Чого нас можуть навчити середньовічні суди над тваринами?
У середньовічні часи судити тварин — далеко не банальна справа. Але чому потрібно згадувати про ці темні часи сьогодні, яка від цього користь і до чого тут штучний інтелект — розповідаємо далі.
Держава витрачала великі кошти, щоб тримати їх під вартою. Адвокати тварин працювали довгими годинами та мали складні справи. А для деяких з них такі засідання стали квитком на вершину юриспруденції.
Справа проти щурів 1522 р. французького адвоката Бартоломея Шасенье принесла йому таку славу, що він опинився на посаді, рівнозначній ролі головного судді.
Але чому закон так особливо ставився до тварин? Тоді звірина піддавалася кримінальному та цивільному переслідуванню, але все ще залишалася власністю за законом. Як результат, цікавий статус тварини як часткової юридичної особи. Це дозволило правовій системі реагувати на будь-яку шкоду, заподіяну тваринам, водночас дозволяючи власникам використовувати їх для економічної вигоди.
Сьогодні нові технології, такі як машина творчості штучного інтелекту (ШІ) «DABUS», почали діяти автономно. Попри це, ШІ не є юридичною особою. Але якщо ШІ самостійно заподіє шкоду, як тварина в середніх віках, то вона повинна зіткнутися з кримінальними та цивільними звинуваченнями за свої дії. Хіба ні?
Отже, чи матиме ШІ правосуб’єктність? І якщо так, то яка модель найкраща для нього? Чи корисна модель середньовічної часткової юридичної особи тварин для цього?
Винахідники створюють винахідників
У жовтні 2018 року фізик та інженер д-р Стівен Талер подав патенти у Великобританії, США та ЄС на два нові винаходи: нейронне полум’я та фрактальний контейнер. Однак обидва ці винаходи були створені не Талером, а його ШІ-творчою машиною DABUS. У цих заявках на патент Талер назвав DABUS винахідником, але себе власником патентів.
Патентні заявки Талера поставили два питання: «чи може машина бути винахідником?» і, якщо так, “кому належать патенти?».
У відповідь на перше запитання Представник Бюро з інтелектуальної власності Сполученого Королівства заявив: «Я виявив, що DABUS не є людиною … і тому його не можна вважати винахідником», тоді як Європейське патентне відомство (EPO) доповнило «винахідник повинен бути людиною, а не машиною».
Друге питання («кому належать патенти?») доводить, як відсутність юридичної особи ШІ може стати принциповою проблемою. На цю мить винахідництво законодавчо поєднане з правом власності. За замовчуванням винахідник є власником патенту, якщо він не призначений іншому суб’єкту господарювання. Але оскільки DABUS не є юридичною особою, він не може володіти патентами або передати право власності.
Відповідно, як зазначає IPO Великобританії, Талер «все ще не має права подавати заявку на патент просто через право власності на DABUS, оскільки не було забезпечено задовільного походження права». Основним для вирішення конфлікту між винахідництвом та власністю, у випадку DABUS, є визначення прав та обов’язків машини.
Методи середньовічного божевілля
У цьому сценарії середньовічна модель часткової правосуб’єктності пропонує практичне рішення. Вона дозволить DABUS мати часткову юридичну особистість, але все-таки бути власністю.
Зрозуміло, що надання ШІ повного статусу юридичної особи було б небажаним для тих, хто працює над створенням таких технологій, як DABUS. Розробка такого роду технологій складна і дорога. Якщо автономному ШІ надати повну правосуб’єктність, підприємці, сподіваючись розробити комерційні версії цієї технології, вже не могли б володіти своїми винаходами.
Злочин без покарання
Середньовічна модель часткової правосуб’єктності змушує нелюдей відповідати за свої дії. Це означає, що DABUS, а не Талер, зіткнеться з цивільним або навіть кримінальним переслідуванням за свої винаходи. Але невже будь-яку шкоду, заподіяну нейронним полум’ям або фрактальним контейнером, не можна вважати виною Талера, оскільки він не створив винаходи? І як тоді судити автономних машин?
Відповідь — так само як і середньовічні судді, які доволі гнучко судили тварин.
До прикладу, справу, в якій чоловік звинувачувався в сексуальному насильстві над ослом, передали в суд в 1750 році. Осла помилували, оскільки «він не брав участь у злочинах свого господаря по своїй власній волі», аналогічно принципу згоди. Відповідно, чоловіка, який відповідальний за сексуальний напад, засудили до смертної кари.
У 1457 році свиноматку засудили до смертної кари за вбивство п’ятирічної дитини. Однак її п’ятеро поросят, які були учасниками одного і того ж злочину, не засуджені через незрілість — подібний принцип, як покарання для неповнолітніх.
Сьогодні таке кримінальне судочинство, аналогічне кримінальному провадженню щодо людини, видається дещо недоречними та незадовільним, а тому вельми проблематичним для статусу ШІ як юридичної особи.
Але це не неможливо. Система судових вироків щодо автономних роботів може стати більш ясною, коли така технологія буде більш глибоко впроваджена в наші суспільства.
Ось так ми й робимо
Багато хто ставить під сумнів, чому середньовічні товариства проводили такі непрактичні суди над тваринами. Деякі прийшли до висновку, що ці судові засідання — лише частина релігійно-мотивованого, забобонного та ритуалістичного середньовічного безумства. Але інші відносять незвичні слухання до культурних норм.
Великі витрати, зусилля та юридична суворість щодо тварин свідчить про те, що це був не просто розважальний театр. Зрозуміло, що тварини були культурніше вбудовані в аграрне середньовічне суспільство, ніж сьогодні. Книги обліку фермерських господарств свідчать, що фермери у XVII столітті проводили з тваринами до 16 годин на день. Це, можливо, збільшило ймовірність того, що люди можуть отримати почуття справедливості чи несправедливості у випадках із тваринами, що зображено в деяких судових рішеннях.
У Великобританії сьогодні урбанізація та широке зростання фабричних ферм та мегаферм призвели до різного настрою щодо тварин. Тому, мабуть, не дивно, що тварини більше не користуються правом на захист перед судом.
Культура та політика відіграють велику роль у визначенні правосуб’єктності, що часто є лише відображенням важливих соціальних настроїв.
Замість висновків
Юридична особистість визначається стосовно людства. Юридичні особи, що не є людьми, неминуче ускладнюють це. Але було б помилкою ігнорувати потенційну шкоду, яку можуть завдати неістоти через вперту прихильність до дуже людського закону. У випадку з DABUS середньовічна модель пропонує рішення. Але найголовніше, це підкреслює, як культура часто передує практичності.
Адаптований переклад: Назарій Стах
Джерело: legalcheek.com
Фото: Pexels