Афера Гохманів, або як купці з Одеси обдурили Лувр на 200 000 франків

У 1896 році Лувр заплатив величезну суму в 200 000 франків за корону скіфського царя Сайтоферна, нібито знайдену на розкопках його могили неподалік від Очакова. Знахідку привіз до Парижа одеський купець Шепсель Гохман, який разом з братом Лейбою займався продажем археологічних раритетів.

Сім років тіара була однією з головних визначних пам’яток музею, аж поки завдяки «жарту» художника з Монмартра з’ясувалося, що вона — не більше ніж досить майстерна підробка.

Як купці знайшли золоту жилу

Брати Шепсель і Лейба Гохмани, купці третьої гільдії, тримали в Одесі на вулиці Херсонській, 17 (нині вулиця Пастера, прим. ред.) лавку колоніальних товарів. Проте продажі чаю, кави і тютюну дозволяли заробити на життя, але великого прибутку не приносили. А от торгівля антикваріатом! Причому не меблями в стилі Людовика XIV або, наприклад, коштовностями елизаветинских часів, а археологічними знахідками. У 1891 році комерсанти перебралися з Одеси до Очакова і купили будинок в центрі міста на вулиці Рєпніна (зараз вулиця Миру, прим. ред.), де відкрили магазин, який торгує старожитностями.

Очаків був обраний в якості нового місця проживання неспроста — він знаходився неподалік від розкопок стародавньої Ольвії (від грецького «olbio» — «щаслива») — найбільшого античного міста грецької колонії в Північному Причорномор’ї, зруйнованого в середині третього століття нашої ери. У XIX столітті його виявили археологи, і в «село ста могил» як мухи на мед зліталися підприємливі авантюристи і селяни з навколишніх сіл, які заради наживи зайнялися «чорними» розкопками.

Цінності, знайдені під землею, вони збували, в тому числі і Гохманам, які давали непогану ціну, а після перепродували товар колекціонерам втричі дорожче. Однак незабаром братам стало ясно, що спекулювати на ринку антикваріату складніше, ніж в кавово-тютюнової галузі, — предмети старовини знаходили не кожен день, і їх катастрофічно не вистачало. Тоді вони придумали новий бізнес — відкрили на «базі» своєї лавки старожитностей цех по виготовленню підробок.

Однією з найвідоміших знахідок на місці Ольвії був «Декрет Протогена» — плита-колона з білого мармуру з написом, який не до кінця зберігся, та який вихваляв «прихильного до народу» Протогена за його добрі діяння. Так, наприклад, він тричі від імені міста відкуповувався від скіфського царя Сайтафарна (Сайтоферна), виділяючи 400, 300 і 900 золотих монет на дари, які той вимагав. Він викуповував закладені архонтами цінні речі, допомагав городянам в голодні часи і позичав гроші міській казні.

Мабуть, надихнувшись знаменитим «Декретом», брати Гохмани вирішили в першу чергу зайнятися підробкою плит і їх фрагментів зі збереженими написами давньогрецькою. «Сировину» закуповували тут же, в околицях Очакова, або в Криму. Робочі в підпільній майстерні братів збивали з плит справжні стародавні написи і тут же наносили нові. Причому спеціально запрошені фахівці не тільки складали тексти, використовуючи знання істориків про Ольвію, а й підбирали шрифти в залежності від періоду, в який цей напис нібито був зроблений. Правда, кілька разів шахраїв вдалося викрити — в ряді написів «експерти» намудрували з відмінками. Але і на це у Гохманів була відповідь: а хіба в давній Греції писарі не могли помилятися? Правда, цей досвід вони врахували, і далі «виробляли» плити з граматично бездоганними текстами. Колекціонери розкуповували їх як гарячі пиріжки, в 1892-1893 роках братам навіть вдалося збути серію «знахідок» в Одеський археологічний музей.

Після успіху «мармурового бізнесу» комерсанти вирішили виготовляти підробки з золота. Причому діяли хитро: замовляли вироби «під старовину» знайомим ювелірам, які найчастіше і не знали, що займаються виготовленням підробок, а «товар» збували в партії справжніх старожитностей або через треті руки.

Першою великою жертвою шахраїв став колекціонер на прізвище Фрішен з Миколаєва. До нього з’явилися селяни, які зізналися, що знайшли «старовинні» кинджал і корону, перекопуючи город. За обидві знахідки вони попросили «всього-на-всього» 10 000 руб. Любитель старожитностей виклав необхідну суму, а потім вирішив про всяк випадок показати покупку експерту. Директор Одеського археологічного музею Ернест фон Штерн заявив Фрішену, що його обдурили, але гроші до того моменту були передані, а «садівників» і сліду не було.

Місія: обдурити Лувр

Після кількох вдалих «операцій», в результаті яких ольвійські підробки за хороші гроші були продані в музеї Кракова, Франкфурта-на-Майні і Парижа, Шепсель Гохман зважився на головну аферу в своєму житті.

Гохман міркував так: раз плита з написом подяки збереглася в повному обсязі, в ній могло бути все, що завгодно. Наприклад, відомості про те, як жителі Ольвії піднесли Сайтоферну золоту корону. Саме її вдалу імітацію і привіз старший з братів-комерсантів до Відня в лютому 1896 року.

Незабаром після його приїзду на столи представників директорату Віденського імператорського музею, фахівців зі старожитностей, професорів Бруно Бухер і Гуго Лейшінга лягла візитна картка від несподіваного відвідувача, який обіцяв сенсацію.

«Пан Гохман, купець з Очакова. Колоніальні товари і антикварні предмети», значилося на ній. Зацікавлені вчені прийняли комерсанта і після обміну люб’язностями поцікавилися, навіщо той завітав.

Шепсель Гохман був досвідченим шахраєм і хорошим психологом, — цитує Віктора Фельдмана, колишнього старшого бібліографа наукової бібліотеки Одеського національного університету імені Мечникова журналіст Олександр Левіт. — З пошарпаного шкіряного саквояжа Гохман витягнув і поклав на стіл перед членами директорату золоті фібули (пряжки, що скріплюють шати на плечах древніх греків) і сережки роботи давньогрецьких майстрів. Давши помилуватися цими рідкісними дарами і психологічно підготувавши партнерів, він вийняв якийсь предмет, загорнутий в вовняні ганчірки і, розгорнувши, урочисто оголосив: «Тіара скіфського царя Сайтоферна».

Краса виробу вражала. Виготовлений із золота шолом-корона висотою в 17,5 см, діаметром в 18 см і вагою в 486 грамів поділявся карбованим орнаментом на кілька горизонтальних поясів (фризів). На головному з них — в самому центрі — зображувалися сцени з «Одіссеї» та «Іліади» Гомера, на другому фризі скіфський цар полював на крилатого звіра, на третьому зображення вершників-скіфів чергувалися з фігурками биків, коней і овець. Верхівку корони вінчала згорнута клубком змія, яка підняла голову. Між другим і третім поясами вився напис «Царя великого і непереможного Сайтоферна. Рада і народ ольвіополітів», зроблена тим же шрифтом, що і в декреті Протогена. Захоплені вчені відразу припустили, що шолом піднесли жителі Ольвії, а на відбитому шматку плити говорилося саме про нього.

— Герр Гохман, звідки у вас ця корона? — запитали вони, затамувавши подих.

— Чудес на світі не буває, хоча ця корона — диво. Минулого літа вчені люди вели розкопки в Ольвії і неподалік від неї розкопали скіфську могилу, де був похований Сайтоферн з дружиною. Звідти тіара і інші прикраси, які дісталися мені за дуже великі гроші. Адже треба, щоб раз в житті пощастило бідолашному комерсанту, — скромно відповів той, додавши, що виклав за цінності всі наявні у нього заощадження.

Наступним питанням, яке задали професори було «Скільки ви за неї хочете?» Ціна виявилася непомірною — 200 000 франків (близько 90 000 руб. золотом). Однак директорат музею все одно запросив експертів, які підтвердили не тільки високу художню цінність тіари, а й її безумовну старовину і античне походження. Віденський музей, у якого не було запитаної суми, благав скинути ціну або хоча б продати скарб в розстрочку, але Гохман вирішив пошукати інших покупців.

Він уклав таємну комерційну угоду з віденським колегою — власником антикварної крамниці Антоном Фогелем і його компаньйоном маклером Шиманським, пообіцявши солідну винагороду, якщо ті зможуть продати корону за 200 000-400 000 франків. Фогель і Шиманський відвезли тіару в Париж, запропонувавши її дирекції Лувра.

Директор музейного департаменту образотворчих мистецтв Кампф і керівник відділу античного мистецтва Ерон де Вільфос, як і їх віденські колеги, були в захваті. Жоден з паризьких експертів також не запідозрив в тіарі Сайтоферна підробку. Лувр погодився на нечувану ціну і навіть готовий був запросити необхідну суму у парламенту, але … той перебував на канікулах. В результаті 200 000 франків зібрали меценати, з умовою, що гроші їм повернуть. Що дивно, так і сталося — парламент схвалив угоду заднім числом і роздав Луврські борги. Так головний французький музей придбав, за іронією долі 1 квітня 1896 року «другу після Ейфелевої вежі» паризьку пам’ятка, а комерсанти отримали по 40 000 і 74 000 франків за сприяння, передавши 86 000 своїм російським компаньйонам.

Підозріла знахідка

Уже тоді наукове співтовариство, яке знає ціну «старожитностей» з Ольвії запідозрило недобре. По-перше, про розкопки «могили Сайтоферна» не знали ні селяни з Парутина, які в буквальному сенсі жили над Ольвією, ні археологи, які працювали там постійно. По-друге, Гохманів на той час неодноразово підозрювали у продажі підробок, але залучити їх до відповідальності не вдавалося.

Першим в газеті «Новий час» про нову цінність Лувра, буквально через місяць після її покупки, висловився професор Петербурзького університету Микола Веселовський.

Ця тіара могла бути просто сфабрикована в Очакові, де є фахівці з таких справ, — дипломатично написав він, не згадуючи конкретних імен.

Директор Одеського археологічного музею Ернст фон Штерн, виступаючи на X Археологічному з’їзді в Ризі, теж наводив аргументи щодо автентичності тіари.

Чи можливо, щоб ольвійці наважилися написати на лобі грізного царя таку штуку? Воістину подібна ідея може прийти в голову тільки сучасному шахраю, у якого вона, втім, і зовсім зрозуміла, тому що його погляди не йдуть далі поняття про портсигар з написом, подарованим на іменини, — писав в Записках Одеського Імператорського товариства історії та старожитностей його віце-президент, визнаний експерт з древніх золотих прикрас, який консультував Ермітаж, Олександр Бертьє-Делагард.

Бертьє-Делагард спеціально відвідав Лувр і лише зміцнився в своїх підозрах. Він визнав тіару Сайтоферна «чудовою роботою, але, на жаль, невдалою підробкою». Правда, припустив, що підробка виготовлена ​​у Відні, а не в Одесі, де не знайдеться настільки талановитих майстрів-ювелірів.

Мюнхенський експерт Адольф Фуртвенглєр в серпні все того ж 1896 опублікував в журналі «Revue Cosmopolis» розгромну статтю, в якій говорилося, що фігури, зображені на короні, виконані аж ніяк не в античному стилі, а прототипи ряду «персонажів» тіари можна знайти на відомих виробах майстрів з різних місць і епох.

Крім того, він цілком обгрунтовано цікавився, з якого дива на тіарі богиня перемоги Ніка увінчує Сайтоферна, ворога і загарбника Ольвії, лавровим вінком, і припускав, що жителі поліса, скоріше, повинні були зміцнювати стіни міста, яке страждало від скіфських набігів, ніж дарувати царю таку корону.

Що цікаво, поки йшов науковий диспут, Шепсель Гохман і його «колеги»-спільники Фогель і Шимановський сперечалися в віденському суді з приводу того, як справедливо розділити отримані за тіару гроші. Трохи пізніше кишинівський колекціонер П. Суручан вже в Одесі звинуватив Гохмана в продажі йому підробок. Під час процесу вперше спливло ім’я ювеліра Ізраїля Рухумовского, якого назвали автором тіари Сайтоферна.

Французький археолог Саломон Рейнак, коли до нього дійшли ці чутки, заявив, що за його даними такого ювеліра в Одесі взагалі не існує. Однак незабаром розмови і наукові суперечки стихли, а тіара продовжувала сяяти у вітрині Лувру, привертаючи увагу і викликаючи захоплення відвідувачів.

А корона — несправжня!

Викрити шахраїв вдалося завдяки жарту епатажного художника і скульптора з Монмартра Елліна Майєнса, якого притягли до відповідальності за підробку картин відомих майстрів. Він заявив судовому слідчому, що має намір помститися «світу художніх експертів, торговців і антикварів», викриваючи підробки. А на наступний день, 19 березня 1903 року, французька «Le Matin» опублікувала сенсаційні викриття Майєнса.

Наші національні музеї замість справжніх предметів мистецтва закуповують підробки. Знаменита тіара скіфського царя Сайтоферна — теж підробка. Я зробив макет цієї корони, а золотих і срібних справ майстер Берон зробив цю корону з карбованого золота під моїм керівництвом, — говорив той, стверджуючи, що підробку йому в 1984 році замовив якийсь пан Шпіцен, який заплатив за неї 4500 франків.

У Луврі спочатку поблажливо заявили, що Майерс — всім відомий містифікатор і його заяви — обман, однак на допиті у слідчого той ще раз повідомив, що все озвучене ним журналістам — чиста правда. Однак підтвердити це нічим, крім своїх слів, не зміг, оскільки майстер Берон, який нібито і створив шедевр, до того моменту помер. Парижани щосили сміялися над експертами, яких так вправно обманули, а в міських кафе і на вулицях виспівували куплети, в яких не щадили ні вчених, ні уряд, виділяючи шалені гроші на підробку. У Луврі ж за три дні, з 20 по 22 березня, побувала рекордна кількість відвідувачів, охочих подивитися на скандальний експонат — близько 30 000 чоловік.

А 23 травня «Le Matin» з’явився новий викривальний лист. Його автором був одеський ювелір Соломон Ліфшиц, який кілька років тому переїхав до Парижа. Він стверджував, що автор тіари його колега з Одеси Ізраїль Рухумовський, який і не думав, що зайнятий виготовленням підробки, а просто виконував приватне замовлення, за яке йому заплатили всього-на-всього 1800 руб.

Слова Ліфшиця підтвердила і екс-одеситка на прізвище Нагеборг-Малкіна, яка також говорила, що знайома з Рухумовськимм і бачила, як той робив корону. З Одеси в газети просочилася інформація про те, що ювеліра допитала поліція, і той підтвердив своє авторство, відмовившись, втім, від причетності до продажу цінності. Тоді ж в пресі «виплили» на поверхню і попередження російських вчених, які не раз писали, що тіара — підробка, чого Лувр вважав за краще не помічати.

23 березня в Луврі на екстрену секретну нараду зібралася Рада національних музеїв Франції. На ньому вирішили створити комісію для розслідування всіх обставин справи, яку очолив відомий археолог, член Академії наук Шарль Клермон-Ганно. Музей продовжували брати в облогу юрби цікавих відвідувачів, але тіара з експозиції пропала — «винуватицю скандалу» з дозволу міністра народного господарства прибрали до закінчення розслідування.

Фокус з викриттям

Журналісти кинулися до Одеси і знайшли майстра, якому приписували авторство тіари. Рухумовський, талановитий, майже геніальний ювелір-самоучка, який до цього в основному заробляв на життя копіюванням відомих прикрас античності за приватними замовленнями, відразу став знаменитістю.

Через кілька днів ювелір все ж здався, мабуть, не витримавши інтересу преси до своєї персони. «Figaro» опублікувала таку телеграму:

Гравер Ізраїль Рахумовскій, що проживає в Одесі, Успенська вулиця, 36, категорично заявляє, що він є автором тіари, виготовленої ним в 1896 році на замовлення особи, яка прибула з Керчі. Рахумовський готовий після отримання 1200 франків прибути в Париж. Лувр, заявив він, може витратити 1200 франків, щоб виявити справжність речі, за яку він сплатив 200 тисяч.

Запитану суму автору шедевра виділили у французькому консульстві в Одесі, висунувши Рухумовскому ряд умов. Щоб уникнути галасу в пресі його попросили прибути в Париж інкогніто і не контактувати з журналістами. Тому 5 квітня 1903 року в готелі «Централь» оселився якийсь пан Барді, багаж якого переслали дипломатичною поштою. В речах були моделі, малюнки та форми тіари, а також кілька інших робіт Рухумовського.

В цей же день ювелір попрямував до Лувру, де почалося розслідування. Спочатку члени комісії під керівництвом Клермона-Ганно, не показуючи йому тіари, просили Рухумовського описати власний виріб, а потім попросили його повторити на пам’ять фрагмент корони Сайтоферна під наглядом відомих археологів. Ювелір зміг повністю відтворити частину фігурного фриза тіари, а також назвав рецепт металевого сплаву, з якого її виготовив.

Розслідування «справи тіари Сайтоферна» тривало два місяці. В результаті комісія дійшла висновків, невтішних для Лувру:

  1. Тіара є підробкою.
  2. Вона виготовлена ​​на замовлення якогось Гохмана сучасним майстром Рухумовським.

Справу закрили, а тіару знову помістили в експозицію, правда, вже в зал сучасного мистецтва. Газети писали про те, що Рухумовскому запропонували разом з тіарою відправитися в турне по Америці і пообіцяли за це 200 000 франків. А американський музей Барнума і Ашлея нібито був готовий викупити коштовність у Лувра ще дорожче, ніж той її придбав — за 250 000 франків, якщо той зможе гарантувати, що корона насправді підробка.

Зате достеменно відомо, що художник Майєнс, після викривальних одкровень якого і почалося розслідування, опублікував в «Eclair» лист, де зізнався в обмані. Він писав, що обдурив слідчого і журналістів «жартома», але сподівався, що йому це пробачать завдяки тому, що «жарт» допоміг виявити істину. Залучити обманщика до відповідальності, до речі, так і не вдалося.

Чи покарали аферистів?

Уявіть собі, ні! Незважаючи на те, що в результатах розслідування згадується ім’я Шепселя Гохмана, шахраєві вдалося уникнути відповідальності: Рухумовський імені замовника так і не назвав, Фогель і Шиманський воліли триматися в тіні і не відповідати на питання. Сам одеський комерсант заявив, що готовий дати свідчення щодо «дійових осіб» історії з тіарою, але тільки якщо його не притягнуть до відповідальності. Інакше він обіцяв мовчати десять років, поки не закінчиться термін давності. Судячи з усього, запитаних гарантій аферистові так і не дали, оскільки розвитку історії не було.

Після скандалу з тіарою старший з братів демонстративно відійшов від справ, а Лейба Гохман продовжив займатися сімейним бізнесом, через «треті руки» постачаючи приватних колекціонерів (в основному з США), а також музеї Росії, Великобританії, Італії, Греції, Німеччини та Франції археологічними старожитностями, серед яких основну частину як і раніше складали підробки. Правда, продавати золоті вироби Гохман більше не наважувався, успішно перейшовши на торгівлю фальшивками зі срібла.

Джерело

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *