Вольтер — перший правозахисник Європи?

Про великого мислителя і філософа, письменника і поета Франсуа Марі Аруе Вольтера написано безліч книг і статей, його творами зачитується не одне покоління читаючої публіки, кількість згадок його імені в наукових трактатах не піддається ніякому підрахунку. Але ми вам розповімо про зовсім іншу сторону його особистості.

Син суддівського чиновника, Вольтер (1694-1778) навчався спочатку в єзуїтському коледжі латини та права. У мріях батька він мав стати юристом, але замість юриспруденції обрав літературу. Та це зовсім не означало, що він перестав боротися за справедливість.

В історії спадкового аристократа добре відомі випадки, коли він рішуче і наполегливо перетворювався в сміливого і безкомпромісного захисника пригнобленої особистості. Та про все поступово.

Від країни до країни

За сатиричні віршики на адресу регента та його доньки Вольтер опинився в Бастилії, вийшов, а потім вдруге туди потрапив. Звільнений за умови виїзду за кордон молодий письменник поїхав в Англію, де проживе наступні роки.

Понад два роки перебування в Англії остаточно сформували волелюбного, безкомпромісного, їдкого і дотепного ворога влади. Вольтер спілкувався не тільки з вільнодумцями, але і з державними чиновниками й виніс звідти переконання, що його завдання — визнання природного права і здійснення його на практиці. Він наситився повітрям правомірної держави.

Згодом він посварився з мадам Помпадур та повернувся на свою батьківщину — Францію. Тяжке життя змушувало його подорожувати від однієї країни Європи до іншої. Аж поки він не осів у Швейцарії, де його маєток у Фернеї став місцем паломництва інтелігенції.

Не сатиричними творами єдиними

Не бувши юристом Вольтер зробив величезний внесок в теорію права. Він неодноразово підкреслював свою прихильність природнім правом. Для нього свобода кожного та рівність всіх здавалися чимось єдиним та таким, що йде від природи. Бути вільним означало для Вольтера рівність перед законом. Він ідеалізував абсолютну владу короля, при якій «руки його розв’язані на всяке добро, і зав’язані на зло, а народ через своїх представників бра участь у правлінні, без жодних смут і замішань»

Також письменник писав, що людське право не може бути засноване ні на чому іншому, як на природному праві, а основний принцип полягає в наступному: не роби іншому того, що ти не бажаєш, щоб робили тобі.

Як повчальний приклад шанобливого ставлення до особистості Вольтер наводить випадок з історії римського правосуддя. Апостола Павла схопили релігійні фанатики й для розправи з інакодумцем повели його до суду Феста, вимагаючи його смерті. Фест відповів їм аксіоматичним положенням римського права: «У римлян немає звичаю страчувати людину, поки вона не стане обличчям до обличчя з обвинувачами і не отримає можливість захищати себе».

Сам Вольтер завжди був активним і діяльним. Крім реформ суду і судового законодавства, мислитель вимагав ще й реформ адміністрації і всього державного устрою.

Він бажав волі, а бути вільним для нього значило залежати тільки від законів. Всі люди рівні як людські істоти, але не як члени суспільства. Найкраще законодавство то, при якому люди всіх станів рівні перед законом. У «Досвід про звичаї» він говорить навіть, що не варто жити в країні, де такої рівності перед законом не існує.

Будь-яке насильство над особистістю або жорстокість, всяке беззаконня або несправедливість були для Вольтера не замахом на приватне життя, а образою всього людства, що викликають законне обурення.

Тому не дивно, що у своїх статтях, в знаменитій Енциклопедії він заступався за бідних і гнаних, активно користувався зв’язками на благо нужденних.

У коментарі до біографічного нарису згадується ще один факт, як завдяки заступництву Вольтера шістьом неповнолітнім дворянам повернули батьківські маєтки, які єзуїти скупили за безцінь. Брати Депре де Красс, що належать до старовинного дворянського роду не могли оплатити платежі, щоб вступити у володіння майном своїх предків. дізнавшись про їх важке становище Вольтер вніс необхідну суму, яку сімейство Красс мало сплатити кредиторам, щоб повернути собі свої права.

Судова практика Вольтера

Саме душевний порив, співчуття чужій біді спонукатимуть французького філософа займатися проблемами інших людей. Цією чудовою якістю володіють правозахисники всіх часів, бо не отримуючи жодних вигод, вони всі свої душевні якості, дозвілля, а часом і засоби віддають на благо стражденних і принижених.

9 березня 1762 в Тулузі за вироком парламенту стратили Жана Каласа, звинуваченого у вбивстві рідного сина. Служниця-католичка «спробувала здогадатися», що Жан, не надто ладивши з сином, міг повісити його, щоб той не перейшов в католицтво. Слух цей поширився зі швидкістю пожежі у вітряний день. «Дізнання провели надзвичайно поверхнево, причому не обійшлося без катувань; суддя і бургомістр, піддалися впливу релігійного фанатизму натовпу. А Калас був страчений болісною смертю, до останньої хвилини продовжуючи заперечувати свою винність».

Вже перші звістки про цю справу справили сильне враження на Вольтера. Він наполегливо вимагає від своїх кореспондентів самих ґрунтовних відомостей, знайомиться з залишками сім’ї Каласа і незабаром пише друзям, що злочин скоєно саме суддями й що він так само переконаний в невинності Каласа, як у своєму власному існуванні.

За зібраними ним відомостями, самогубство сина очевидне. У всій справі немає жодних підстав не тільки для звинувачення, — навіть для простої підозри у вбивстві. Але досить було комусь у натовпі, що зібрався подивитися на зняте з петлі тіло самогубці, висловити припущення, що старий сам повісив сина, і це припущення стає правдивим серед вороже налаштованого католицького населення і діє на суддів. Переконавшись в невинності Каласа, Вольтер взяв на себе їхній захист і не знав ні хвилини спокою, поки не добився їхнього виправдання. Перш за все він намагається змусити суддів опублікувати ті факти, на яких заснований їх вирок.

Вольтер пише і публікує статтю на захист Каласа та намагається зацікавити цією справою міністра, фаворитку, всіх своїх високопоставлених знайомих. Він допомагає матеріально нещасній сім’ї та спонукає допомагати інших. Парламент поставилися спочатку дуже презирливо до піднятого Вольтером шуму. Але поважні батьки Франції жорстоко помилилися у своїх розрахунках.

Скоро завдяки зусиллям Вольтера вся Франція, вся читаюча Європа перетворилася в прихильників Каласа. Знадобилося, однак, цілих три роки, щоб домогтися перегляду процесу.

Нарешті, він домігся свого! І правосуддя! За дорученням короля Паризький Вищий Суд скасував вирок Тулузького парламенту та оголосив Каласа і його сім’ю невинними. Король також покрив збитки й шкоду завдану сімейству, виплативши їм 36 тисяч ліврів «справедливої ​​компенсації».

Тим часом у фернейского філософа опинилися на руках матеріали інших процесів. Ще коли агітація у справі Каласа тільки розпочалася, то аналогічна справа привела під захист Вольтера сім’ю Сірвенов, заочно засуджених до смерті за вбивство своєї, викраденої у них, зведеної в монастирі з розуму та втопленою в нападі божевілля, дочки.

Після восьмирічних невтомних зусиль Вольтер домігся перегляду та скасування вироку і у цій справі.

Доля або, вірніше, слава, придбана ним у якості захисника Каласа, зробила Вольтера, як він сам скаже в «Мемуарах», «адвокатом всіх програних справ».

Маєток письменника перетворився в особливого роду трибунал, де переглядалися всі сумнівні смертні вироки. Внаслідок таємниці тодішнього судочинства справи доходили до Вольтера в більшості випадків вже після скоєння страт, і йому вдавалося врятувати лише пам’ять страчених.

Таким чином, своєю правозахисною діяльністю Вольтер став першим гуманістом освіченої Європи, на ділі довівши сталу в наші дні аксіому: правозахисниками люди не стають, вони народжуються такими, бо це не посада і не звання. До цієї діяльності людину тягне її добре і співчутливе серце, тривога та біль за пригнічену особистість, непереборне прагнення до справедливості та правосуддя, щастя і добробуту кожної людини, що живе на землі.

Автор: Назарій Стах

Джерело: cyberleninka.com, uk.wikipedia.org

Фото: uk.wikipedia.org