Верховний Суд: тривале невиконання судового рішення — порушення права на справедливий суд

Невиконання судового рішення впродовж тривалого часу є порушенням права на справедливий судовий розгляд.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 вересня 2018 р. в результаті перегляду постанови Апеляційного суду Івано-Франківської області, прийнятої у справі №350/1325/17-ц (касаційне провадження №6135462св18).

Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, стягувач вказував на те, що державним виконавцем не виконується рішення суду, ухваленого у 2006 р., на підставі якого 17 липня 2006 р. видано виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики та моральної шкоди. Вчинені виконавчі дії є недостатніми та неповними.

Як зазначається, задовольняючи скаргу на бездіяльність державного виконавця під час виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем не надано доказів стосовно вчинення всіх передбачених законом дій щодо примусового виконання рішення суду, яке не виконується більше десяти років, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наслідками розгляду апеляційної скарги відділу державної виконавчої служби апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та прийняв постанову про відмову в задоволенні скарги. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що матеріали виконавчого провадження свідчать про вжиття головним державним виконавцем усіх передбачених заходів щодо примусового виконання рішення суду.

Переглядаючи в касаційному порядку постанову апеляційного суду, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного судового рішення із залишенням у силі ухвали суду першої інстанції, у зв’язку з неспростуванням відділом державної виконавчої служби доводів скарги та недоведеністю виконання державним виконавцем вимог статей 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження».

У ВС зазначили, що виконання судового рішення — сфера регулювання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 р. у справі «Войтенко проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу №1).

Верховний Суд також звернув увагу, що державний виконавець був повідомлений про розгляд справи, брав участь у судовому засіданні, а тому мав можливість подати докази про вжиття достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчого документа, проте таких доказів до суду першої інстанції не подав.

У зв’язку з тривалим невиконанням рішення суду через неправомірну бездіяльність державного виконавця та недоведеністю ним здійснення ефективних заходів, спрямованих на результат, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про наявність підстав для залишення без змін ухвали суду першої інстанції про задоволення скарги стягувача та зобов’язання державного виконавця невідкладно провести виконавчі дії відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа, виданого у 2006 р.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *