Прийняття на військову службу за контрактом — не підстава для звільнення з роботи, — ВС

Прийняття на військову службу за контрактом в особливий період не є підставою для звільнення, оскільки на працівника поширюються гарантії щодо збереження місця роботи.

Про це зазначено у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 р. у справі №323/1252/17 (касаційне провадження №61-844св17).

Так, апеляційний суд скасував рішення місцевого суду про поновлення на роботі і відмовив у позові, зазначивши, що на момент укладання позивачем контракту про добровільний вступ на військову службу часткова мобілізація не проводилася, оскільки закінчилася 17 серпня 2015 р., особливий стан в Україні не був запроваджений, як не був оголошений і воєнний стан, а тому вимоги позивача є необґрунтованими. Укладання військового контракту особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації в особливий період, не передбачає збереження гарантій, визначених ст. 119 КЗпП України.

20 червня 2018 р., розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з таким правовим висновком апеляційного суду, скасував його і залишив у силі рішення суду першої інстанції. У ВС зазначили, що відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у т.ч. шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи там, де вони працювали на час призову.

Із змісту норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав і гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Як зазначають у ВС, визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Зі змісту ч. 3 ст. 119 КЗпП України можна зробити висновок, що поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Отже, на думку ВС, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, що не було враховано судом апеляційної інстанції при винесенні рішення.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *