ВС виніс постанову щодо укладення угод про примирення між потерпілим та обвинуваченим стосовно двооб’єктних злочинів

Визначаючи, чи можна укладати угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим щодо двообʼєктних (багатообʼєктних) злочинів, суд має не тільки керуватися вимогами статей 468, 469, 474 Кримінального процесуального кодексу України, а й установити, чи не суперечить зміст такої угоди інтересам суспільства та чи забезпечений баланс інтересів сторін угоди про примирення.

Такий висновок зробила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на судові рішення місцевого та апеляційного судів, передає прес-служба суду.

Вироком суду першої інстанції, який апеляційний суд залишив без змін, була затверджена угода про примирення, укладена між потерпілим і на той час підозрюваним. Чоловік був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу), за таких обставин.

Двоє працівників патрульної поліції, які прибули на виклик, запропонували учаснику конфлікту, котрий відмовився представлятися та, будучи у стані алкогольного сп’яніння, почав висловлюватися нецензурною лайкою, проїхати з ними до районного управління поліції, на що той погодився. В автомобілі патрульної поліції особа поводилася зухвало та неадекватно, продовжуючи висловлюватись нецензурною лайкою, намагалася вийти з авто. Чоловік не реагував на вимогу одного з патрульних заспокоїтись та, усвідомлюючи, що до нього із законною вимогою звертається працівник поліції, з метою заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень під час виконанням ним службових обов’язків, наніс патрульному рукою два удари в обличчя, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження, які призвели до короткочасного розладу здоров’я.

У касаційній скарзі прокурор вказав, що суд неправомірно затвердив угоду між потерпілим і підозрюваним у цьому провадженні, в якому вона не могла бути укладена.

На думку колегії суддів ККС ВС, доводи прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону є безпідставними з огляду на таке. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий і підозрюваний під час досудового розслідування уклали угоду про примирення, у звʼязку з чим прокурор направив до суду обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою.

Суд першої інстанції призначив і провів підготовче судове засідання з урахуванням положень ст. 474 КПК України, за результатами якого ухвалив вирок про затвердження вказаної угоди, визнав особу винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, й призначив узгоджене сторонами покарання. При цьому прокурор у підготовчому судовому засіданні просив затвердити угоду про примирення як таку, що повною мірою відповідає вимогам КПК України. Тобто на момент ухвалення вироку на підставі угоди між потерпілим і обвинуваченим суд першої інстанції обґрунтовано керувався положеннями статей 55, 469, 473, 474 КПК України та ухвалив рішення, яке відповідає цим вимогам закону.

Розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив викладені в ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, дав їм належну оцінку й ухвалив рішення відповідно до вимог ст. 419 КПК України.

Зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій ВС вважає законними, обґрунтованими й такими, що узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 31 березня 2016 року (справа № 5-27кс16). Згідно з цією позицією, визначаючи, чи можна укладати угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим щодо злочинів середньої тяжкості – двообʼєктного (багатообʼєктного) злочину (ч. 2 ст. 345 КК України), суд має керуватись не тільки формальними вимогами норм статей 468, 469, 474 КПК України щодо видів угод про примирення і класифікацію злочинів, стосовно яких такі угоди можуть укладатися, а й чітко дотримуватись їхніх засадничих принципів. Для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія «інтерес».

ВС погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зміст укладеної угоди про примирення жодним чином не суперечить інтересам суспільства; в ній повною мірою забезпечено баланс інтересів сторін угоди про примирення для цілей норм ч. 3 ст. 469, п. 7 ст. 474 КПК України. ВС не встановив обґрунтованих підстав обмежувати дію принципу диспозитивності в цій конкретній категорії проваджень.

Колегія суддів ККС ВС залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора.

Фото: Pexels

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *