І не можна відкидати той факт, що оракул може отримати і передати неправдиві дані без будь-якого злого наміру, просто випадково. Або ж оракул може бути недоступний.
Зазначений випадок може призвести до важких наслідків — смарт-контракт стане таким, що не може бути виконаним, оскільки сторона не може змінити смарт-контракт у процесі виконання (ця проблема буде розглянута пізніше).
Крім того, ми повинні визнати, що запис наданий оракулом, який має довести вчинення певної дії — на практиці не завжди означає, що це було зроблено в реальному світі.
Наприклад, у випадку купівлі товару оракул може надати інформацію, що товар надійшов, але ми не знаємо, як це було в реальному житті. Крім того, з юридичної точки зору, деякі служби, які можна вважати оракулами, можуть мати складні умови використання з відмовою від відповідальності та уникненням будь-якої юридичної відповідальності за надання скомпрометованих або неправдивих даних.
У цьому випадку сторони не знайдуть особу, яка відповідатиме за правові наслідки. Отож, ми маємо проблему довіри щодо інформації, отриманої від оракула. Таким чином, необхідність використання оракула — це недолік смарт-контрактів, і зараз ми не можемо з’ясувати, як його можна змінити або уникнути.
Третій момент пов’язаний із незмінною природою смарт-контракту. Відповідно до основних передумов виконання смарт-контракту очевидно, що ми не можемо змінити істотні умови, які були передбачені кодовою частиною угоди. У випадку використання «класичної» форми договору — коли сторони мають намір змінити положення договору, вони вільні укласти додатковий договір.
Але розумні контракти відрізняються від звичайних. Коли умови були викладені у формі коду і запущена програма – потяг поїхав. Після цього може існувати тільки два шляхи — виконати смарт-контракт або скасувати (якщо це можливо) смарт-контракт.
Отже, коли в смарт-контракті є помилка — сторона не може це змінити. Важко уявити, наскільки це може бути ризиковано. Наприклад, ви уклали угоду: продавець передасть вам певного Bored ape NFT в обмін на 1000 монет Ethereum. Поки угода буде в обробці — ваші монети будуть заблоковані на якомусь сервісі, а коли покупець отримає NFT — монети потраплять на цифровий гаманець продавця.
Смарт-контракт був підписаний, а монети заблоковані. І після цього сторони дізналися, що адреса цифрового гаманця містить помилку – одна цифра неправильна. Якщо сервіс перекаже гроші на неправильний рахунок — гроші зникнуть. Якщо гроші не будуть перераховані на зазначений рахунок — гроші будуть заблоковані назавжди, без жодних шансів їх повернути.
Причому, за незмінною природою смарт-контракту умови (адресу цифрового гаманця) змінити не можна. Я вважаю, в тому чи іншому випадку сторони будуть розчаровані і засмучені такими обставинами. Крім того, наслідки цього виходять далеко за межі питання про виконання, оскільки такий порядок виконання розумного контракту суперечить законодавству України.
За статтею 651 Цивільного кодексу України сторони можуть розірвати договір, якщо вони про це домовилися, але незмінність смарт-контрактів такої можливості не передбачає. Отже, деякі види смарт-контрактів не відповідатимуть вимогам українського законодавства.
Четвертий пункт пов’язаний з неоднозначними питаннями щодо можливості юридичних осіб укласти смарт-контракт відповідно до чинного законодавства. У цьому випадку ми можемо порівняти юрисдикції – США та України.
Наприклад, згідно з листом Палати цифрової торгівлі США (січень 2018 року) – законодавство США має повний набір правових інструментів, які забезпечують можливість укладання контракту як «смарт-контракту». Це дозволяє діяти без будь-яких серйозних ризиків щодо того факту, що смарт-контракт буде недійсним.
У цьому випадку чинне законодавство включає Єдиний комерційний кодекс, закон про «Електронні підписи в глобальній та національній торгівлі» та закон про «Уніфіковані електронні операції». Переважна кількість із цих законів прийняті та погоджені в більшості штатів (але є кілька винятків, наприклад, Луїзіана).
Крім того, кілька штатів прийняли власні правила щодо смарт-контрактів, і це вносить певну двозначність щодо цього питання. Але більшість штатів визнають смарт-контракти юридичною формою угоди, за винятком випадків коли вид угоди не вимагає винятково письмової форми або ж оформлення як «спеціального правочину» (наприклад, deed).
Ще великим плюсом є те, що положення законодавства США розглядають електронний підпис у дійсно широкому розумінні. За цими положеннями можна тлумачити як електронний підпис усі форми дій, які були виражені в електронній формі і можуть довести справжній намір сторін до укладення смарт-контракту, і такі підписи не обмежені лише спеціальними формами (як то у нас із КЕП).
Великий недолік цієї системи — це вимога, що сторони повинні мати письмове підтвердження, що вони домовилися щодо використання електронної форми контракту, перш ніж смарт-контракт буде укладено в електронній формі. Ця вимога незручна, але коли це буде дотримано то процес піде легше.
Обставини в Україні відрізняються від атмосфери в США. Цивільний кодекс дозволяє підписувати договір в електронній формі, але в більшості випадків для цього необхідний спеціальний електронний підпис (КЕП), створений уповноваженою службою відповідно до положень Закону «Про електронні довірчі послуги».
Ця вимога надто ускладнює процес укладання смарт-контракту, а в деяких випадках робить його неможливим, наприклад, у рамках угод, пов’язаних із криптовалютою, які здійснюються через спеціальну платформу, яка не підтримує електронний підпис у розумінні українського законодавства.
На завершення я повинен сказати, що смарт-контракти – це новий вид контрактів і він недостатньо досліджений, але перспективний. Питань багато, але ми спостерігаємо прогресивний підхід щодо цього – держави почали встановлювати гнучкі правила або намагатися усунути суперечності в чинному законодавстві. Ця сфера має багато проблем, але в майбутньому це може стати новим «золотим стандартом» для договірної роботи та перевернути «з ніг на голову» життя більшості юристів договірної практики.