Фетшеймінг – сором за повноту. А що з правами людини?

Чи є дискримінацією та порушенням прав критика людини за її вагу?

Дискримінація сьогодні — це не тільки про расу, стать, національність, релігію та гендерну самоідентифікацію. В час, коли дієтична культура щоденно диктує, що має їсти і як виглядати людина (особливо жінка), не відповідати цим віянням — бути «не в тренді». 

Особливо це стало розповсюджуватись з набуттям популярності соцмереж, зокрема інстаграму. Саме в цій мережі різко всім стало цікаво спостерігати за тарілками один одного, а постити пюрешку з сосискою спочатку було соромно, а потім стало «грішно». 

Фетшеймінг набув нових обертів

Що-що? За Кембриджським словником, фетшеймінг — це акт критики\критика людини за її вагу; це вплив на людину таким чином, щоб вона відчувала сором і незручність за свою повноту. Дослівно в перекладі з англійської – це «сором за жир».

Водночас на захист інстаграму і ТікТоку можу сказати: там є бодіпозитивні тенденції, яких до появи цих мереж взагалі не було, і кожна жінка апріорі хотіла схуднути, як константа.

Повернемось до фетшеймінгу. В цих же мережах, не знаю кому як, а мені регулярно на очі потрапляють дописи про те, що «товстим бути огидно» тощо. Не будемо розкривати тему, чому певній категорії людей «гидко» поруч з тими, хто не вписується в їхню парадигму. Адже це очевидні психологічні трабли окремих людей.

Ба більше, особисто я не вірю, що людині може бути реально гидко поруч з повною, це просто спроба показати свою зверхність і нібито «кращість». Це те саме, як білі казали про огиду до чорних: це чого б це, аби не для того, щоб показати нібито білий чимось краще.

Одразу відповім тим, хто думає, що своїми токсичними коментарями вважає, що допомагає людині позбавитись від «зайвих кілограмів» (зайві це дуже суб’єктивне, те, що для вас зайве, для інших буде не зайвим). Стигма та дискримінація людей з «надмірною» вагою наносять серйозну психологічну шкоду людині і тільки посилюють проблему. 

Замість того, щоб мотивувати людей, це змушує їх відчувати себе «не такими, не гідними, огидними», приводячи до депресії і змушуючи їх їсти тільки більше і відповідно набирати вагу (Perceived weight discrimination and changes in weight, waist circumference, and weight status).

Лікарі дискримінують

А тепер дискримінація в дії, а не в словах. Часто це проявляється в отриманні належного медичного обслуговування повними людьми. Я, чесно кажучи, не знайшла українських кейсів в мережі. Проте більш ніж переконана, що в Україні це є і десь-колись я і сама чула від знайомих, та фактчекінг навести не можу. 

Але ось, що є в статті на The Harmful Effects of Fat Shaming (Kris Gunnars – a nutrition researcher with a bachelor’s degree in medicine) на Healthline: лікарі також ставлять під загрозу психічне здоров’я пацієнтів. Джоан Крислер, професор психології в Коннектикутському коледжі, представила своє недавнє дослідження про те, що «дії лікарів можуть сприйматися пацієнтами як мікроагресія — наприклад, очевидне небажання медичного працівника доторкнутися до товстого пацієнта або «цокати», відзначаючи вагу пацієнта в таблиці. Мікроагресія з часом викликає стрес і може сприяти відчуттю стигматизації».

Стиліст Кет Ітт з Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія, не змогла отримати лікування від вовчака після переїзду в нове місто у 2017 році.

«Мій лікар відмовився виписати мені рецепт на ті ж ліки, які я брала понад десять років і які були прописані кількома лікарями, я мала спочатку сісти на дієту», – сказала вона. 

Фахівець Грей сказала Healthline, що ці поширені упередження в медичній спільноті є результатом укоріненої дезінформації в освітніх і культурних структурах. Лінда Бекон, медичний працівник, дослідник та автор книги «Здоров’я будь-якого розміру: дивовижна правда про вашу вагу», заявила, що вага далеко не завжди є показником здоров’я.

 Дискримінація за вагою на роботі

На BBC також досліджували цю тему. Шевонна Пейтріс Овенс сподівалася влаштуватися в центр догляду за дитиною в штаті Алабама.

«В мене був досвід такої роботи і відповідна кваліфікація, але вони сказали моєму другові, що не візьмуть мене, бо я надто велика», — розповіла вона. Попри те, що під час співбесіди жінка запевнила роботодавця, що попри вагу, їй не важко грати з дітьми, сидячи на підлозі.

І якщо дискримінація працівників щодо статі, віку, раси, етнічної приналежності, сексуальної орієнтації, релігії або інвалідності заборонена в більшості країн, то багато компаній й досі вважають цілком прийнятним відмовляти кандидатам із надлишковою вагою.

Роботодавці часто недооцінюють здібності людей з ожирінням, припускаючи, що їм важко справлятися з фізичним навантаженнями або працювати тривалий час. Утім, деякі люди з надмірною вагою можуть бути досить сильними та витривалими.

Як зазначається в матеріалі ВВС, жінкам із зайвою вагою важче знайти роботу і вони зазвичай отримають нижчу заробітну платню. Механізму правового захисту практично не існує. Дехто намагався оскаржити дискримінацію за вагою через норми про дискримінацію за ознаками здоров’я (інвалідність), проте самі захисники ображених в такому випадку називали зайву вагу інвалідністю, що є неправдою. І Європейський суд це підтвердив. ЄСПЛ постановив, що захищатиме працівників із зайвою вагою тільки в разі їхньої непрацездатності.

Ну це ж все не в Україні?

Дійсно, українських кейсів в мережі я не знайшла. Але це не значить, що їх не існує. Радше повні люди в країнах постсовка звикли, що фетшеймінг це нормально і дійсно соромляться своєї ваги й бояться говорити про свої права (згадаймо, що буває з тими, хто робить камінг-аут).

Цікаво, хоч українське законодавство не згадує заборону дискримінації через вагу, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своєму листі від 07.05.2014 вказав, що «при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин, судам необхідно враховувати, що перелік ознак, за якими не може бути привілеїв або обмежень у реалізації трудових прав громадян, не є вичерпним. Зокрема, недопустимим є порушення рівності трудових прав громадян не лише на підставі ознак, зазначених у ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 2-1 КЗпПУ, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону, а й за ознаками віку, кольору шкіри, іншими фізичними ознаками (вага, зріст, вади мовлення, вади обличчя), сімейного стану, сексуальної орієнтації тощо.

Передбачаю, що може виникнути гучна дискусія про те, що ожиріння – це бітч 21 століття, це небезпечно для здоров’я. Так, це дійсно несе загрозу життю у певних випадках і ця стаття не стає на захист ожирінню. Але ви не можете знати причин такого стану речей у людини (уявіть, це далеко не завжди переїдання і гіподинамія), тому права людини мають бути захищені незалежно від її вигляду

__________

Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».