Справа Королеви проти Дадлі та Стівенса: канібалізм у морі заради порятунку?

“Якщо вас звуть Річард Паркер – не ходіть морем нікуди”.

У 1884 році з Саутгемптону у плавання відправилася яхта “Mignonette”. Команда складалася з капітана Тома Дадлі, Едвіна Стівенса, Едмунда Брукса та юнги Річарда Паркера. 28 червня яхта вийшла у відкритий океан, а 5 липня потрапила у шторм, що потопив її. Екіпаж зміг врятуватися у шлюпці. В них було лише дві банки консервів на чотирьох та зовсім не було прісної води.

21 липня, після того, як у моряків закінчилися припаси їжі, Дадлі запропонував кинути жереб. Один з них повинен був померти, щоб врятувати життя інших. Паркер та Брукс були проти, тому тему відклали. Між іншим, Річард Паркер напився морської води та впав у забуття. Було очевидно, що він помре першим. Брукс залишився у меншості, а Стівенс заколов хлопця в яремну вену.
В той же день пішов дощ – кров Паркера не знадобилась. Проте знадобилось його м’ясо. Але вже через чотири дні вони зустріли корабель. Моряки німецького судна ” Moctezuma” знайшли трьох слабих чоловіків та наполовину з’їдене тіло юнака. Стівенс, Дадлі та Брукс навіть не намагалися приховати скоєне.

Дадлі та Стівенс самі зізналися у вбивстві. Вони розраховували на захист Морського закону (Морського звичаю), яким передбачається ряд екстремальних випадків, коли загубленим у морі морякам дозволяється людожерство. Проте Морський звичай передбачає обов’язковість жереба, тож дії Дадлі та Стівенса не підпадають під його положення.
18 вересня відбулося засідання міського магістрату. Суд прийшов до висновку, що вчинок моряків був викликаний крайньою необхідністю, тому не передбачає покарання. Велику роль мала суспільна думка, яка після зустрічі з братом Річарда схилилася до звинувачених. Натовп навіть салютував Стівенсону, коли його везли на зустріч з дружиною. Брукса, який не брав участі у вбивстві, виправдали повністю. Справи Дадлі та Стівенсона передали до вищої інстанції, що не дало результату. В решті решт справу розглядала колегія з п’яти суддів.

Розгорнулася боротьба між державним обвинувачем Артуром Чарльзом та захисником Артуром Колінзом, що закінчилася нічиєю. Присяжні заявили, що не знають, чи винні Дадлі та Стівенс. Суд визнав іх винними і призначив їм смертну кару. В той же час суд рекомендував помилування моряків із заміною покарання на 6 місяців каторги. Помилування було надане.

Коли судді зачитували вирок, вони навіть не одягли свої чорні капюшони. “Покликання людини не в збереженні свого життя за будь-яку ціну, а в принесенні себе в жертву для порятунку живота ближнього свого, і обов’язком сім скріплена була і буде душа підданого всякої країни і держави, а паче інших, ми бажаємо думати, держави Англійської. У християнській країні досить і одного нагадування про Великий приклад жертви, явленим нам у спасіння наше, якому всі ми мусимо слідувати”, – так завершувався вирок Дадлі та Стівенсона.

_____________________________________________

матеріал підготував Михайло Процайло

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *