За недостовірне декларування знову карають?

Чи стане закон про недостовірне декларування компромісним варіантом виходу із кризи та які нові положення у частині кримінальної відповідальності він запроваджує?

Верховна Рада України 4 грудня 2020 року ухвалила проєкт Закону № 4460-д (далі – Закон), яким фактично «відновлюється» кримінальна відповідальність за неподання декларації або декларування недостовірної інформації.

Отже, спробуємо розібратись, яке покарання очікує на порушників Закону та чи стане він ефективним засобом у боротьбі із корупцією у нашій державі.

Передісторія

У 2014 році Верховна Рада прийняла ряд законів, спрямованих на боротьбу з корупцією, зокрема Закон України «Про запобігання корупції». Цим же законом запроваджено зміни до Кримінального кодексу України та його доповнено статтею 366-1 «Декларування недостовірної інформації», до якої надалі двічі вносились зміни та доповнення.

Важко сказати однозначно, чи була ця норма ефективною. З одного боку антикорупційні органи «рапортували» про значну кількість кримінальних проваджень та обвинувальних вироків, у тому числі щодо «топ посадовців». З іншого – суспільство очікувало значно більшого, ніж просто «кількісні показники» вибіркового кримінального переслідування. У будь-якому разі, «посадок» за неподання декларації чи недостовірне декларування ми так і не дочекалися.

Зрештою Конституційний Суд України взагалі «побачив» у декларуванні загрозу незалежності судовій гілці влади, а криміналізацію недостовірного декларування надмірно суворим видом юридичної відповідальності та порушенням верховенства права та визнав статтю 366-1 КК України неконституційною.

Вказане рішення викликало обурення суспільства у цілому, критику громадських організацій та «активістів», непорозуміння з боку наших західних партнерів, а у вікіпедії навіть з’явилась стаття «Конституційна криза в Україні 2020 року».

      Що запроваджує закон    

Законом пропонується виключити із КК України статтю 366-1, натомість доповнити Кодекс двома іншими статтями.

      Зокрема, кримінальна відповідальність за декларування недостовірних відомостей може настати за ст. 366-2 КК України, а за неподання декларації – за ст. 366-3 КК України.

      Статей побільшає

      Попередня редакція статті за недостовірне декларування містила в собі два різних склади злочинів – власне недостовірне декларування, а також умисне неподання декларації. З точки зору юридичної техніки це було неправильно.

      Законом же передбачено розміщення цих складів кримінальних правопорушень у двох статтях, а статтю за недостовірне декларування пропонується диференціювати на дві частини у залежності від кваліфікуючої ознаки – суми недостовірного декларування.

      При цьому, ч. 1 ст. 366-2 та ст. 366-3 КК України визначаються як проступки, а ч. 2 ст. 366-2 КК України – як злочин.

  «Посадки» відміняються

Закон різко критикується антикорупційними державними органами, передусім через м’якість покарання за недостовірне декларування.

Так, за умисне внесення суб’єктом декларування недостовірних відомостей на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ч. 1 ст. 366-2) та умисне неподання суб’єктом декларування декларації (ст. 366-3) може бути призначено покарання у виді штрафу від 2,5 до 3 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Умисне ж внесення суб’єктом декларування недостовірних відомостей на суму понад 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ч. 2 ст. 366-2) карається штрафом від 3 до 5 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або обмеженням волі на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Таким чином, на відміну від попередньої редакції статті 366-1 КК України, яким було передбачено покарання у тому числі у виді позбавлення волі до 2 років, Закон взагалі не передбачає покарання у виді позбавлення волі.

Але, якщо проаналізувати судову практику, то ми побачимо, що за майже 6 років існування цієї статті суди не винесли жодного обвинувального вироку із призначенням «реального» строку покарання у виді позбавлення волі. Тобто проблема «посадок» вочевидь лежить не у площині суворості покарання, а у практичному правозастосуванні.

 Поріг суми «брехні» у декларації збільшено

Відтепер кримінальна відповідальність за завідомо неправдиві відомості у декларації може настати, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 (ч. 1 ст. 366-2) та від 4000 (ч. 2 ст. 366-2) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

 «Поріг» кримінальної відповідальності з урахуванням положень проєкту ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 рік»

Таким чином, Законом більше ніж вдвічі збільшується умовний поріг настання кримінальної відповідальності за недостовірне декларування з 525, 5 тис. грн до 1 135 млн. грн.

Таки не корупція

Найбільший недолік Закону – це те, що ним не внесено зміни до статті 45 КК України, в якій міститься перелік корупційних злочинів. Таким чином, ст.ст. 366-2, 366-3 КК України не є корупційними кримінальними правопорушеннями. Це надає широке коло засобів та механізмів уникнути особам кримінальної відповідальності або іншим чином поліпшити своє становище.

Наприклад, таку особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, передачею її на поруки або навіть зі зміною обстановки.

Крім того, такій особі може бути призначено покарання нижче від найнижчої межі, наприклад, знизити розмір штрафу. Це при тому, що розміри штрафів і без того значно менші за ймовірні суми недостовірно задекларованого майна.

Також, особу може бути взагалі звільнено від покарання, якщо суд встановить, що ця особа не становить суспільної небезпечності або звільнить від покарання з випробуванням у разі призначення покарання у виді обмеження волі тощо.

На мій погляд, законодавцю треба було більш диференційовано підійти до цього питання, оскільки рівень суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень залежить, у першу чергу, від його суб’єкта. А відтак, можна б було передбачити кваліфікуючу та особливо кваліфікуючу ознаки цих статей у залежності від суб’єкта злочину, наприклад вчинений особою, яка займає відповідальне становище та особливо відповідальне становище та віднести їх до корупційних, посиливши санкції.

 Так, а що з незалежністю суддів?

Конституційний Суд мотивував своє рішення тим, що декларування створює загрозу незалежності судовій гілці влади, а встановлення кримінальної відповідальності за недостовірне декларування надто суворим видом юридичної відповідальності. Однак Законом ці питання так і не вирішені.

Тобто фактично положення Закону лише з формальної точки зору не суперечать рішенню КСУ. Цим створюється небезпечний прецедент та закладаються умови для суперечливої та неоднозначної практики застосування положень Закону.

Підсумовуючи, прийнятий Закон лише формально про боротьбу з корупцією, адже реальних попереджувальних запобіжників фактично не встановлює.

На момент написання цієї статті Закон  не підписаний Президентом, а Венеціанська комісія, своєю чергою, висловила свої зауваження та пропозиції щодо нього. То ж можливо є сенс врахувати ці недоліки та удосконалити положення цього Закону?!

__________

Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».