ЄСПЛ нагадав критерій, коли тривалі спори про розмежування юрисдикцій порушують Конвенцію

Суперечливі приписи українських судів у визначенні юрисдикції по справі, у разі якщо це призвело до неможливості розгляду зазначеної справи по суті, прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Омельченки проти України» (заява № 45965/08), передає інформаційний ресурс «ECHR: Ukrainian Aspect».

Громадяни України ініціювали провадження із земельних питань, яке через особливості українського законодавства зсунулося у площину спору щодо визначення юрисдикції: цивільної чи адміністративної.

Незважаючи на те, що їхні вимоги були врешті-решт розглянуті по суті, Володимир та Тетяна Омельченки вважали, що національні суди не дотрималися принципу належного урядування та не встановили баланс між їх інтересами та інтересами правосуддя. Тож вони звернулися до Європейського суду з прав людини.

У Страсбурзі нагадали, що, згідно з прецедентною практикою, ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто, право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Також Високі судді наголосили, що їхнє завдання не полягає в тому, щоб досліджувати, чи мали національні суди відповідну компетенцію розглядати справу по суті, або встановлювати, якому з судів підсудний розгляд скарги заявників по суті.

Заявники мали змогу порушити провадження в національних судах і національні суди в кінцевому підсумку ухвалили рішення, виходячи з суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Суперечливі приписи українських судів у визначенні юрисдикції по справі, у разі якщо це призвело до неможливості розгляду зазначеної справи по суті, прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду. Але справа Омельченків є іншою, враховуючи те, що національні суди усунули свою помилку, дотримуючись остаточного рішення Вищого адміністративного суду і розглянувши по суті справи заявників у цивільному процесі.

Іншими словами, заявники мали змогу отримати «визнання» їх цивільних прав, про які йдеться у пункті 1 статті 6 Конвенції. То ж ЄСПЛ зробив висновок, що заявники не були позбавлені права на доступ до суду. Відтак, скарга щодо позбавлення права доступу до суду була визнана неприйнятною як явно необґрунтована.

З текстом повного рішення ЄСПЛ у справі «Омельченки проти України» (заява № 45965/08) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *