Гад же ти

Як cмартфон захоплює наш розум, послаблюючи інтелект

Ніколас Карр

Типовий щасливий власник айфону активує та використовує його близько 80 разів на день, – говорить дослідження Apple. А це – 30 тисяч разів на рік! Смартфон є нашим нерозлучним компаньйоном і вірним фактотумом — вчителем, секретарем, духівником, гуру. Ми тримаємо цей унікальний серед персональних технологій гаджет у межах досяжності практично цілодобово. Використовуємо його в безліч способів. Смартфон став вмістилищем нашого «я», записуючи і транслюючи слова, звуки та зображення, які визначають те, що ми думаємо, що переживаємо і ким ми є.
В опитуванні Геллапа 2015 року більш як половина власників айфонів заявили, що не можуть уявити собі життя без цього девайса. Звісно: помічні функції у зручній формі. Але вони дарують як релакс, так і тривогу! Їхня екстраординарна корисність дає їм безпрецедентний контроль над нашою увагою і величезний вплив на наше мислення та поведінку. То що ж відбувається в нашій свідомості, коли ми дозволяємо єдиному інструменту домінувати над нашим сприйняттям і пізнанням? Висновки вчених захоплюють і тривожать: мало того, що наші телефони глибинними і складними способами формують наші думки, то ці ефекти зберігаються, навіть коли ми не використовуємо пристрою.
Адріан Уорд, когнітивний психолог (вивчає внутрішні розумові процеси – мовні, пам’ять, вирішення проблем) та інші дослідники переконані: використання смартфона або навіть його дзвінок чи вібрація створює турбулентність факторів, що відволікають та погіршують зосередженість на складній проблемі чи роботі. Розпорошення уваги заважає міркуванню та продуктивності.
«Journal of Experimental Psychology», провів дослідження, яке показало: коли особа зосереджується над складним завданням, дзвінки чи дзижчання телефонів навколишніх розхитують увагу і її робота стає недбалішою — незалежно від того, перевіряє вона свій телефон чи ні.
Ще одне дослідження, в якому взяли участь понад 40 користувачів айфонів, і яке з’явилося в «Journal of Computer-Mediated Communication», показало: коли люди чують дзвінок свого телефону, але не можуть відповісти на нього, тиск крові в них зростає, пульс прискорюється і понижується вміння вирішувати проблеми.

Раніші дослідження не пояснювали, чим саме смартфони відрізняються від багатьох інших джерел дистракції (розсіяність, неуважність), якими кишить наше життя. Д-р Уорд з трьома колегами започаткували геніальний експеримент, щоб перевірити деякі припущення. Дослідники Каліфорнійського університету дали понад 250 студентам два стандартних тести на гостроту розуму. Один оцінював «доступну пізнавальну здатність», міру того, наскільки розум людини може зосередитися на конкретному завданні. Другий оцінював «інтелектуальну плинність», здатність людини інтерпретувати і вирішувати незнайому проблему. Єдиною змінною в експерименті було розташування смартфонів досліджуваних. Декому зі студентів запропонували покласти телефони перед собою на столі; іншим сказали покласти їх у кишеню чи сумку; треті мали залишити їх в іншій кімнаті. В інтерв’ю опісля майже всі учасники заявили, що їх телефони не відволікали, що вони навіть не думали про ці девайси під час експерименту. Результати ж виявилися вражаючими. В обох тестах учасники, чиї телефони були в полі зору, показали найгірші результати, а найкращими були результати тих, що залишили свої телефони в іншій кімнаті. Студенти, які мали свої телефони в кишенях чи сумках, показали проміжні результати. Що ближче були телефони, то нижчими ставали розумові здібності. Кілька інших досліджень підтвердили це.
У статті в «Journal of the Association for Consumer Research» доктор Уорд і його колеги писали, що «інтеґрація смартфонів в повсякденне життя» може спричиняти «дренаж мозку», що загрожує зменшити такі життєво важливі розумові здібності, як «навчання, логічне та абстрактне мислення, вирішення проблем і креативність».
Той факт, що більшість з нас зараз як правило тримають свої телефони «поряд і в полі зору», відзначають дослідники, тільки посилює психічне навантаження.
Дослідження 91 середньої школи у Великій Британії, опубліковане минулого року в журналі «Labour Economics», показало: коли школи забороняють використовувати смартфони, результати екзаменів суттєво підвищуються, причому найбільше виграють найслабші учні.


