ВС: Платіжні картки — різновид офіційних документів, а не важливий особистий документ

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку особа була засуджена за ч. 3 ст. 357 (незаконне заволодіння важливим особистим документом) та ч. 1 ст. 185 (крадіжка) Кримінального кодексу України.

Згідно з вироком суду першої інстанції чоловік був визнаний винним у тому, що він таємно заволодів особистим важливим документом іншої особи − пенсійною банківською карткою, а потім, дізнавшись пін-код викраденої картки, таємно заволодів грошовими коштами цієї особи. Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду в частині призначення покарання.

У касаційній скарзі прокурор порушив питання про зміну судових рішень, вважаючи, що дії засудженого необхідно перекваліфікувати з ч. 3 ст. 357 КК України на ч. 1 ст. 357 цього Кодексу.

Як зазначено в постанові ККС ВС, предметом злочину, передбаченого ст. 357 КК України, є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні, штампи, печатки; приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357 КК України); паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357 КК України).

Згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом, зокрема, в цій статті слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи-докази у правозастосовчій діяльності.

До «інших важливих особистих документів» належать посвідчення, військовий квиток, трудова книжка, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи − платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів.

Системний аналіз норм законодавства свідчить про те, що питання, чи є той або інший документ для певної особи важливим, має вирішувати суд у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа. Віднесення платіжної банківської картки до важливих особистих документів також має бути обґрунтованим з наведенням доводів на підтвердження, що ці документи були особистими та важливими для потерпілої особи.

Відповідно до Закону України «Про інформацію», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про банки та банківську діяльність» документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) – засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо). Тобто, як видно з аналізу законодавчих положень, платіжна картка є різновидом офіційних документів.

У цій справі не встановлено, що платіжна банківська картка потерпілого відповідала ознакам важливого особистого документа, тобто була предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 Кримінального кодексу України, натомість ця банківська картка є офіційним документом і, відповідно, предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.

Крім того, така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 червня 2011 року, згідно з яким за своїм юридичним значенням та функціональним призначенням платіжні картки як платіжні інструменти, засоби доступу до банківських рахунків відповідають визначенню поняття «офіційний документ» і є різновидом офіційних документів.

ВС змінив вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, зокрема, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 3 ст. 357 КК України на ч. 1 ст. 357 КК України.

Фото: Pixabay