Ідеальний доказ авторства: 5 лайфхаків

Звичайна ситуація: автор створив малюнок (зробив фото) і розмістив в мережі для ознайомлення і демонстрації своїх можливостей і навичок. Порушник взяв твір автора і надрукував на футболках, які успішно продає (замініть на будь-яке інше порушення авторського права).

Автор звернувся до суду, але порушник стверджує, що він самостійно створив спірний твір, а про твір позивача ніколи не знав. Тим самим протиставляє презумпції авторства позивача презумпцію авторства відповідача.

Оскільки закон не дає відповіді, що робити в такій ситуації, сумніви можуть трактуватися на користь відповідача і він, швидше за все, уникне відповідальності, поки не буде спростовано його твердження. Тож як відшукати ідеальний доказ авторства?

Чим і як довести, що саме автор (позивач) створив спірний твір?

Версія 0. Надіслати малюнок / фото самому собі поштою і зберігати нероздрукований конверт

Цей олдскульний спосіб відомий багатьом і не дивлячись за швидкий розвиток цифрового світу, залишається далеко не найгіршим аналоговим доказом для суду. Недолік у тому, що конверт з вкладеним малюнком або фото зовсім не доводить, що їх автор — ви (або людина, зазначена на конверті) — лише дату, коли твір вже існував в матеріальній формі.

Також наявність твору в конверті не доводить, що він був оприлюднено і відповідач міг ознайомитись з ним, щоб навмисне запозичити. Саме тому для суду набагато важливіше встановити факт і дату публікації фото в мережі, а значить найкраща рада — не приховувати в конверті, а публікувати тільки з watermark (© І.Є. Томаров, 2016) на всю фотографію.

У цьому випадку позивач зможе користуватися презумпцією авторства, що полегшить доведення авторського права на фото і дати створення, яка може спростувати оригінальність твору відповідача (якщо він створений пізніше).

Якщо все-таки зважитеся обзавестися «конвертним доказом», лайфхак від Дениса Скиби — зробіть макет конверта, на лицьовій стороні якого розмістіть твір і він стане невід’ємною частиною зі штампами пошти, щоб виключити оспорювання справжності вмісту конверта.

Версія 1. Автор — той, у кого вихідний файл

Розмір і формат файлу з твором, які є у позивача і у відповідача можуть зіграти важливу роль. Порушнику важко дати розумне пояснення тому факту, що у нього — нібито автора фото — тільки формат JPG, а у опонента — нібито порушника — є вихідний файл RAW. У випадку з фото, швидше за все в мережу викладено зменшене зображення, а в суді справжній автор пред’явив вихідний файл набагато більшого розміру.

У разі 3D зображення, це викладена плоска картинка, яка дає уявлення про вихідний файл. У 3D-редакторі можна повертати об’єкт під будь-яким кутом, міняти текстури і матеріали, освітлення, розміри, а із зображенням у форматі JPG це не вийде. Відрендерити тривимірну сцену в плоску картинку нескладно, але плоску картинку ніяк не можна перетворити назад в 3D за допомогою пари кліків (хіба що повністю моделювати з нуля).

Недолік цієї версії — наявність вихідного файлу навіть у однієї зі сторін не може бути єдиним достатнім доказом, що вона є автором спірного твору (автор міг видалити джерело, а плагіатор виготовив «вихідний файл» по вже наявному зображенні або заволодів оригінальним вихідним файлом через недбалість автора). Не кажучи вже про випадки, коли є два «вихідні файли».

Версія 2. Більш рання дата створення і оприлюднення твору

Юридичний зміст цієї версії побудований на встановленій законом презумпції авторства — поки не доведено протилежне, автором твору вважається особа вказана на оригіналі або примірнику опублікованого твору (ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Приклад з української судової практики. Автор розмістив свої малюнки у відомому фотобанку і виявив, що порушник використовував їх в оформленні обкладинок зошитів. Суд прийняв як доказ авторських прав позивача і його договірних відносин з фотобанком наявність у автора аккаунта на сайті фотобанку.

Аккаунт ілюстратора містив фото із зазначенням авторства позивача, що прийнято судом як належний доказ для використання презумпції авторства. В результаті суд постановив стягнути з порушника 73 тисячі гривень (рішення Святошинського районного суду м.Києва від 23.02.2015 р по справі №759 / 20566/14).

Навіть у цій версії є недолік — програми, які «змінюють» дату створення т.зв. вихідного файлу, тому навряд чи дата, зазначена у властивостях файлу, може бути вагомим аргументом. Відзначимо, що наведений нижче приклад не відображає загальну практику, а лише ілюструє можливий підхід до оцінки такого доказу.

Приклад з української судової практики. Суд за мета-даними файлу (EXIF) зміг встановити, що спірний знімок дійсно зроблений фотокамерою позивача, а також виявив в мета-даних вказівку на прізвище позивача і дату створення фото.

Однак при перегляді змісту електронних файлів за допомогою двійкового редактора встановив, що файл складається з графічної і текстової частин. За участі фахівця текстова частина файлу за допомогою двійкового редактора була відредагована, в наслідок чого внесені зміни в серійний номер фотокамери, ім’я автора та інші.

Суд прийшов до висновку, що мета-дані графічних файлів (EXIF) можуть бути відредаговані без порушення цілісності зображення, тому не дозволяють з необхідною достовірністю ідентифікувати автора або фотокамеру, за допомогою якої створено зображення (рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 25.12.2012 у справі № 2-2881 / 11).

Порада — купіть сьогоднішній екземпляр щоденної офіційної газети ( «Голос України», «Урядовий кур’єр»), відкрийте фото на моніторі (або покладіть малюнок) і сфотографуйте їх поруч з першою сторінкою газети, де видно дату. Якщо хочете зафіксувати ще й хвилину створення — зніміть на відео відвідування веб-сайту державного органу, на якому вказані поточні дата і час так, щоб в кадрі було видно твір.

Версія 3. Не викидайте ескізи та інші проміжні версії

Наявність у автора ескізів, чернеток, робочих матеріалів — будь-яких проміжних версій спірного твору — один з найкращих і переконливих доказів того, що особа, яка їх пред’явила — справжній автор твору.

Приклад з української судової практики. Суд вирішив, що первинним і прямим доказом створення автором певного малюнка є саме ескізи цього малюнка. Причина в тому, що і на ескізах вперше фіксується дата і факт того, що автор намалював певний малюнок — графічну і колірну композицію. Надалі такий малюнок може бути зареєстрований як торгова марка, але первинною буде все-таки авторсько-правова охорона (рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 11.03.2010 у справі № 2-623 / 10).

Цифрове фото дає можливість створити кілька схожих творів і вибрати з них найкращий — той, який буде опубліковано і потенційно вкрадено. Серія таких фотографій зі схожою композицією, яку може пред’явити справжній автор, свідчить на його користь в порівнянні з особою, що видає себе за учасника, у якого вони відсутні.

Версія 4. Показання свідків

Показання свідків, які бачили факт створення твору автором; для фото — свідчення осіб, які зображені на фото. Якщо в першому випадку можлива фальсифікація свідчень, то другий випадок — надійніший, але не бездоганний.

Недоліки версії 4:

1. вузьке коло застосування — тільки фото на яких автору позує модель, а не випадковий потік людей на вулиці. Якщо ж мова про малюнки, не так багато свідків бачать створення малюнка від початку до кінця, а переконати суд, що людина пам’ятає, що намалював хтось інший кілька місяців або років назад буде нелегко.
2. показання свідків не можуть бути єдиним доказом. Не виключено, що опонент приведе «своїх» свідків і потрібно буде шукати інші, більш об’єктивні докази. Зрештою, модель могла на наступній фотосесії показати неопубліковані фото, композицію яких спробував відтворити порушник.

Версія 5. Майже ідеальна, лицарська

Якщо створення твору вимагає серйозних навичок і досвіду роботи зі специфічним програмним забезпеченням, або складної техніки виконання, можна попросити обидві сторони прямо в суді створити інший твір, і якщо одна зі сторін продемонструє відсутність навичок — це доведе хибність його позиції.

Недолік — складно знайти терплячого українського суддю, який погодиться на такий експеримент під час засідання.

На завершення лайфхак: аудіовізуальний твір можна завантажити на відеохостинг (YouTube), встановивши налаштування приватності відео таким чином, щоб ніхто не зміг отримати до нього доступ. При цьому сервіс фіксує дату завантаження, що і потрібно. Залишиться тільки переконати суддю повірити в достовірність інформації на сайті американської компанії Google — ось тут Вам точно знадобиться досвідчений юрист, який спілкується на одній мові не тільки з авторами творів, а й з суддями.

Джерело: Legalshift