Нове спадкове право в Австрії

У зв’язку з набранням чинності Постанови ЄС про спадкування, яке зобов’язало всі держави-члени привести у відповідність їх національні закони, законодавство Австрії також зазнало серйозних змін.

Зокрема, прийняті ще в 1811 р. і що містяться в Загальній частині Цивільного кодексу Австрії (ABGB) положення про спадкування,  були спрощені і модернізовані вступили в силу з 01 січня 2017 р поправками.

Найважливіші нововведення в законі стосуються, перш за все, вперше закріпленого на законодавчому рівні права близьких членів сім’ї на спадкування внаслідок догляду за спадкодавцем в останні роки його життя (австр. «Pflegevermächtnis»). Однак розмір виплат по догляду не встановлюється конкретно законом і, отже, тут необхідні орієнтири повинна буде задати судова практика.

Екстраординарне право співмешканців на спадкування також стало предметом нового регулювання: співмешканці мають екстраординарне право успадкування, яке, однак, застосовується лише у виняткових випадках, тобто в разі відсутності спадкоємців, покликаними до спадкоємства за заповітом або за законом, співмешканець може отримати право успадкування.

Автоматичне скасування заповіту в разі припинення спільного проживання також зазнала змін. В даний час потрібно прямо розпорядитися про скасування волі, тобто заповіту, складеного на користь чоловіка/співмешканця, щоб після припинення спільного проживання останній не отримав права спадкування у разі смерті спадкодавця. Однак починаючи з 01.01.2017 р діє презумпція мовчазного розпорядження про скасування останньої волі: заповіту, який був складений на користь колишнього чоловіка, зареєстрованого партнера або співмешканця, автоматично вважається скасованим у разі припинення шлюбу, зареєстрованого партнерства або співжиття. Такі ж положення діють в разі припинення походження або усиновлення (удочеріння). Якщо є намір в зворотному, то необхідно відповідним чином розпорядитися останньою волею.

Перелік підстав для позбавлення спадщини також було розширено. В даний час позбавлення спадщини може застосовуватися тільки в разі, коли, наприклад, особа, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, залишила без допомоги померлого під час його життя в надзвичайній ситуації або навмисне вчинила відносно нього переслідуване в судовому порядку діяння, що карається позбавленням волі на строк від одного року. Новий же закон розширює існуючий перелік підстав для позбавлення спадщини і додає в нього також грубі порушення зобов’язань, що випливають з відносин між батьком і дитиною.

Введено були також нові положення закону до вимог до форми викладу останньої волі, але при цьому незмінною залишилася дія власноручно написаного і підписаного заповіту. Зміни торкнулися того, що машинописний заповіт має відповідати новим додатковим вимогам до форми (точні відомості про особу свідка, а також прямий виклад, що документ містить останню волю).

Найбільш суттєві зміни торкнулися права на обов’язкову частку у спадковій масі. Так, в новому законі передбачається, що тепер тільки нащадки і чоловік або зареєстрований партнер мають право на обов’язкову частку у спадщині, а батьки, брати і сестри, бабусі і дідусі, які раніше також могли претендувати на обов’язкову частку у спадщині в разі відсутності будь-яких нащадків, позбавляються цього права.

Порядок відкладення права на обов’язкову частку в спадковому майні також став предметом нового регулювання. Згідно діючого законодавства право на обов’язкову частку у спадщині відкривалося відразу ж після смерті спадкодавця. Часто це могло призводити до складнощів, особливо коли мова йшла про спадкування великого майна (наприклад, підприємств). Тому в новому законі передбачається, що право на обов’язкову частку у спадщині в грошовому вираженні може пред’являтися заявником не раніше одного року після смерті спадкодавця. Більш того, згідно виявленої волі померлого (наприклад, в заповіті) або за заявою обтяжувати спадкоємців суд вправі відкласти відкриття права на обов’язкову частку у спадщині терміном на п’ять років. В особливих випадках цей строк може бути продовжений судом до десяти років.

Що стосується питання зменшення обов’язкової частки в спадщині, особа,  що розпоряджається майном, могла раніше вдвічі зменшити розмір обов’язкової частки родичів у спадщині, якщо між ними не було відносини «ні в який момент часу», як це часто буває між такими родичами. Згідно з новою редакцією закону, тепер достатньою умовою для зменшення розміру обов’язкової частки в спадщині вважається відсутність такого контакту «протягом тривалого періоду часу перед смертю особи, яка розпоряджається майном».

Крім того, новим є те, що навіть відносно подружжя обов’язкова частка в спадщині може бути зменшена в разі наявності таких умов (наприклад, тривале роздільне проживання без розлучення). Розпорядження про зменшення обов’язкової частки у спадщині може бути скоєно мовчазно (тобто в результаті простого виключення з заповіту). Порядок заліку раніше отриманого майна в обов’язкову частку також був реформований в значній мірі і поширюється як на нематеріальні, так і на матеріальні блага.