Від телефонів скрізь навколо нас потерпають і соціальні навички, і стосунки. Cмартфони постійно нагадують про всіх друзів, з якими ми б могли спілкуватися електронічно, вони сидять в нашій голові, коли ми розмовляємо з людьми безпосередньо, роблячи наші розмови плоскішими і зменшуючи задоволення від них. В дослідженні, проведеному в університеті Ессекса у Великобританії, 142 учасники були розділені на пари і їх попросили десять хвилин поговорити приватно. Половина розмовляла, маючи в кімнаті свій телефон, інша ж половина його не мала. Потім учасники пройшли тест на відчуття близькості, довіру та емпатію. Сам факт наявності мобільних телефонів, — повідомили вчені в 2013 році в «Journal of Social and Personal Relationships», — перешкоджає розвитку інтерперсональної близькості та довіри і зменшує рівень емпатії і розуміння партнерів. Найбільший негатив був, коли обговорювали”особистісно значущу тему”. Результати експерименту були підтверджені в подальших дослідженнях науковців з Вірджинія Тек, опублікованих в 2016 році в журналі «Environment and Behavior».
Докази того, що наші телефони можуть забратися в нашу голову аж так глибоко, тривожить. Це говорить про те, що наші думки і почуття, далеко не будучи ізольованими під нашим черепом, можуть бути трансформовані зовнішніми силами, про які ми навіть не підозрюємо.

Вчені давно знають, що мозок — це система моніторингу, як і система мислення. Його увагу привертає будь-який об’єкт, який є новим, інтригує чи якось інакше впадає в око, тобто який має, на психологічному жаргоні, «опуклість», характерну особливість. Медіа та засоби комунікації — від телефонів до телевізорів — завжди використовували цей інстинкт. Незалежно від того, увімкнені вони чи вимкнені, вони обіцяють нескінченне постачання інформації і вражень. Вони запроектовані так, щоб захопити та утримувати нашу увагу в спосіб, недоступний світу природи.

Іронія смартфона полягає в тому, що якості, які нам особливо імпонують, — його постійне підключення до мережі, його безліч додатків, його оперативність, його компактність, — є саме тими, які дають йому таку владу над нашим розумом. Виробники телефонів, такі як Apple чи Samsung, і розробники додатків, такі як Facebook чи Google, створюють свої продукти так, щоб максимально споживати нашу увагу протягом кожної години нашого неспання, а ми їм дякуємо, купуючи мільйони ґаджетів і завантажуючи мільярди додатків кожного року. Але навіть в історії захопливих медіа смартфон виділяється. Це магніт уваги, відмінний від будь-яких інших, що з ними нашому розуму доводилося стикатися раніше. Оскільки телефон запакований безліччю форм інформації та безліччю корисних і розважальних функцій, він діє як те, що д-р Уорд називає “надприродним стимулом”, який може “захоплювати увагу щоразу, коли він є частиною нашого оточення, тобто завжди. Уявіть собі об’єднання поштової скриньки, газети, телевізора, радіо, фотоальбому, публічної бібліотеки і шаленої вечірки за участю всіх, кого ви знаєте, а потім стиснення цього всього в один маленький сяючий об’єкт. Це те, що нам пропонує смартфон. Не дивно, що ми не можемо абстрагуватися від нього.

Чверть століття тому, коли ми вперше вийшли в онлайн, ми прийняли на віру, що веб зробить нас розумнішими: більше інформації породжуватиме гостріше мислення. Тепер ми знаємо, що це не так просто. Спосіб створення і використання мультимедійного девайсу має — принаймні — такий же вплив на наш розум, як і інформація, яку цей пристрій відкриває.

Як це не дивно, але знання і розуміння людей фактично можуть зменшуватися власне через те, що ґаджети надають їм легший доступ до онлайн-сховища даних. У семантичному дослідженні 2011 року, опублікованому в «Science», очолювана психологом Колумбійського університету Бетсі Спарроу команда дослідників, в число яких входив нині вже покійний гарвардський експерт із дослідження пам’яті Даніел Веґнер, попросила групу добровольців прочитати 40 коротких фактологічних тверджень (таких як “космічний шатл «Коламбія» розпався під час повернення над Техасом в лютому 2003 року”), а потім набрати ці твердження в комп’ютері. Половині людей сказали, що машина збереже те, що вони набрали; а половині — що ці твердження будуть негайно видалені. Згодом дослідники просили досліджуваних записати стільки тверджень, скільки вони змогли запам’ятати. Ті, хто вважав, що факти були записані в комп’ютері, продемонстрували значно слабше відтворення, аніж ті, хто припускав, що факти не будуть збережені.

Припущення, що інформація буде доступна в цифровому вигляді, видається, редукує розумові зусилля людей, аби щось запам’ятати. Дослідники охрестили це явище “ефектом Ґуґла” і відзначили його широкі наслідки: “Оскільки пошукові системи постійно нам доступні, ми часто можемо не відчувати потреби по-своєму кодувати інформацію для її інтерналізації. Коли треба буде, ми її знайдемо”.

Тепер, коли наші телефони настільки полегшили збір інформації в інтернеті, наш мозок, ймовірно, розвантажиться навіть більше, передаючи технологіям свою роботу запам’ятовувати. Якби йшлося тільки про спогади щодо тривіальних фактів, це могло б і не мати значення. Але, як сказав новаторський психолог і філософ Вільям Джеймс в лекції 1892 року, “мистецтво запам’ятовувати — це мистецтво мислити”. Тільки шляхом кодування інформації в нашій біологічної пам’яті ми можемо сплести багаті інтелектуальні асоціації, які становлять суть особистих знань і породжують критичне й концептуальне мислення. Незалежно від того, скільки інформації циркулює навколо нас, що менше ми її зберігаємо в мозку, то меншою є наша здібність оперувати нею.

Це розуміння проливає світло на поточну кризу легковір’я нашого суспільства, в якому люди занадто швидко довіряють брехні і напівправді, поширюваним через соціальні медіа російськими агентами та іншими негідниками. Якщо ваш телефон висушив ваші можливості проникливості, то ви будете вірити всьому, що він вам каже. Ця історія має ще один зиґзаґ. Виходить, що ми не надто добре розрізняємо знання, які тримаємо у своїй голові, від інформації, яку ми знаходимо в наших телефонах чи комп’ютерах. Як д-р Вегнер і д-р Уорд пояснили в статті в «Scientific American» від 2013 року: коли люди пригадують інформацію за допомогою своїх девайсів, вони часто в підсумку страждають манією розумності. Вони сприймають, що інформацію генерують “їхні власні розумові здібності”, а не їхні девайси. Вчені дійшли висновку, що “поява «епохи інформації», схоже, створила покоління людей, які вважають, що знають більше, ніж будь-коли раніше, хоча вони можуть знати про світ навколо них все менше і менше.”

Дані, як колись написала новеліст і критик Синтія Озік, є «пам’яттю без історії». Її спостереження вказує на проблему з уможливленням смартфонам захопити наші мізки. Коли ми скорочуємо нашу здатність міркувати і згадувати або передаємо ці навички ґаджетам, ми жертвуємо нашою здатністю перетворювати інформацію в знання. Ми отримуємо дані, але втрачаємо сенс. Модернізація наших ґаджетів не вирішить проблеми. Нам потрібно виділити більше простору для мислення. А це означає певне дистанціювання між нами та нашими телефонами.
Nicholas Carr, How Smartphones Hijack Our Minds
, Wall Street Journal, 6.10.2017
. Зреферував О.Д.

Ніколас Карр, автор — серед інших — книг “The Shallows” (Мілина) і “Utopia IsCreepy” (Утопія – це страшно).

За матеріалами Збруч

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *