Країна ярликів та кліше

Уявіть собі на декілька секунд, що перед вами знаходяться чотири зовсім незнайомих людини: журналіст, громадський діяч, державний службовець та народний депутат. До кого із вказаних осіб у вас відразу буде більше довіри, якщо єдине що ви знаєте про них, це лише рід їх занять?

Допускаю, якщо ви людина, що не є дотичною до будь-яких державних систем, то привітний погляд не зупиниться на державному службовцеві. Навпаки. Довірятимете більше журналісту або громадському діячу, аніж людині, яка є частиною державного апарату. Щодо останніх, то ваша уява вимальовуватиме яскраву картинку «ворогів народу» або «казнокрадів».

Будьмо відвертими, хоча б перед самими собою, адже сьогодні сформовано публічний негатив навколо різних професій та різних прошарків населення. І для цього не варто глибино аналізувати інформаційний простір. Для цього варто лише дослухатись до слів експертів, які лунають з телеекранів, політиків…звідусюди нам доносять, хто саме є «негідником і внутрішнім ворогом».

Лише дізнавшись про професію людини, яка сприймається суспільством із негативним відтінком, відношення до такої людини вже заздалегідь прогнозоване: остерігаються, ставляться із відразою, побоюються. Людей, при особистому спілкуванні, не сприймають через їх сутність, не намагаються пізнати їх риси або професіоналізм. Сприйняття відбувається через сформований ярлик, який так активно пропагували експерти та політики з екранів телебачення.

Але, чи замислювались ми, чому так легко тавруємо незнайомих людей клеймом «негідництва», вважаючи їх аморальними? Звідки з’являються в суспільстві сформовані ярлики?

Невже ярлики та кліше є об’єктивною суспільною пам’яттю, яка передається від однієї людини до іншої, а експерти і політики лише їх ретранслятори? Сумнівно. Якщо вона дійсно об’єктивна, тоді чому люди, які не втратили схильність до критичного мислення, при особистому спілкуванні з людьми, які працюють на посаді із негативним суспільним кліше, згодом з великим подивом для себе дізнаються, що в реальному світі кліше не відповідає дійсності і самі воліють долучитись до спроб зміни незрозумілих стереотипів?

Очевидно, що така ситуація є свідчення того, що експерти та політки ретранслюють думки не суспільства, а когось зацікавленого, метою якого є бажання вливати на наші соціальні зв’язки, наше світосприйняття. Очевидно, що поява таких ярликів є наслідком кропіткої роботи цілої низки людей, завдання яких і полягало в тому, щоб приспати вашу здатність до аналізу інформації, а потім закласти до вашої свідомості зерна недовіри та розпочати їх зрощувати.

Суспільству чомусь подобається жити в простих нав’язаних стереотипах, подобається, коли за них давно вирішили, хто є негідником і кого варто ненавидіти. Простота сприйняття світу, в якому все так очевидно – спрощує життя.

І парадокс ситуації в тому, що  чим більше ярлик наповнений негативом – тим краще вони приживаються в уяві та сприйнятті людей.

Але не варто виправдовувати недалекоглядність людей тим, що це лише наслідки сучасного інформаційного світу, а сприйняття загальноприйнятих ярликів – дозволяє швидко адаптуватись до динамічного суспільства. Нагороджувати оціночними ярликами окремих людей за їх точки зору, погляди або приналежність до певного виду соціального прошарку полюбляли в різні часи. Але найяскравішим є приклад часів Радянського союзу.

Варто згадати, як вирішувалась доля на десятиліття, коли людина отримувала короткий, але змістовний допис в особовій справі: «дисидент», «націоналіст», «куркуль». Такий безкоштовний подарунок став підставою для зміни тисячами людей власної біографії, стирання з їх пам’яті згадок про минуле, відмов від близьких та рідних, виховування майбутнього покоління без роду. Вони тікали від самих себе, дехто зраджував власним принципам, щоб навішаний ярлик не нагородив гарантованою путівкою в бік Чукотського моря, бараків та мошкари. В той же час, більшість людей згодні мовчки сприймати ті кліше, приймали їх, погоджувались та «адаптувались до динамічного суспільства».

Чому ж тоді, в сьогоднішній Україні знайшлось місце цьому явищу – навішуванню ярликів на людей або цілі пласти соціальних груп? Чому в сучасній Україні люди так і не стали вільними від нав’язаних їм суджень?

З цього приводу у психологів є свої пояснення, і серед найпопулярніших – захисний механізм психіки людини, яка таким чином захищається від агресивного оточуючого світу або ж намагання пояснити власні певні проблеми, звинувативши інших. Є інша точка зору – люди бажають перекласти вирішення власних складних питань, на когось іншого.

Але які б не існували пояснення у психологів, їхні завдання зрозумілі та логічні – вони намагаються пояснити сутність існування ярликів в суспільних відносинах. Абсолютно інша ситуація, коли навішування ярликів стає засобом в руках пропагандистів та політичних аферистів. Їхні цілі кардинально відрізняються від цілей психологів. Їм потрібно повернути русло людських взаємовідносин на розпалювання ворожнечі між людьми, на зрощення ненависті до окремих соціальних груп.

Запитаєте навіщо?

Цілі різні – тримання окремої соціальної групи в страху, намагання встановити контроль, або намагання отримати чергових дармових коштів на чергове реформування. Із людьми, на яких навішені ярлики, можливо робити все що заманеться, бо встановити контроль над людьми, яких не підтримує суспільство, досить легко. Мета може бути різна – методи однакові.

В українському суспільстві зрощують тотальну недовіру до цілих пластів професій: «суддя», «прокурор», «лікар», «державний посадовець» і це перелік можливо продовжувати занадто довго. І зростивши чергову недовіру, саме ці сфери активно розпочинають реформувати, виділяють численні кошти, які освоюються тими особами, які дуже зацікавлені в тому, що сила ярликів в суспільстві діяла.

А що ж людина, яка опинилась в ситуації коли на неї навісили ярлик? Особливого вибору не має, їй залишають два шляхи – або переховувати, по можливості, власну професію, або ж щоденно доводити всім навколо, що ярлики і кліше не відповідають дійсності. Через те, що другий варіант є найтяжчим, бо всім навколо то не доведеш, а ті хто й почують не будуть готові повірити в позитив, люди, які мають професію із негативним присмаком, старанно приховують її. Мета лише одна – вони  бажають, щоб їх сприймали як особистостей, вони бажають, щоб їх сприймали за їх погляди та здібності.

Створюється парадоксальна ситуація, в якій люди стають заручниками ярликів, і вже ярлики  починають керувати життям людей.

Окремі люди, що мають відношення до професій із негативним присмаком, виходячи за межі кабінету воліють відразу стерти із своєї пам’яті години власної праці, воліючи перетворитись на інших людей. Вони, аналогічно як і люди пів сторіччя назад, біжать від самих себе, від своїх принципів.

І вже здається що цей біг із самого початку приречений на поразку. Ніхто не помітив, як все суспільство давно спільно біжить по колу, де вже не існує лідерів, переможців або тих, хто програв. Все українське суспільство, ніби ним керує одна невидима рука, біжить в одній масі, де всі ненавидять один одного.

Можливо варто вже зупинитись? Можливо варто поглянути навколо, та запитати себе, чи потрібні нам ті люди, які намагаються нами маніпулювати, чи не заважають нам вільно жити нав’язані оціночні ярлики? Чи хочемо ми і надалі піддаватись впливам чужих думок та нав’язаних нам кліше? Можливо варто усвідомити, що кліше та ярлики, які щоденно лунають звідусіль, і які керують нашими почуттями, є дефектними та неправдивими?

Уявіть собі на декілька секунд, що перед вами знаходяться чотири зовсім незнайомих людини: державний службовець, журналіст, народний депутат та громадський діяч. А сприймаєте ви їх саме через особисті риси цих людей.

Богдан Санін, суддя Окружного адміністративного суду м. Києва

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *