ВС: Порушення при вчиненні виконавчого напису є підставою для визнання останнього таким, що не підлягає виконанню

Товариство звернулося до господарського суду із позовом до Банку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Господарський суд м. Києва рішенням від 29 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовив у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 травня 2018 року рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з огляду на таке.

Пунктом 3.1 гл. 16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5) та ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, зокрема, що з дня виникнення права вимоги у відносинах між підприємствами минуло не більше одного року, а п. 3.4 Порядку передбачено, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Таким чином, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 3.1 гл. 16 розд. II Порядку річний строк для вчинення виконавчого напису пов’язується саме з виникненням у стягувача права вимоги до боржника. Отже, право вимоги у стягувача виникає з моменту неналежного виконання зобов’язання боржником у визначений договором строк.

Встановивши, що терміном остаточного повернення кредиту є 5 жовтня 2015 року, а з заявою про вчинення виконавчого напису до приватного нотаріуса банк звернувся 10 лютого 2017 року, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про порушення при вчиненні спірного виконавчого напису положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше одного року.

Крім того, колегія суддів зазначила, що доводи скаржника про дотримання ним вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та надіслання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення не змінюють факту пропуску річного строку згідно з ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

При цьому Верховний Суд зауважив про обґрунтованість твердження скаржника про помилковість висновків апеляційного господарського суду з приводу того, що подані нотаріусу документи не підтвердили безспірності розміру заборгованості. Суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172), для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями, додаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Суди обох інстанцій встановили, що банк надав нотаріусу виписки з особових рахунків.

За приписами ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Тому, враховуючи наявність порушення при вчиненні виконавчого напису ст. 88 Закону України «Про нотаріат», що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову, зазначені висновки апеляційного господарського суду не вплинули на правильність прийнятого судом рішення, а отже, підстав для його скасування не вбачається.

Постанова КГС ВС від 3 жовтня 2018 року у справі № 910/3337/17 –
http://reyestr.court.gov.ua/Review/77011943

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *