Американська історія помилкових признань в злочинах

У 2015 році на популярному каналі Netflix вийшов документальний серіал «Створюючи вбивцю» про те, як 16-річний підліток обмовив себе і дядька в убивстві. Самі герої зараз відбувають термін, адвокати борються за їх виправдання, але суди відхиляють всі скарги.

Ця історія сколихнула Америку і підігріла інтерес до теми самообмови і виправдань засуджених. Кореспондент ABA Journal Кевін Девіс дізнався, як слідчі вивуджували визнання з підлітків і чим чиказькі адвокати розлютили місцеву поліцію.

Ларод Стайлз, якому щойно виповнилося 16, сидів вдома зі своєю бабусею грудневого вечора 1995 року, коли до нього зайшли чиказькі слідчі поставити кілька запитань. На стоянці неподалік вбили двох людей під час пограбування, а один з підозрюваних сказав, що в цьому був замішаний Стайлз. Підліток погодився сісти в машину слідчих. Його відвезли в поліцейський відділок і прикували наручниками до стіни. Допит тривав кілька годин, Стайлз повторював, що нічого не знає. Потім, за його словами, слідчі стали агресивнішими. Вони пообіцяли, що він проведе у в’язниці залишок життя, якщо не розповість, що сталося. На нього кричали, погрожували, що він ніколи не побачить сім’ю. А ось якщо підпише певні папери — обіцяли, що відпустять до бабусі, згадував пізніше Стайлз.

Через вісім годин, о першій годині ночі, виснажений і втомлений підліток зізнався, що він з приятелями хотів пограбувати продавця автомобілів і забрати його машину. Йому потрібна була коробка передач на заміну в бабусин «Бьюїк». Але вбила торговців інша людина, коли всі інші тікали. За словами Стайлза, таку версію для нього сфабрикували слідчі.

Хоча в справі не було фізичних доказів його причетності до злочину, суд присяжних визнав Стайлза винним у вбивстві двох продавців. Його засудили до довічного ув’язнення без права на дострокове звільнення. Засудили і трьох інших підлітків, яких, за їхніми словами, теж змусили зізнатися. Вони стали відомі як четвірка з парку Маркетт (Markette Park Four) — за назвою району, де сталося злочин. Цим людям довелося провести у в’язниці багато років, перш ніж вдалося домогтися справедливості.

Після безуспішної апеляції один з підсудних, Чарльз Джонсон, звернувся в Центр помилкових визнань при Північно-Західному університеті, який взявся за справу разом з юристами з «Кіркленд і Елліс». У 2009 році суддя наказав ще раз перевірити відбитки пальців на двох викрадених машинах і викинутих цінниках. За результатами експертизи відбитки не співпали ні у одного з засуджених. Крім того, поліція дізналася, що незадовго до злочину якийсь наркоторговець погрожував вбити продавців машин. Аніта Альварез, яка тоді була прокурором округу Кук, звільнила Стайлза від судимості, але заявила, що справу треба розглянути заново. Проте новий прокурор Кім Фокс вирішив зняти всі звинувачення. Суддя вручив всім чотирьом свідоцтва, які підтверджували їх невинність. Стайлз на той час провів у в’язниці майже 23 роки.

Проект «Невинний»

У лютому 2018 року виправдані подали в суд на департамент поліції Чикаго і тих самих слідчих. У позові йдеться, що установа «довгий час використовує фізичні і психологічні прийоми при допитах, які привели до сотень самообмов в Чикаго». Для міста це не нове звинувачення. Його називають «столицею помилкових визнань». З 260 самообмов, які зареєстровані з 1989 року, 25% припадають на округ Кук. Зараз нічого не змінилося. У 2017 році винесено 29 постанов, пов’язаних з помилковими зізнаннями, і 13 відносяться до того ж самого округу. Засновник проекту «Невинний» в Нью-Йорку Пітер Нойфельд пояснює цю статистику тим, що в Чикаго багато юристів, які працюють з помилковими зізнаннями. Один з них — Стівен Драйзін, професор права Північно-Західного університету, колишній директор Центру помилкових визнань при цій установі, співзасновник Центру помилкових визнань серед молоді. Драйзін прийшов в цю сферу в 1994 році, коли працював над апеляцією 11-річного чорношкірого хлопчика. Дитину заарештували за вбивство літньої білої жінки. Той зізнався в злочині, коли поруч не було ні адвоката, ні батька. У підсумку його засудили, хоча у поліції не було фізичних доказів, а свідчення «злочинця» були сповнені протиріч. Він став відомий за ініціалами А. М., які приховували його особистість.

Драйзін запитав, чому той зізнався. А. М. відповів, що поліцейські пообіцяли відпустити його на день народження брата, якщо він виконає їх прохання. А ще сказали, що бог його простить. Копи збрехали дитині, що знайшли відбитки його пальців на знарядді вбивства. «Вони його обдурили, і він побачив тільки один вихід — зізнатися», — каже Драйзін. В результаті апеляційний суд скасував вирок. А юрист попрямував на нову місію. З тих пір він вивчає поліцейські допити, самообмови і зв’язок між ними.

Навіщо поліція змушувала юних підозрюваних признаватися? Досвід і знання Драйзіна говорять про те, що все почалося в 1990-ті з явища «супер-хижаків» (superpredators). Так назвали неблагополучних чорних підлітків, яких, як вважалося, неможливо перевиховати. Рівень злочинності різко виріс, і це викликало відповідну реакцію слідчих — не завжди адекватну.

Дорогі визнання

Чиказька поліція знайшла погану славу багато в чому завдяки слідчому Джону Бурдж, який «прославився» тим, що разом зі своєю командою нападав, бив струмом і залякував підозрюваних з 1970-х до 1990-х. Місто перерахувало понад $ 100 млн компенсацій тільки по тих випадках, до яких був причетний Бурдж. Загальний розмір виплат перевалив за $ 500 млн.

Нескінченна низка позовів стала причиною ворожнечі рядових поліцейських і адвокатів. У минулому році представник Братства поліцейських (організації, яка їх представляє) розбушувався на засіданні міської ради після виплати в $ 31 млн іншій групі засуджених — «четвірці з Енглвуда». Вони зізналися в згвалтуванні і вбивстві 30-річної Ніни Гловер, але були виправдані після експертизи ДНК. Братство поліцейських досі наполягає, що вони винні. Воно звинуватило адвокатів в тому, що вони організували конвеєр на основі самообмови і заробляють на цьому великі гроші, які доводиться платити міській скарбниці.

Але чи завжди термін «самообмови» збігається з дійсною невинністю? Єдиної думки немає. Якщо засудженого виправдали або вирішили переглянути його справу — це ще не означає, що поліція і обвинувачі готові визнати його непричетність. Про це заявляв представник Братства поліцейських. Прикладом може служити справа Габріеля Солаша і Артуро Рейса, які отримали 20 років за подвійне вбивство. Але потім слідчі і суд вирішили розібратися в їхніх показаннях. Засуджені стверджували, що відставний слідчий Рейнальдо Гевара бив їх до тих пір, поки вони не обмовили себе.

Репутація Гевари вже була зіпсована. Його звинувачували в побиттях, які тривали роками. У справі Солаша і Рейса він спочатку відмовився проти себе свідчити. Прокурори дали йому імунітет від переслідування в надії, що він підтвердить версію засуджених. Але, поклявшись говорити тільки правду, Гевара зізнався, що не пам’ятає деталей і заперечував, що бив Солаша і Рейса. Правда, суддя постановив, що ці слова не заслуговують довіри, і анулював визнання засуджених. На сторону Гевари тоді встав перший заступник прокурора округу Кук Ерік Сассмен. «У мене, як і у всіх, хто працював над цією справою, немає сумнівів, що Солаш і Рейс винні», — відрізав Сассмен.

У адвокатів є про це своя думка. За словами Нойфельд, прокурорам важко повірити, що вони відправляють до в’язниці невинних. «Їм взагалі неймовірно складно визнати, що людина не причетна», — ділиться Нойфельд.

Міняти і змінюватися

З тих пір, як Фокс зайняла пост прокурора округу Кук в 2017 році, вона вирішила поміняти підрозділ по роботі із засудженими. За її словами, він працював повільно і неефективно при її попередниці Альварес.

Сама Фокс дала зрозуміти, що буде вільна від забобонів в розгляді заяв про невинність.

Після того як в інтернеті розмістили інструкції по подачі заяв, підрозділ завалили заявками. Не всі випадки були однозначними. За словами Фокс, її співробітникам довелося особливо складно з одною із справ (кейс Коулмана і Фултона). «Прокурори в результаті вирішили, що там не було невинності. Але змогли б ми довести їх провину? Відповідь була — ні». Допити викликали сумніви, доказів було недостатньо, і Фокс вирішила зняти звинувачення.

Двоє подали цивільні позови проти міста, і недавно суддя видав їм свідоцтва про невинність. Фокс відмовилася давати коментарі, тому що розгляди ще тривали. Адвокат Коулмана Рассел Ейнсворт наполягає, що його клієнт невинний, а деталі злочину для визнання йому розповіли. «Законослухняного роботягу вперше заарештували за згвалтування і вбивство — це абсурд! — заявляє Ейнсворт. — Він не ховався. Він не втік». Адвокат упевнений, що прокурор округу просто не хотіла визнавати невинність підзахисного. У той же час Ейнсворт віддає належне роботі її підрозділу.

Використовувати слабкості

Кетлін Зеллнер, юрист з Іллінойсу, стала одним з найвідоміших фахівців в області самообмови і допомогла 19 засудженим отримати виправдання. «Кожен з них мав якесь слабке місце, і поліцейські це використовували», — ділиться Зеллнер.

Одним з клієнтів Зеллнер став Кевін Фокс, скорботний батько, що страждає від почуття провини. Він недогледів за трирічною дочкою, коли дружина була у від’їзді. Дитину викрали, зґвалтували й убили. Тіло маленької Райлі, замотане скотчем, знайшли в струмку недалеко від їхнього будинку в 2004 році.

П’ять місяців справу не вдавалося розкрити. Слідчі допитали Фокса з поліграфом і збрехали, що він його не пройшов. Потім, згадує чоловік, його допитували всю ніч, погрожували, що його згвалтують в тюрмі, сказали, що дружина і батько його покинули. Фоксу пообіцяли, що відпустять додому, якщо він зізнається, що ненавмисно вбив Райлі. Він погодився. «До того моменту він був як побитий пес і повторював «ага, ага» у відповідь на будь-яке питання», — розповідає Зеллнер.

Фокс провів вісім місяців у в’язниці, перш ніж його виправдали за результатами тесту ДНК і відпустили. Справжнього вбивцю знайшли і засудили лише через шість років.

Техніка Рейда: за і проти

Зеллнер і її колеги вивчають техніки допиту, найпопулярніша з яких — техніка Рейда. Вона названа на прізвище фахівця, який розробив її 70 років тому. Як описує компанія «Джон І. Рейд і партнери» (John E. Reid and Associates), спочатку проводиться нейтральний допит для з’ясування фактів, в ході якого оцінюють поведінку людини. Потім треба визначити, чи можна якось підтвердити отриману інформацію. На думку критиків, ця техніка дозволяє вибити зізнання з тих, кого вже вважають винними. Вона вчить тих, хто допитує, маніпулювати, погрожувати і обманювати, а це може привести до самообмови. Компанія з цим не згодна.

Джозеф Баклі, президент «Джона І. Рейда і партнерів» заперечує звинувачення, що техніка провокує самообмови. Насправді їх причина — заборонені методи, вказує фірма. Суди вважають неприпустимим, коли слідчі залякують якимись неминучими наслідками, обіцяють поблажливість в обмін на визнання, надто затягують допит, брешуть підозрюваним, що у них немає їх законних прав, або не дають їм задовольнити фізіологічні потреби.

За словами Баклі, його часто наймають юристи, які хочуть знайти порушення в методах допиту і анулювати свідчення. Як заявляє адвокат Ларода Стайлза в Чикаго, його слідчі не дотримувалися техніки Рейда. Вона, зокрема, передбачає особливі заходи при допиті неповнолітніх. «16-річний підліток прикутий наручниками до стіни, без підтримки батьків і взагалі дорослих, — каже адвокат Стайлза. — Ним маніпулювали. Взагалі маніпулювати дитиною не особливо складно».

Помітні поліпшення

Рух проти неправосудних вироків пройшов довгий шлях за два десятиліття, а разом з ним і усвідомлення того, що велика частина пов’язана з самообмовами. Багато в чому це пояснюється розвитком експертизи ДНК і зрушенням в громадському мисленні. Нойфельд вважає, що до 90-х публіка в основному була байдужа до заяв про невинність. Череда виправдань, багато з яких висвітлювала преса, привернула увагу до проблеми, особливо там, де мова йшла про смертну кару. В результаті 18 штатів і округ Колумбія ввели обов’язковий відеозапис всіх допитів, щоб застрахуватися від помилкових визнань. За їхнім прикладом добровільно пішли багато інших. «Це помітне поліпшення, — стверджує Нойфельд. — Якщо поліція знає, що її записують, вона веде себе нормально».

Але навіть запис не завжди утримує слідчих, які продовжують вивуджувати помилкові визнання, особливо з молодих людей, каже Драйзін. Саме це сталося з одним із його недавніх клієнтів.

Драйзін з колегою представляють інтереси Брендан Дассена, племінника Стіва Евері. Їх справа сколихнула всю Америку після виходу серіалу Netflix «Створюючи вбивцю». У ньому показано, як 16-річний Дассена визнається, що разом з дядьком вбив 25-річну Терезу Холбак в 2005 році в Вісконсині. Її тіло знайшли на ділянці, яка належала родині Евері. Обом в результаті винесли обвинувальні вироки. Але Драйзін вважає, що допит сповнений помилок, наскрізь брехливий і все це є на плівці. Після того як всі інші можливості оскарження були вичерпані, адвокат звернувся до Верховного суду США, але 25 червня 2018 року той відхилив скаргу без розгляду і ніяк це не пояснив.

А 38-річний Ларод Стайлз, що вийшов на свободу, до сих пір намагається пристосуватися до нового життя. Він отримує диплом про закінчення старших класів, ходить на курси автомеханіків і возз’єднується з сім’єю. «Відчуття досі сюрреалістичні, — ділиться він. — Я тепер все роблю повільно. Кожен день — це блаженство».

Джерело: «The Chicago police legacy of extracting false confessions is costing the city millions».

Переклад: Євгенія Єфименко