Спорт, секс, обшук і до чого тут зйомка ню з КПК для Playboу

– Привіт, Денисе! Давай на інтерв’ю?
– Без проблем, хоч і зараз. Ти бігаєш?
– Ну так, намагаюсь щоранку.
– Чудово, давай завтра о 7.00 на ВДНГ, побіжимо 10 км заодно і поспілкуємось.

Так почалася історія дуже незвичного і оригінального інтерв’ю з Денисом Овчаровим.

Денис – яскрава особистість в юридичній спільноті: він бігає марафони, долає тріатлони, пройшов Ironman (і не раз)… короче, має безліч досягнень в спорті. А ще він читає круті тренінги з обшуку і видав на цю тему книгу (з креативною обкладинкою).

І, як виявилося, має шикарне почуття гумору. Тому нашій редакторці довелося не тільки бігти 10 км і в цей час інтерв’ювати Дениса, а ще й намагатися не померти зі сміху.  Що з цього вийшло – читайте нижче.

Розкажи, коли почалась історія зі спортом і чому?

Є дві версії, я ще до кінця не вибрав. Свого часу, коли я працював в Юскутум, ми обслуговували проект Run Ukraine. В кінці проекту давали безкоштовні години… а це халява 😊 Плюс, якщо ти керівник практики, то потрібно показувати приклад іншим і йти туди, де всім страшно. Тобі теж страшно, але ти йдеш першим.

Ще одна версія – колись АПУ проводила Lawyers Run серед юристів. Я відправив туди дружину. Всі бігли 5 км, вона побігла 2 і перемогла. Це мене також надихнуло, тому що моя жінка – не спортсменка. Але в неї більше обов’язків, ніж у мене: в нас троє дітей.

Не скажу, що почати займатись спортом було легко. Все почалось з п’ятірки, із “забігу під каштанами”. На той момент я міг після фінішу випити пива, покурити. Однак згодом поставив собі за мету пробігти 10-ку. Знайшов тренера, почали бігати, готуватись…

Складно було 21 кілометр пробігти, тому що після першої половинки з’явилась оскома. В мене плоскостопія і я купив спеціальне взуття. І якщо на 10 і 15 км це не так сильно відчувається, то на 20-му кілометрі ноги просто печуть. Я добіг 21, мені одягнули медальку. Думаю, я зараз на п’ятках постою, обіпруся на паркан. В результаті падаю, на мене падає паркан і я головою вдаряюся об асфальт. В цей час підбігають лікарі, накидають на мене зелене покривало і заносять у швидку.

Це був челендж. Коли ти – юрист і випадаєш з обойми, неважливо надовго чи ні, так перевіряється розуміння того, хто ти і куди йдеш. Ти є механізмом чужої системи, і коли випадаєш з неї, тому, хто платить тобі зарплату, просто начхати на це. Я почав задумуватись про сенс життя, написав глибокий пост і почав думати про те, як піти.

Ціль тренера, якого я найняв, була не просто підготувати мене пробігти 10 кілометрів чи 21. Щоб ви розуміли, я зареєструвався на марафон. Не пам’ятаю, чому ця ідея виникла, однак я відразу оплатив участь. А ти не можеш на нього просто потрапити, якщо до цього не бігав і в жодних змаганнях не брав участі. І під цей марафон я 10 місяців тренувався. Це було цікаво: кожного тижня якісь змагання, голову зашили, звичайно. Все, напевно, нормально 😊

Ну ок – це про марафон, а як склалось із тріатлоном?

Коли в моє життя увірвався тріатлон – все кардинально змінилось. Це був челендж. В мене не було грошей займатись тріатлоном з тренером – це в середньому коштує 200 доларів в місяць (тоді це коштувало близько 500). Але на той час в нашій компанії працював Валентин Півоваров, який позичив мені свій велосипед (за що йому дуже дякую). І мені, маючи велосипед, навички бігу в марафоні, залишилось навчитися добре плавати.

Тоді в Україні проводилась єдина “половинка” – Слов’янська хвиля. І моє перше змагання в ній закінчилось тим, що я впав з велосипеда. На повороті, на невеликій швидкості, дівчинка-волонтер кричить в спину: «Успіху вам». Ти повертаєшся, не дивишся вперед на дорогу, врізаєшся в бордюр, летиш, згадуєш своє життя… 😊

Я прибіг не просто останній – я заблукав на тріатлоні. Особливість фінішу в тому, що ти біжиш вкінці по пригороду через село. Оскільки через падіння з велосипеда я біг останній, волонтери подумали, що мене чекати вже не потрібно і “звернули свою лавочку” з їжею та напоями. Так я пробіг свою розмітку і ні в кого було запитати дорогу.

Слава Богу, я зустрів якогось поліцейського, який вказав мені шлях. Коли я добіг до фінішу, мене чекала лиш моя сім’я з пляшкою шампанського. Це був мій перший тріатлон.

Розкажи про Ironman.

Він відрізняється від тріатлону тим, що є базова дистанція: 3,9 км ти пливеш, потім 180 км їдеш на велосипеді і потім біжиш марафон 42 км.

Ironman – це торгова марка. Організатори роблять дуже якісні змагання з точки зору питання безпеки, логістики, організованості, масштабності. Тобто в середньому в Ironman (як в повній, так і половині дистанції) бере участь близько 2,5 тисячі людей.

Моя перша дистанція була в Австрії, в горах. А в цей час якраз випав сніг. І нам сказали, що будемо лише плисти і бігти. На велосипедах на гору ми ще, може, якось виїдемо, а от спустимось навряд чи.

Звісно, всі демотивувались, але вже було заплачено і вибору у нас не було. Люди приїхали зі всього світу: з Канади, США, України. Проплив, тоді пробіг, одягнули медальку. Формально напів Ironman. Але ми точно знаємо, що справи не було. Хоча в залік я потрапив.

Мій друг каже: “Ми половинку зробили, я буду готуватись на повний». Я кажу: «Я з велосипедом не дуже дружу. І розумію, що після 180 км на велосипеді у мене просто відмовлять ноги і не тільки».

Однак я таки почав готуватись і… повторив Слов’янську хвилю: вже був не останній, а десь передостанній. Але для мене це було вже кращим результатом, ніж попереднього разу 😊

В Ironman у чому особливість: як правило – це європейська країна, де хороші дороги. І найближче місце було вибране в Польщі. Я вже мав досвід плавання на Босфорі, плюс Aquaman 4 км, тому можна було говорити, що плавати навчився. І з велосипедом подружився – взяв тренера, який мене накатав. Я навіть зрозумів, що велика швидкість – це круто.

Їду я по хороших польських дорогах, отримую задоволення від спуску, ніби-то непогано кручу педалі. Вже й розслабився, уявив себе майбутнім чемпіоном і… на серпантині я завтикав і впав прямо під ноги лікарям. Вони, звісно, зраділи 😊 Це було на 35 км із 90. Велосипед склався, думаю: все, закінчились змагання.

І тут чую неподалік знайомий голос російською: «С Украины? Я там когда-то была». Одним словом, ми з цією дівчиною і лікарями бортували колесо хвилин 20. Потім надули його, лікарі перевірили гальма на велосипеді (тому що вже розуміють ситуацію 😊), обмотали руку. Я вирівняв дуги велосипеда і поїхав.

Почав їхати дуже швидко і приїхав за 10 хвилин до дискваліфікації. Потім біг 21 км – після 50 це вже було не так складно, зате красиво. Думаю, потрібно зняти пов’язку, нехай рана подихає. Зняв, а там це щастя на пів руки. Добіг, фінішував, одягнули медаль.

Розкажи про свій тренінг з обшуку.

Починалось це в 2010 році. Був у мене тренінг, на якому я розповідав про перевірки, точніше про психологію комунікації з людьми – це soft skills зараз називається. Тоді такого слова ще не було. Ми зробили тренінг на 5 днів, на якому навчали, як зустрічати перевіряючих.

