Чому невинні зізнаються в злочинах, які вони не скоювали?

Більшість людей впевнені, що вони не визнають свою провину в злочині, який не скоювали. Парадоксальним є те, що насправді це не так. А чому і як правоохоронювані органи витягують зізнання з невинних — далі. 

Офісний клерк Стефан Кішко провів 17 років за ґратами. Його засудили за вбивство школярки Леслі Молсід, яке відбулося в 1975 році в Рочдейлі на північному заході Англії. І хоча він визнав свою провину в злочині, пізніше з’явилися докази його невинності.

Від помилкових зізнань згодом зазвичай відмовляються. Але якщо вони вже зроблені одного разу, їх вплив на рішення суду важко нівелювати. Суддю зазвичай неможливо переконати, що підозрюваного змусили зізнатися на допиті.

Отримання зізнань

У США і Канаді слідчі зазвичай використовують для допиту так звану «техніку Рейда». Цей метод допиту названий на честь чиказького поліцейського Джона Рейда.

До проведення допиту слідчі проводять співбесіду з підозрюваним для аналізу його поведінки, з’ясовуючи, обманює він або говорить правду. Якщо слідчий вважає, що підозрюваний бреше, то допит проводиться виходячи з презумпції винності — слідчий перериває спроби відпиратися і відмовляється вірити в те, що допитуваний говорить правду.

Частиною методу є те, що слідчий може «блефувати». До прикладу, повідомляючи підозрюваному, що той не пройшов детектор брехні, або що на місці злочину знайдені зразки його ДНК. Якщо підозрюваний побоюється, що суд може визнати його винним, то він вибирає щире зізнання як кращий для нього варіант.

«Техніка Рейда» може навіть переконати невинних в тому, що вони винні. Іноді підозрювані можуть відтворити злочин, який навіть не скоювали. У таких випадках детальний опис злочину настільки наповнений викриваючими їх доказами, що вони самі починають в нього вірити під час допиту.

У Великобританії така техніка допиту заборонена. В цілому, британці є лідерами в дотриманні етичних норм ведення допиту. Причина — правоохоронні органи дотримуються певного методу розслідування, введеного ще на початку 90-х. Цей метод фокусується в основному на зборі інформації, а не на допитах. Це позитивно вплинуло на практику ведення допитів.

До підозрюваних підходять неупереджено, і доказова база знаходиться на новому, якісному рівні. Обов’язковою є аудіо- та відеофіксація допитів, що є додатковою гарантією захисту прав людини. Крім того, в Шотландії потрібно підкріплювати докази, що означає необхідність отримання незалежних показань свідків.

Слабка ланка

Деякі люди більш схильні до впливу під час допиту — хто більше піддається навіюванню або звик догоджати іншим. Як результат, такі люди швидше погоджуються з версією слідчого, або змінюють свої свідчення під тиском офіцера поліції. Невпевнена у собі людина, та ще й позбавлена нормального сну, має набагато більше шансів зізнатися в злочині, якого не скоювала.

Справа про теракт в англійських пабах, що отримала назву «Бірмінгемська шістка», — класичний приклад того, як певний тип людей готовий визнавати свою провину, якщо слідство на них тисне.

У 1975 році у двох пабах Бірмінгема прогриміли вибухи, в результаті яких загинула 21 людина і близько 200 поранено. У вибухах звинуватили бойовиків Ірландської республіканської армії. А довічні вироки за теракти отримали шестеро невинних, ірландських католиків-іммігрантів з Бірмінгема.

Через 16 років їх звільнили, адже їх засудили помилково. Під час арешту поліція дуже жорстоко давила на юнаків, четверо з них написали щиросердне зізнання. Пізніше психологічні тести показали, що ці четверо більш схильні до навіювань і слухняні, ніж інші двоє, які не визнали свою провину.

Певні типи питань можуть приводити до невірного викладу подій. Навідні запитання можуть змінювати спогади людини про подію. Вони можуть зменшувати кількість можливих відповідей або давати підставу думати, що певна інформація є правдою.

Наприклад, в дослідженні одній групі людей поставили запитання, чи бачили вони «розбиту фару», а другої групи — «чи була якась фара розбита». Кількість людей в першій групі, які нібито «запам’ятали» розбиту фару, у два рази більше в порівнянні з тими, які відповідали на друге питання.

Фанати серіалу «Making a Murderer» («Створюючи вбивцю») знайдуть подібні запитання під час допиту Брендана Дассена. Всупереч тому, що він був неповнолітнім, з IQ нижче середнього рівня, його допитували без адвоката, і багато хто вірить, що це допит під примусом. Він зізнався, що брав участь у вбивстві Терези Халбах, і отримав довічний термін ув’язнення.

Діти та сентиментальні дорослі більше схильні до помилкових зізнань. Вони можуть менше здогадуватися про наслідки, або можуть фокусуватися на тому, щоб допит закінчився швидше.

Попри те, що у Стефана Кишка — низький IQ, а його психологічний розвиток дорівнював розвитку 12-річної дитини, його допитували в Рочдейлі без адвоката. На суді він відмовився визнавати провину, сказавши, що його залякала поліція і змусила написати зізнання.

На жаль, Кишко помер незабаром після свого звільнення. Його мати, яка старанно боролася, щоб відновити його чесне ім’я, померла роком пізніше. Кишко ніколи не отримав компенсацію, яка йому належала. Справжній злочинець, Рональд Касти, був ідентифікований тільки у 2007 році.

 Завжди будуть винні, які не зізнаються в скоєних злочинах. Але ми повинні пам’ятати про презумпцію невинуватості — людина не винна, поки не доведено протилежне. Є ряд країн, в яких ризик отримання хибних зізнань дуже високий, та навіть у Великобританії він не дорівнює нулю. Щоб запобігти судовим помилкам, необхідно проводити діагностику психологічної уразливості підозрюваних і вживати відповідних заходів.

Дослідники і юристи повинні підвищувати обізнаність суспільства в цьому питанні, щоб судді розуміли соціальні та психологічні чинники ризику. Судді, виносячи рішення, повинні розуміти: якщо ставитися до зізнань підсудного як до безперечного факту його провини, то це може привести до судової помилки та, як результат, зламати життя людини.

Автор: Назарій Стах

Джерело: ceur.com, theconversation.com

Фото: ceur.com