Про медитацію, гори, подорожі, психологію та юриспруденцію

Денис Дьомін – юрист з незвичайними захопленнями. Він жив в йога-монастирі Індії, на острові фактично без цивілізації в Камбоджі, піднімався на вершини високих гір та об’їхав ледь не пів світу.

А ще він займається бойовим мистецтвом, захоплюється психологією та багато часу присвячує саморозвитку. Ми поспілкувалися з ним про його lifestyle та юриспруденцію.

Спойлер: обережно, після прочитання цього інтерв’ю у вас може виникнути бажання кинути все і, взявши квиток в одну сторону, поїхати подорожувати. 

Я знаю, що ти певний час жив в йога-монастирях Індії. Розкажи про цю країну: коли ти вперше туди поїхав?

Вперше я поїхав в Індію десь у 2010 році як турист. Тоді ще ця країна не була в тренді. І, чесно кажучи, був вражений. Адже до цього я був тільки в Європі й Африці. А коли ти потрапляєш у східну країну – тобі просто зриває дах.

Що найбільше здивувало, так це різниця між нетрями та багатими районами. Я не один раз був в українських селах, але в жодному немає такої бідності, як там. А ще там неймовірна природа. Одним словом, згодом зрозумів, що мені потрібно провести в Азії певний час.

Що тебе спонукало поїхати туди знову?

Було цікаво. Не можна сказати, що ти був в Індії, якщо відвідав тільки окремі її частини.

Що ти там для себе відкрив? Як трапилась історія з монастирями і медитацією?

Близько 9 років я займаюсь йогою  – вона досить сильно вплинула на мій світогляд. І мені, як юристу, завжди властиво звертатись до першоджерела. Тому було цікаво, як це роблять в Індії.

Там є місто Рішікеш – це світова столиця йоги, де збираються найкращі викладачі. В місті та його околицях є 12 монастирів, які вважаються першоджерелами. В одному з них я був. Це щось на кшталт тренувального табору. Монастир розташований в горах, і все, що в тебе є –  це ліжко в окремому кабінетику.

День починається о 5 ранку: перша медитація, потім йога і сніданок. Далі за планом прогулянка, знову йога і медитація, потім обід. Після – знову прогулянка, вечірня медитація, якісь лекції й о 22.00 ви лягаєте спати. В такому темпі ти живеш від двох тижнів до місяця.

Це дуже добре розслабляє голову, особливо юристу. В якийсь момент ти згадуєш щось, в інший – розумієш, що відключаєшся. Тобто ти можеш сам обирати – і це найкорисніше в йозі та медитації: момент, коли ти думаєш, а коли ні.

Розкажи про подорожі, що вони тобі дають? 

Для мене ситуація, коли ти їдеш в іншу країну, маючи квиток в один кінець – це свого роду пригода. Ти змушений знаходитись тут і зараз. Це настільки вставляє, що ти не повертаєшся думками на роботу, не думаєш, що треба передзвонити й так далі. Це змушує емоційно видихнути.

Чи є країна, яка найбільше подобається?

Якщо ми говоримо конкретно про країни, то мені подобаються усі, крім східної Європи. Норвегія для мене найкрасивіша європейська країна. Найгарніша архітектура в Римі. Найкрутіше місце, де я себе почуваю як вдома, це Бангкок. Непал – найкрасивіше місце з точки зору природи, а райсько-природне – це острів Балі.

А особливе місце?

Десь в 2012 році я поїхав в Камбоджу, до невеличкого містечка на узбережжі (Сіануквіль).  Звідти дістався на острів, де не було практично нічого – лиш 20-30 будиночків з бамбука. Так от, я вирішив там залишитись на 10 днів. Це було найкрутіше усвідомлення того, наскільки цивілізація вторглася в наше життя.

Там був лиш один магазин, в якому є шоколад, вода, напої та два псевдо ресторани, в яких можна замовити рис, рибу і морепродукти. І кожен день лиш  з 4 до 8 була електрика. В якийсь момент ти починаєш вставати й довше чистити зуби, тому що розумієш, що нема що робити. Тобто ти змушений 10 днів бути сам з собою. Важко знайти місце, яке б тобі показало те ж саме. Хіба що йога-монастир.

Чому ти почав ходити в гори?

Це почалося десь років 5 тому. Ми сиділи з моїм колегою Юрієм в офісі і я просто йому сказав: щось так на душі тошно, давай підемо в гори. І він погодився. Це була дуже крута пригода. Повернувшись, ми зрозуміли, що це заняття на все життя. І це були лиш наші Карпати. А от коли потрапляєш в Непал, то розумієш, що все, що до цього ти бачив – це гірки в пісочниці.

Чи доводилось долати якийсь челендж?

Цього року я вийшов на висоту 6500 – і було охреніти як складно. Це гора Меру Пік – по суті пішохідна вершина без скелелазної складності. Але за рахунок висоти вона вважається доволі складною. Вже перед підйомом ми були в хайкемпі, на висоті 5800, і я зрозумів, що пропустив момент, коли в мене почалась гірняшка (гірська хвороба, – ред.).

Почалась жахлива тахікардія, стало страшно, адже ти не можеш нормально дихати (густина повітря інша). І якщо в свідомому стані ти можеш контролювати дихання – уві сні ти прокидаєшся кожні 15 хвилин від того, що задихаєшся.

Плюс двоє людей з нашої команди почувались дуже погано і тебе теж це починає лякати. Надворі вночі -22. Потрібно підніматись о другій ночі і йти до вершини 9-10 годин. В результаті ми це зробили. Однак я відчув моральну межу, тому що останні 100 метрів були надзвичайно складними для мене. Це був хороший челендж. Напевно, найскладніше, що я робив у горах.

Я знаю, що ти займаєшся бойовими мистецтвами. Якими і як довго?

ММА (змішані бойові мистецтва) або іншими словами, на пострадянському просторі – бойовим самбо. Це майже одне і те ж, але на різних континентах. Після повернення в уже свідомому віці займаюся вже років 4-4,5. До речі, у легендарному київському клубі «Гермес», який готує кращих з кращих протягом більш ніж 20-ти років.

Що це тобі дає?

Якщо в силу своєї професійної діяльності ти стикаєшся зі стресом, його потрібно десь зганяти. Я вважаю, що один з кращих способів – це спорт. На відміну від спортзалу, в бойових мистецтвах присутній елемент гри. У тебе є ціль – виграти, інших варіантів немає.

Як це поєднується з йогою та медитацію?

Дуже гармонійно. Для того, щоб стати професіоналом в якомусь бойовому мистецтві, тобі потрібно щосекунди усвідомлювати, що ти робиш, як ти це робиш і скільки зусиль треба прикласти. А йога допомагає це робити.

Коли ти почав вивчати психологію?

Для мене особисто це було логічне продовження своєї кар’єри і поповнення знань. В ході своєї роботи я зрозумів, що постійно стикаюся з людьми, які приймають рішення: судді, прокурори, клієнти і так далі. І мені був незрозумілий алгоритм, що лежить в основі мотивації прийняття цих рішень. Подумав, що психологія – це відповідь.

От і вирішив вступити до КНУ ім. Шевченка і здобути другу вищу освіту. Можу сказати, що це було найбільш свідоме моє навчання: я ходив на пари, читав статті, готувався, складав іспити, тощо.

Ти знайшов відповіді на запитання?

Так, знайшов. Наприклад, коли ти будуєш правову позицію і виступаєш з нею в суді, то краще докласти максимум зусиль, щоб донести її до судді, в тому числі і за допомогою психологічних прийомів (мовлення, паузи, інтонація, влучні слова тощо) – а не вдаватися до маніпуляцій. Люди, чиїми рішеннями ти намагаєшся маніпулювати, можуть зробити так само і з тобою одного дня.

Думаєш, багато таких юристів, які вдаються до маніпуляцій?

У більшості юристів завищене его: вони настільки впевнені в тому, що прекрасні, що, я думаю, так – таких багато.

Коли ми говоримо про професійну маніпуляцію, то з цим більше знайомі слідчі і адвокати. Слідчі більш схильні до процесуальних маніпуляцій, адвокати до акторської гри. Іноді це погана акторська гра, іноді хороша – залежить від адвоката, але таких мало.  Я переконаний в тому, що такі техніки можна застосовувати тільки усвідомлено. Якщо постійно таке робити несвідомо, то рано чи пізно відповіси – люди перестануть з тобою спілкуватись.

Як тобі в житті допомагають ці знання?

Не беручи до уваги професійну діяльність, мені це допомагає набагато легше реагувати на людей. Проста логіка: якщо людина зла, то їй добре чи погано? Скоріше за все погано. А якщо їй погано, то навіщо робити ще гірше? Я сприймаю все через цю призму. Звісно, я не завжди такий свідомий. Але, як на мене, ми повинні розуміти, куди прагнемо. Я прагну до здорових відносин з кожною людиною.

Що ти читаєш?

Мені подобається філософія, психологія, наукові книги, рідко читаю художню літературу.

Я зустрічала людей, які захоплюються філософією і психологію, і люблять повчати інших людей. Ти за собою таке не помічаєш?

В певний момент я перестав оцінювати людей. Коли ти всіх людей сприймаєш як рівних, просто різних – то розумієш, що немає сенсу їх вчити.

Можеш назвати книги, які можуть допомогти юристу, будуть корисні?

Це не книга, а скоріше коротка розповідь: «Платонівський трактат про печеру». Він побудований у форматі діалогу Платона з Сократом, в якому добре показані точки зору різних людей. Тобто вони роздумують про те, як герой за різних обставин дивиться на одне і те ж. Це особливо корисно для кримінального адвоката, коли він стикається зі справами, де клієнт говорить одне, слідчий – друге, а документи – третє.

Більшість юристів, як на мене, не зовсім розуміють бізнес. Для того, щоб його краще зрозуміти можна прочитати книгу «Бідний батько, багатий батько». Вона допоможе  усвідомити, чому іноді у вас не купують ваші послуги, чому ви не потрібні клієнту, якими категоріями він мислить.

Якими принципами ти керуєшся в житті?

  1. Золота середина.
  2. Поводься з іншими так, як ти хочеш, щоб поводились з тобою.
  3. Непотрібно нічого, щоб мати гарний настрій – завжди потрібно щось, щоб мати поганий настрій. Ось і все.

Як ти займаєшся саморозвитком?

Для мене це і найбільша радість, і найбільше побоювання. Я справді боюся моменту, коли я припиню розвиватись. Коли я дивлюсь на адвокатів, які перестали це робити: не слідкують за законодавством, за тим, що відбувається у світі тощо – це лякає. Для мене це великий стимул ніколи таким не стати.

У мене є природна допитливість. Мені завжди цікаво, чому так, звідки це береться. З однієї сторони мене за це не дуже люблять колеги, а з іншої – це дає мені змогу розбирати складні юридичні кейси. Можна провести аналогію з деталізацією на телефоні. Спочатку пікселі великі, потім все менші і менші.

Коли ми розуміємо, що нам потрібно скласти правову позицію, щодо кожного документу, кожного юридичного факту запитуємо: А чому так? Чи повинно так бути? Може є інші способи? Якщо ми захищаємось, то намагаємось якомога більше деталізувати все для того, щоб знайти більше варіантів.

Який, на твою думку, зараз юридичний ринок в Україні?

Я б сказав, що він в стані добре контрольованого конкурентного стресу. Зараз купуються тільки найбільш актуальні, виживають тільки найбільш конкурентоздатні. Звісно, завжди будуть ті, в кого все плюс-мінус добре. Але конкуренція існує.

Чи є хороші молоді спеціалісти сьогодні?

Хороших спеціалістів, я думаю, залишилась така ж кількість, як і була до цього. Однак підхід до того, як розкрити людину, змінився. Ми намагаємось якомога більше ділитись зі співробітниками інформацією в рамках компанії і це дає набагато вищий результат.

Ти більше віриш в те, що молодого можна навчити чи краще знайти одразу спеціаліста?

Я як соціаліст за природою дуже довго намагався брати на роботу людей свого віку і старших, які шукали роботу. Тому що розумію їх труднощі, можливо, в певний момент вони не реалізувались і мені хотілось допомогти їм. Але практика свідчить, що це марно.

Набагато легше взяти молодого і навчити його. Хоча і тут треба скрупульозно ставитись до вибору. Часто люди не займаються розвитком і не хочуть це змінювати.

Якось в мене був випадок, коли на співбесіді я запитав людину старшу за мене на три роки: в ось такій ситуації, як ви порекомендуєте вчинити клієнту? Він каже: “Я порекомендую йому порішати”.

Твоє бачення майбутнього української юриспруденції.

Говорячи словами викладача економіки: коли ми звикнемо, що живемо в країні третього світу, тоді нам стануть зрозумілими багато проблем, які відбуваються в Україні. Я думаю, що в найближчі років 50 буде відбуватися розвиток автоматизації: більш просту роботу будуть робити машини, тобто буде менше людського фактора і в цьому плані все буде чесніше. В кримінальній адвокатурі це станеться не скоро, там багато творчості.

Юриспруденція – це творчість більшою мірою?

Залежить, як ти для себе це визначаєш. Для мене це середина творчості і логіки.

Якими якостями повинен володіти спеціаліст, щоб ти взяв його на роботу?

Перше – це чесність по відношенню до себе і до оточуючих. Я завжди поважав в юристах вміння визнавати, що не знаєш чогось і це виправляти; друге – вміння грати в команді; третє – це допитливість, яка тебе завжди тягне до першоджерел.

Якщо ми говоримо про судового юриста, то по-четверте, це людина, яка може аргументовано висловити свою позицію. Але кожного разу потрібно розуміти, ти відстоюєш якусь позицію, бо це інтереси клієнта, чи ти сам реально заблукав і повірив в це.

Що для тебе етичність і чи важлива вона для тебе в професії?

Так, дуже важлива. Моя етика, наприклад, полягає в тому, що я ніколи не продам клієнту те, що йому не потрібно.

Якщо клієнт винен, ти візьмешся за таку справу? Як щодо моральних принципів тут?

Якщо ми говоримо про кримінальну справу, я апріорі визначив загальне правило, що ми не займаємося злочинами, які пов’язані зі здоров’ям та життям людини. У нас є кілька кейсів з цього переліку, але в основному ми займаємось вайтколлером, службовими та господарськими злочинами. Тому що, з моєї точки зору, там завжди ще потрібно розібратись, хто винен: або держава створює такі умови, або люди.

Але навіть у найскладніших справах, коли клієнт зрозумів, що він винен – я для себе визначив, що все одно відстоюю його позицію, тому що йому потрібна допомога і він мій клієнт.

Я чула думку про те, що адвокатам зараз легко працювати, тому що є проблеми в правоохоронних органах.

Так, навіть трошки образливо. Я пам’ятаю час, коли ти спілкувався зі слідчими, і ще чомусь міг навчитись. Зараз іноді тобі просто соромно за те, що говорить слідчий. І його можна зрозуміти. Але для мене це професійне розчарування.

А чи були кейси, коли справді довелось добре попрацювати, якими ти можеш пишатись?

Була хороша справа. Ми стягнули з Шевченківського РВ близько 200 мільйонів гривень за те, що вони під час обшуку вилучили товар і, на жаль, помістили його в умови, в яких він зіпсувався. Справа тривала три роки. Мені сподобалось, що суддя реально оцінив ту кіпу документів, які ми подавали, і не побоявся прийняти законне рішення. Він взяв на себе велику відповідальність, хоча всі юристи знають, що судді легше написати рішення про відмову в позові, ніж його задовольнити.

Твої мрії.

Я б дуже хотів, щоб в моєму житті з’явились сім`я і діти. Хотів би, щоб люди в нашій країні навчились розуміти та любити себе. Це автоматично дасть їм змогу не заздрити оточуючим. Все інше – це цілі.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.