Шлюбний договір: від давнини до наших днів

В наш час все більше пар укладають шлюбний договір (контракт). І для більшості це здається чимось новим та прогресивним. Але не всі знають, що історія цього документа налічує тисячі років.

Шлюбним договором або шлюбним контрактом називають угоду подружжя, що дозволяє врахувати інтереси кожного з них та уникнути суперечок про розподіл майна в судовому порядку.

Всупереч загальноприйнятій думці, право першості у винаході шлюбного контракту не належить ні сучасній Європі, ні Америці. Цей документ насправді не такий вже молодий.

Стародавній світ

Історія виникнення шлюбного договору починається зі Стародавньої Греції та Риму, де тисячі років тому чоловік та жінка, перш ніж створити сім’ю, оформляли угоду, де описували свої майнові відносини та відразу обговорювали й питання майбутнього спадкоємства спільно нажитого майна.

Якщо звернутися до історії шлюбних відносин Стародавнього Риму, то там існувало таке поняття як tabulae nuptiale, тобто шлюбний договір. У ньому майбутнє подружжя визначали питання, пов’язані з приданим, майнові права кожного з них у разі розлучення.

У Стародавньому Єгипті теж укладали шлюбні договори, які затверджувалися намісником фараона (джаті). Джаті контролював, щоб договір включав обов’язок чоловіка утримувати свою дружину. Також єгиптяни перераховували в шлюбному договорі придане нареченої, яке поверталося їй в разі розлучення.

Молодята Стародавньої Греції теж укладали шлюбні контракти. Такий документ завіряли кілька свідків. У ньому обговорювався розмір приданого, обов’язки чоловіка та дружини в шлюбі. Наприклад, дружина не мала здійснювати нічого, що може зганьбити чоловіка, а він своєю чергою — не приводити в будинок інших жінок та не завдавати дружині зла.

Такі договори не вважалися ганебними чи непристойними, і таке «страхування» стало дуже поширеним аж до приходу християнства. У наступні часи «священний союз» заключався та регулювався виключно церквою.

Юридичний ренесанс

Відновлення інституту шлюбного контракту почалося лише в кінці XVIII — початку XIX століття у Франції, Англії, Німеччини, Австрії. Контракт набуває юридичну силу з того моменту, коли на зміну церковному приходить так званий світський шлюб. До цього часу сімейні відносини перебували у віданні церкви. Вважалося, що, виходячи заміж, жінка зі своїм майном повністю переходить під владу чоловіка.

Але з розвитком економіки все ж вирішили захистити майнові інтереси дружини та її родичів, наприклад зберегти право жінки управляти дошлюбним майном та отримувати з нього доходи.

Тому суди, наприклад, Англії почали визнавати законними шлюбні договори, за якими частина майна дружини не переходила у володіння і користування чоловіка. До кінця XIX століття в Англії прийняли закон про власність заміжніх жінок, який передбачав роздільну власність подружжя. Тобто все, що належало жінці до весілля, і те, що вона набувала під час шлюбу, залишалося її власністю. Жінка могла самостійно розпоряджатися таким майном, укладати угоди з ним  та заповідати.

Популярності шлюбного договору в Європі сприяли й феміністичні рухи. Жінки вимагали рівноправності, в тому числі в сімейних відносинах, а шлюбний контракт став одним з інструментів захисту їх прав.

На теренах України

Прообразом шлюбного договору на Русі можна вважати заручення, яке оформляли так званим записом. Домовлялися, як правило, не наречений з нареченою, а їхні батьки. Адже часто заручення відбувалося, коли майбутнє подружжя було ще дітьми. Домовленість складалася з декількох речей, а саме:

• з обіцянки одружитися. За відмову від цієї обіцянки зазвичай встановлювали ​​неустойку;
• визначення розміру приданого нареченої;
• з’ясування спадкових прав майбутнього подружжя в разі смерті одного з них. Наприклад, в разі смерті чоловіка дружина могла володіти його майном, якщо не виходила заміж повторно. А після смерті дружини придане залишалося в розпорядженні чоловіка, який повинен згодом передати його дітям. Якщо жінка вмирала бездітною, то придане могло повертатися його сім’ї.

Вже за часів Російської імперії реформи Петра I змінили сімейні відносини. Закони того часу, по суті, скасовували такі переговорні процеси, аргументуючи це тим, що шлюб не може бути цивільно правовою угодою.

Тепер обіцянку вступити в шлюб можна не виконати, а вимагати за це компенсації або неустойки заборонялося. Однак й придане дружини залишалося в її власності. Подружжя також мало право укладати між собою угоду з приводу майна кожного з них.

Значні зміни відбулися після Першої світової війни. Майно подружжя стало вважатися їх спільною (сумісною) власністю та в разі розлучення ділилося навпіл. Виняток становили випадки, коли враховували інтереси неповнолітніх дітей. А за радянських часів поняття шлюбного договору не існувало.

Сьогодення

На законодавчому рівні інститут шлюбного договору вперше врегулювали у 1992 році, коли Кодекс про шлюб та сім’ю України доповнили статтею 27-1, що передбачила шлюбний договір між особами, які укладають шлюб. На сьогодні питання щодо шлюбного договору врегульовані окремим розділом Сімейного кодексу України та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Але якщо говорити відверто, то в Україні шлюбний договір ще не набув широкої популярності, адже багато людей не наважуються запропонувати своїй майбутній половинці таке врегулювання прав та обов’язків подружжя. Сама пропозиція шлюбного договору сприймається партнером, як прояв недовіри.

Так, статистика показує, що в Україні шлюбний договір укладають близько 1,7-1,9% усіх пар, які вступають у шлюб.  В Європі та США цей показник значно вищий, адже там шлюбні контракти укладають близько половини пар, які одружуються.

Підсумовуючи, шлюбний договір – це інструмент, який навпаки може зміцнити стосунки подружжя, відразу вирішити «болючі» для обох партнерів матеріальні питання.

Джерело: uk.wikipedia.org, zakon.com, studwood.com, ilex.by, minjust.gov.ua, legalaid.gov.ua,

Фото: Pexels, art.goldsoch.info, darunky.com