На той момент нам вдалося зібрати небагато – людей 6. Але все одно це був челендж, тому що ніхто не знав, як правильно це робити.

Я розповідав, як проходять перевірки, що потрібно робити, що – ні. Мій колега розповідав про навички переконливості, комунікації, ведення переговорів.

Потім, в певний момент, ми познайомились з юристами Юскутума, на затриманні одного з клієнтів. Вони почали про мене моніторити (побачили, що я читаю тренінги та семінари, що я охреніти який спікер – маю в запасі вже 2 семінари 😊) і запросили мене до себе.

Почалися безкінечні лекції, семінари, тренінги. В певний момент стало нецікаво. Захотілось якихось рольових ігор, занурення. І виникла ідея симулювати обшук, тобто зробити тренінг, коли ми, в першу чергу, будемо навчати співробітників правильно діяти. Свого роду тімбілдінг – рольова гра.

Ми придумали прості правила: якщо ти адекватно поводишся – тобі +1 бал, неадекватно – -1 бал. Розписали сценарій, що може бути на обшуку: допити, вилучення, крадіжки і зробили симуляцію цього всього. Перші ігри були в Юскутумі. Вони показали, що юристи і обшуки – це речі несумісні. Потім проводили в Лізі, а потім вже корпоративно.

Коли я пішов з Юскутума, я переробив сценарій: зробив більший акцент на командотворенні. Тобто тімбілдінг направлений на те, щоб співробітники під час обшуку навчились співпрацювати.

Ти не так давно видав книгу. Розкажи про неї.

Ідея написати книгу виникла давно, але потрібен був час. Коли пішов з Юскутума, його з’явилось більше.

Мене сподвигло те, що закрився Форбс. Тому що там у мене було шість класних статей з високим рівнем переглядів – 10-15 тисяч. І я подумав, що цей контент потрібно десь акумулювати.

Спершу хотів писати про право, що таке обшук. А потім вирішив написати про успіх. Обшук – це успішна діяльність компанії. В основному – це емоції.

Я намагався донести те, що ніхто при обшуку ще не вмер в бізнесі, нікого не зґвалтували. Розповів, що потрібно робити під час і після обшуку, як себе поводити, як комунікувати з адвокатом, як і які ставити йому завдання; розповів приклади своїх клієнтів, які системно готуються до таких ризиків.

Я її особливо не писав – скоріше диктував. А диктувати мені було просто, тому що все це я проговорюю на семінарах, які стараюсь не повторювати. Там все просто: з чого починається обшук і чим він закінчується – послідовно всі етапи.

Ну обкладинка в ній досить оригінальна. Там ти зображений?

Обкладинка була цікавою. У мене був знайомий – головний редактор Playboy. Я йому якось запропонував написати статтю про секс і обшук. Ну статтю то я написав, а потрібно ж фотосесію ще. Ми найняли фотографа, що знімає ню. Він звісно здивувався, коли я з КПК прийшов. Коли ще було таке, щоб адвокат знімався в Playboy ню і з кодексом 😊

Зрозуміло, що коли було прийняте рішення про фотосесію, тіло потрібно було дововести до ладу. Я зайнявся кросфітом – були страждання, але це, звісно, дало результат. Плюс фотошоп. Коли надіслали фотографії, у мене була реакція: ого, це я, круто! Звісно, ти, але зрозумій, фотошоп теж має значення 😊

А потім змінився головний редактор Playboy, і статтю так там і не опублікували. Зрештою, фотографії залишив напам’ять, а статтю упихнув в Mind.ua.

І коли виникло питання з обкладинкою, рішення прийшло відразу. Але кажуть, треба було навпаки, щоб обличчя було видно – тоді будуть впізнавати не по спині. Спина — штука не довговічна, її потрібно постійно підтримувати 😊

А як твоя книга потрапила на Розетку?

Її так багато зараз в Інтернеті продають, що я не можу зрозуміти, де гроші 😊 Вона потрапила на Amazon, я розмістив на Літресі – це більше питання іміджеве. Коли сезон почався, акумулюють багато інших інтернет-магазинів.

У вересні їду на “Літературний гурток” АПУ в Харків – “Літературний творчий вечір Овчарова” 😊 Там і буду презентувати книгу.

Є позитивні і негативні відгуки, тому є над чим працювати.

Щодо твоєї адвокатської роботи: кого ти захищаєш?

Як на мене, захищати потерпілих в кримінальному процесі – це невдячна справа. Тебе скоріше клієнт вивезе в ліс і прострелить ноги за те, що ти не отримав результату.

Я захищаю потенційних підозрюваних. Потерпілих не захищаю, тому що не знаю, яким чином використовувати наш КПК, щоб це ефективно робити.

В мене є терміни щодо роботи з клієнтами: найбільш ефективний строк – це перші 2-3 місяці. Потім пряма дохідність і задоволеність клієнта падає. Тому я повинен швидко отримати результат. Я прихильник того, щоб отримувати задоволення від процесу і мені цікаво захищати тих, на кого нападає держава. Це простіше і більш фінансово вигідно.

А моральна сторона?

Профдеформація адвокатів – це в першу чергу закоханість у своїх клієнтів, що б вони не скоїли. Добре, звісно, коли ти займаєшся бізнесом – твій клієнт, як правило, освічений, з грошима. Але любов буває і до насильницьких злочинів: грабежі, розбої, вбивства. В мене теж був такий етап. Мені подобається працювати з клієнтами, які заробили гроші своєю працею, інтелектуально.

Не всі святі, але завдання адвоката не виправдовувати винного, завдання адвоката – аналізувати докази правоохоронних органів, говорити про те, чи вони законно здобуті чи ні, і які є докази вини.

Я давно не намагаюсь лізти в душу клієнту, щоб він мені розкрив правду. Так склалось, що останні кілька років щодо моїх клієнтів не можу сказати, що вони крадуть гроші, оптимізують – так. Є клієнти, які скоюють економічні злочини і переконані, що роблять все правильно. Плюс, мої клієнти створюють робочі місця, податки платять.

Хоча вдячність від насильницьких злочинців завжди емоційно вища, ніж від економічних.

Можеш розказати приклад?

Наприклад, одна з моїх справ. Бандит вкрав тестові парфуми в Брокарді. Питаю, навіщо? Каже, сиджу в СІЗО, думаю, а чи не зробити мені татуху напам’ять.

Б’є татуху, заносить інфекцію, інфекція б’є на вухо, він глохне, а сам водій. Виходить з в’язниці, жінка вагітна, чекають дитину. Народилась донька. Почав шукати підробіток, але з глухотою було складно. Дівчинка хотіла подарунок і його перемкнуло – пішов у Брокард за парфумами. Зайшов в магазин, взяв парфуми і на вихід. Так і затримали.

Тут ти впливаєш на долі людей, в бізнесі – це не так. Там максимум, чим ти можеш допомогти клієнту – це перекинути вину на іншу сторону, і вони тобі за це будуть вдячні.

Твоя мрія?

У плані спорту – в мене Берлінський марафон через місяць. Це найбільш швидкісний марафон у світі: він дуже рівний, яскравий і без перепадів. На ньому, зазвичай, ставляться рекорди.

Хочу піднятись на гору Матергорн. А ще хочеться розвитку Академії Овчарова.

Крім того, в мене зараз ідея і мрія – побудувати маркетингову стратегію щодо системного залучення клієнтів у свою компанію.

Знаєш, як кажуть, що спершу ти працюєш на заліковку, а потім – вона на тебе. Я хочу, щоб вже заліковка на мене працювала. Мені хочеться, щоб якщо у клієнта виникне проблема з економічними злочинами, у нього була асоціація зі мною. Щоб він розумів, що це не просто Денис, що це – команда. Розумів прозору форму роботи зі мною і що я працюю на результат.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *