Нельсон Мандела: визначний юрист – людина епоха

Нельсон Мандела був одним з найповажніших державних діячів світу, який очолив боротьбу, спрямовану на подолання режиму апартеїду у Південній Африці та встановлення багаторасової демократії. Південноафриканський правозахисник, політик та юрист, президент Південно-Африканської республіки (з 1994 по 1999 рік). Національний герой країни.

Сьогодні, 18 липня, світ відзначає 100 років з дня народження Нельсона Мандели.  Lойер дізнавався більше про життя визначного юриста.

Нельсон Мандела був першим президентом Південно-Африканської республіки, обраним на повністю демократичних, не сфальсифікованих виборах. До свого президентства був видатним борцем з апартеїдом і лідером Африканського Національного Конгресу (АНК). Був засуджений і ув’язнений за участь в підпільній збройній боротьбі. Збройний опір був останнім дієвим на той час засобом; пізніше Мандела був стійким прибічником мирного шляху. Протягом цього 27-річного ув’язнення, більшість якого проведено в камері на острові Роббен, Мандела став найвідомішою фігурою у боротьбі з південноафриканським апартеїдом. Попри те, що режим апартеїду і прихильна до нього нація вважали Манделу і АНК комуністами і терористами, збройна боротьба була лише невід’ємною складовою загальної боротьби з апартеїдом. Зміни в політиці в бік примирення, які Мандела провадив аж до свого звільнення у 1990 році, полегшили мирний перехід до повної демократії у ПАР.

Біографія та прихід в юридичну професію

Нельсон Мандела народився у сім’ї Тембу в маленькому селі Мвезо району Умтата  — столиці Транскейських територій провінції Кейп Південно-Африканської Республіки. Батько Мандели, Гадла Генрі Мпаканьїсва, був учасником королівської ради народу Тембу, до чого його готували з дитинства; Мандела теж мав стати королівським радником. Батько Нельсона був помічником у справі здобуття трону Джонгінтабою Даліндіебо, який потім всиновив Манделу після смерті Гадли. Загалом батько Мандели мав чотирьох дружин і тринадцять дітей (чотирьох хлопчиків і дев’ятьох дівчаток). Мандела був сином третьої дружини Гадли (‘третьою’ за рангом), Носекені Фенні, в чиєму умці (маєтку) Нельсон провів більшу частину свого дитинства. Його ім’я Роліхлахла означає «Той, хто сам собі приносить неприємності».

У семирічному віці Роліхлахла Мандела став першим членом сім’ї, який мав іти до школи. Там учитель-методист дав йому ще одне ім’я, «Нельсон», на честь британського адмірала Гораціо Нельсона. Батько помер від туберкульозу, коли Роліхлахлі було дев’ять, і регент, Джонгінтаба, став його покровителем. Мандела відвідував місіонерську школу поряд з палацом регента. Дотримуючись звичаю Тембу, він пройшов обряд посвячення у шістнадцятирічному віці і вступив до інституту Кларкберрі, вивчаючи західну культуру. Перший етап навчання він завершив за два роки замість звичайних трьох.

У дев’ятнадцятирічному віці, у 1937 році, Мандела переїхав до Хілдтауна вчитися у місцевій загальноосвітній школі, яку відвідувало більшість членів королівської родини Тембу, і зацікавився боксом та бігом. Потім він вступив до університету Форт Хейр, де отримав ступінь бакалавра мистецтв. Там Мандела зустрів Олівера Тамбо, і вони стали друзями і колегами на все життя.

Наприкінці першого року навчання Мандела взяв участь у бойкотуванні студентською радою політики університету, і його попросили піти з Форт Хейра. Невдовзі Джонгінтаба оголосив Манделі і Джастісові (власний син регента і спадкоємець трону), що організував для них шлюби. Обидва були з цього незадоволені і, щоб не одружуватися, втекли із розкішного регентського палацу до єдиного можливого місця: Йоганнесбурга. Після свого прибуття туди Мандела влаштувався на роботу охоронця копальні. Та це швидко припинилося, коли роботодавець дізнався, що Мандела був саме тим прийомним сином регента, що втік з дому.

Потім він зміг знайти роботу клерка в юридичній фірмі, дякуючи зв’язкам його друга, адвоката Уолтера Сісулу. Працюючи, Мандела завершив здобуття ступеня в Університеті Південної Африки (UNISA) дистанційно, після чого почав вивчати право в Вітватерсрандському університеті де він був єдиним чорним, африканським студентом, через що його зневажали. В університеті він здружився із ліберальними та комуністичними європейцями, єврейськими та індійськими студентами, серед яких були Джої Слово і Рус Фирст.

У 1952 році Нельсон разом із партнером Олівером Тамбо відкрив юридичну практику у Йоганнесбурзі.

Об’єднавши зусилля, Мандела і Тамбо розпочали кампанію проти апартеїду – системи, створеної білою Національною партією, яка пригнічувала чорношкіру меншину.

1956 року Манделу разом із іншими 155 активістами заарештували за звинуваченням у державній зраді. Судовий процес тривав чотири роки, після чого з нього зняли всі обвинувачення.

У цей час у країні зростає спротив апартеїду, спрямований здебільшого проти низки нових законів, які запроваджували обов’язкову паспортизацію африканців та обмежували їхні можливості у пошуку житла та роботи.

1958 року Мандела побрався із Вінні Мадікієзою, яка пізніше зіграла активну роль у кампанії із визволення свого чоловіка з тюрми.

Коли 1960 року НАК проголосили поза законом, Мандела разом зі своїми прибічниками та лідерами організації був змушений піти у підпілля.

Довічне ув’язнення

Цього ж року, після того, як під час демонстрації у місті Шарпевіль поліцейські застрелили 69 чорношкірих протестувальників, у ПАР почало стрімко наростати невдоволення режимом апартеїду. Розстріл демонстрантів став символом кінця мирної боротьби з режимом, і Мандела, який на той момент уже був віце-президентом НАК, розпочав кампанію з економічного саботажу.

Невдовзі активіста заарештували та звинуватили у підривних діях і підготовці насильницького повалення влади.

Під час судових слухань, на яких Мандела захищав себе сам, він скористався можливістю висловити свої думки та переконання щодо демократії, свободи та рівності.

“Я поважаю ідеал демократичного і вільного суспільства, в якому всі громадяни живуть в гармонії і мають рівні можливості. Це той ідеал, заради якого я готовий жити і якого я прагну. Але якщо це буде необхідно, то заради цього ідеалу я готовий померти”, – сказав він на одному з засідань.

1964 року Манделу засудили до довічного ув’язнення. Наступні 18 років він провів у в’язниці на острові Роббен, після чого 1982 року його перевели на материк.

Поки Мандела та інші лідери НАК скніли у неволі чи жили у вигнанні, молоді чорношкірі активісти продовжували боротьбу проти правління білої меншини.

1980 року Олівер Тамбо, що жив у вигнанні, ініціював міжнародну кампанію із визволення Нельсона Мандели.

Тиск з боку міжнародної спільноти, яка вимагала санкцій проти ПАР, приніс результати, і 1990 року тогочасний президент країни Фредерік Віллем де Клерк скасував заборону на діяльність НАК. Того ж року Мандела вийшов з в’язниці, а потім розпочалися переговори щодо формування нової багаторасової демократії у ПАР.

Нобелівська премія

У грудні 1993 року Манделу і Фредеріка Віллема де Клерка нагородили Нобелевською премією миру.

П’ять місяців по тому, вперше в історії ПАР у країні відбулися демократичні президентські вибори, в яких взяли участь представники всіх рас. За результатом голосування Нельсон Мандела став першим темношкірим президентом країни.

Одним з першочергових завдань для нового лідера країни стало вирішення проблеми житла для бідних верств населення, які переважно жили в нетрях.

Вирішення буденних питань пан Мандела доручив своєму заступнику Табо Мбекі, а сам зосередився на церемоніальних обов’язках лідера країни та формуванні нового міжнародного іміджу ПАР.

Йому вдалося переконати великі міжнародні корпорації не виводити бізнес з країни та продовжити інвестувати і розвиток ПАР.

Полишивши президентську посаду 1999 року, пан Мандела продовжив подорожувати світом, зустрічатися з лідерами інших країн, брати участь у конференціях та отримувати численні відзнаки за свою роботу.

Після офіційної відставки публічні появи Мандели були переважно пов’язані із роботою заснованого ним благодійного Фонду (Фонду Нельсона Мандели).

На свій 89-й день народження Нельсон Мандела заснував робочу групу The Elders (Старійшини), яка об’єднує провідних світових діячів з різних сфер життя задля обміну досвідом та надання практичних порад “у боротьбі з найгострішими проблемами світу”.

Ймовірно, найбільш пам’ятна поява Мандели на публіці в останні роки відбулася на початку 2005 року, після смерті його єдиного сина Макгахо.

У країні, де й досі не наважуються відкрито говорити про епідемію СНІДу, Мандела не побоявся сказати, що його син помер від цієї хвороби, та закликав південноафриканців говорити про цю проблему та вирішувати її.

Мандела також допоміг своїй країні вибороти право на проведення Чемпіонату світу з футболу 2010 року та відвідав церемонію закриття цього заходу.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *