Мама «в законі»: як довго ми можемо не спати?

Я не знаю, як виглядають ваші сварки з чоловіком, але у нас обов’язково звучить фраза: “Які підстави прийняття такого рішення? Яким нормативно-правовим актом це передбачено?”. 

Так, це говорю я. Не спеціально. Просто в моїй голові весь час метушаться юридичні терміни. Вони доводять не лише мого чоловіка, але й мене саму до сказу.

Привіт. Я – Оля. І я мама «в законі»

Коли я отримала диплом юриста, радості не було. Було два мішки страху, три мішки тривоги та ще кілька мішків страху на всякий випадок. Я навчалася чотири роки – стаціонарно. Чесно, я не зрозуміла, що таке право, де воно знаходиться, що я маю з цим робити. Зате я напам’ять зазубрила, що це система загальнообов’язкових та формально визначених норм. 

Уявіть собі, цю дівчину, яка насправді нічого не відстрілювала у юриспруденції – призначили слідчою. Все що я уміла, це відповідально виконувати те, що мені казали. Я старанно друкувала постанови, складала протоколи огляду та допитувала свідків. А ще деякі колеги мені радили посилатися на Кодекс (авт. – Кримінальний процесуальний кодекс). Це була найкраща порада за всі роки роботи в поліції. Правда, для чого це потрібно робити, я зрозуміла лише згодом. 

Я хочу друкувати позов, а чоловік хоче їсти борщ

Потім я вийшла заміж, і посеред допустимості доказів, презумпції невинуватості проскакували рецепти маминих котлеток, де краще купити фастум-гель, яким спреєм відмити вікна. 

Моїм думкам стало гірше взаємодіяти між собою і почалися конфлікти. Спочатку підсвідомо, я доказувала собі, що домашні клопоти та юриспруденція поєднуються. Потім близьким. А зараз припинила робити і те інше. У моєму випадку –- не поєднуються. Щось страждає, або перше або друге. Так і живемо. Я хочу друкувати позов, а чоловік хоче їсти борщ. Іноді перемагає позов, який йде до Макдональдсу.

Я стала мамою – «Вона точно дихає?»

У 2019 я народила донечку. І все, що хоч якось працювало – рухнуло. У голові з’явилася лише одна думка: «Господи, як же я хочу спати». Забула, була ще одна – «Вона точно дихає?».

Я стала мамою і мозок на 100 мільйонів-тисяч (цю одиницю я видумала після пологів) зайнявся дитиною. Він хотів спати, а я його змушувала обдумувати графіки сну немовляти, особливості зригування, французькі вакцини, українських педіатрів, необхідність подушки-позиціонера та «синдром раптової дитячої смерті».

Мій хитрий друг – мозок годинами змушув руки шукати у гугл фактори ризику, профілактику та статистику дитячої смертності від цього синдрому. А очі були вимушені це читати! Цей синдром іноді робив моє материнство пеклом. Я могла цілодобово слухати дихання доньки. Чорт побери, іноді мені здавалося, що я ніколи не зможу нормально жити, знаючи цю інформацію та масу іншого негативу про дітей.

Лише безлюдний острів

Все попереднє життя пішло під три чорти. Лише коли моя донька навчилася сидіти та повзати, я зрозуміла головний принцип материнства. Ніколи, ніііііііколи не буде так як було раніше. Це принцип номер 1.

За 7 місяців материнства у мене з’явився план. Я вирішила не хапатися нігтями за минуле життя і крок за кроком приймати, що так буде завжди. На фоні цього почала жевріти мрія –- поїхати на безлюдний острів. Хоч на скільки. Головне далеко. 

Я хотіла побути одна. Я хотіла випити гарячий чай. І так, знаєте, щоб у правій руці кружка, а лівій –- бутерброд. 

Є також й інші принципи, які я виокремила

Принцип номер 2. Ти уже не ти. Ти – мама. Це як клеймо. Скрізь і усюди з тобою поряд дитина. Навіть, якщо не фізично – то морально. Ти йдеш у кухню на хвилинку і пулею летиш назад. Ти хвилюєшся, чи з нею усе добре.

Під час судового засідання, ти думаєш чи сильно донька сьогодні побила кота і як глибоко він подряпав їй обличчя. Скільки разів впала з дивану, чи довго плакала після цього. Чи залишилися ще шпалери у коридорі, чи уже розпочала зривати їх у великій кімнаті. Чи зможе майстер поремонтувати твій зимовий чобіт, який старанно погризено вчора. Чи поїла суп чи знову Агушу (йогурт Агуша – універсальний варіант, його діти їдять завжди. Лайфхак для татів).

Принцип номер 3. Усі твої бажання, навіть найбанальніші (відвідати туалетну чи ванну кімнату) перетворюються на цілі, які вимагають чіткого планування. Як залишити дитину, де залишити та чи встигнеш ти повернутися до того, як вона зробить щось шкідливе чи навіть небезпечне. Але це все за умови, якщо ти матимеш змогу піти туди одна. За 1 рік та 3 місяці я була у цих кімнатах одна лише кілька разів, і то коли приїздила бабуся. Завіса (

Принцип номер 4. Усіх своїх рідних, знайомих, ба більше, навіть незнайомих тобі людей – ти розглядаєш як потенційних нянь. Ти мрієш, як вони прийдуть, приїдуть, прилетять і випустять тебе з дому хоч на годинку.

Принцип номер 5. Коли ти бачиш вагітних на вулиці, ти глибоко подумки їм співчуваєш. Хочеться обійняти і плакати, доки не закінчаться сльози. 

Принцип номер 6. Твій мобільний телефон. Він більше не твій. Ти не маєш права ним користуватися коли хочеш, чи коли тобі потрібно. Те ж саме з годинником, планшетом чи комп’ютером. 

Вони ніжні та пахнуть медом…

Мої принципи лишаються моїми. Це мій рівень чутливості та мій рівень болю, моє сприйняття відсутності повноцінного сну. Мій особливий характер у моєї особливої доньки. Лише власний досвід. 

Вірю, що у вас інакше. Оскільки не лише труднощі супроводжують мам, але і багато хорошого, навіть прекрасного. З’явилися емоції, яких ніколи раніше не було. Від них аж трепетно.

Я не цинічна і радості материнства також відчуваю. Найбільший професійний вклад у мою кар’єру зробила донька. Вона подарувала рушійну мотивацію. З дня її народження та до останнього мого подиху, кожен мій крок присвячений їй. Найдорожче, що я колись тримала у руках – це її долоньки. Вони ніжні та пахнуть медом.

P.S. Дзвоніть своїй мамі частіше. Кажіть, що ви її любите. Вона не одну ніч мріяла це почути, коли схиляла головою над вашим дитячим ліжечком. 

Авторка: Ольга Борисенко