Злочинне невігластво: основні тези лекції професора Вячеслава Навроцького

У рамках щорічних Днів УКУ у Львові відбулася серія лекцій, серед яких – зустріч із доктором юридичних наук, професором та викладачем Школи права УКУ Вячеславом Навроцьким.

Спікер розповів про особливості явища злочинного невігластва в Україні та його правову оцінку.

Приклади злочинного невігластва насправді доволі поширені. Діапазон таких випадків також великий: від керування транспортним засобом особою без посвідчення до обрання на найвищі державні посади людей без необхідних компетентностей. Є також другий аспект: коли нефаховість використовують, щоб прикрити вчинення злочину. У таких випадках виникає питання про кримінально-правову оцінку подібних вчинків.

Що ж ми розуміємо під терміном «злочинне невігластво»? Очевидно, жоден фахівець не може володіти всіма знаннями. Злочин – акт поведінки, дія чи бездіяльність; поки така поведінка не стосується інших, вона не має кримінально-правового значення. Злочинний характер невігластва виявляється у діяннях, передбачених Кримінальним кодексом, за що встановлена кримінальна відповідальність. Друга характеристика – загроза чи заподіяння шкоди правоохоронним інтересам. 

Говорячи про злочинне невігластво як правове поняття, слід розглянути, як його оцінює законодавство. Якою мірою ми б не критикували юридичний позитивізм, від нього нікуди дітись. Звертаючись до норм чинного Кримінального кодексу і Кодексу України про адміністративні правопорушення, бачимо, що кримінальна відповідальність встановлена за такі діяння:

  1. проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти;
  2. лікувальна діяльність особою без відповідної освіти;
  3. допуск до керування транспортним засобом особи без права на керування ним.

Однак ці окремі норми не вирішують проблему в цілому. Наразі є величезна кількість випадків, коли людина діє без необхідної кваліфікації, підготовки, інтелектуальних здібностей. Загальні підходи в практиці ж взагалі відсутні; натомість приймаються вкрай неоднозначні рішення щодо конкретних випадків.

Прикладом є так звана епопея з доктором Пі. Кілька років тому цього чоловіка сприймали як генія, а доказами його унікального розуму ставали приклади обігравання шахматних програм чи можливість відтворювати напам’ять число Пі до десятків і сотень знаків після коми, звідки й псевдонім.. Крім того, доктор Пі займався медичною практикою, брався за складні операції трепанації черепа. Принаймні троє його пацієнтів померли внаслідок проведених операцій. Згодом виявилось, що диплом медика був підробкою. Ця справа стала доказом того, як багато неоднозначних рішень приймається у цьому контексті.

Ще древні римляни говорили: незнання не виправдовує вчинків. Водночас ідеться і про значення незнання закону. Сучасніші дослідники пишуть про те, що людина повинна відповідати за справу, за яку береться, та її наслідки. Я формулюю ще два положення: ні дурість, ні розум не повинні ні обтяжувати, ні погіршувати кримінальне становище. Також, якщо особа більше знає та вміє, вона не повинна опинитись у гірших обставинах, ніж той, хто лінується вчитися.

Науковці переважно вказують, що злочинне невігластво – явище на межі необережності та випадку. Ще один підхід – оцінка невігластва як обставини, що може вказувати на неосудність. Крім того, це явище оцінюють і як різновид юридичної помилки. Таким чином жоден із підходів не характеризує одне й те саме, а тільки прояви та ситуації, в яких виявляється злочинне невігластво.

Якщо врешті-решт оцінювати дії людини без розуміння нею змісту вчиненого, можна зробити висновок: злочинне невігластво можна оцінювати з позицій ряду кримінально-правових інститутів, передбачених чинним Кримінальним кодексом Зокрема, невігластво може оцінюватись як неосудність – професійна чи спеціальна. Також як ризиковане діяння,  очевидно, що можуть бути й інші обставини, що виключають злочинність діяння.

Невігластво може бути необережним або умисним посяганням. Стосовно згаданого доктора Пі я дійшов висновку: особа без відповідної кваліфікації, вчиняючи однозначно небезпечні для життя діяння, будучи попередженим від інших учасників операції, неодноразово повторюючи свої дії, коли попередні потерпілі померли і продовжуючи ці дії, діяла з непрямим умислом. Щоправда, суд притримувався іншої позиції і «доктора» засудили за вбивство через необережність. 

Перейдемо до характеристики злочинного невігластва у його окремих проявах. Так чи інакше суть проблеми оцінки полягає у визначенні того, чи є особа осудною, а якщо так – треба встановлювати наявність ознак вини. Саме за такою послідовністю, адже закон каже: існує вина осудної особи, а не осудність винної. Якщо немає осудності, про можливість усвідомлення свого діяння, передбачення наслідків чи їхні можливості говорити не доводиться.

Складність встановлення співвідношення між осудністю і винністю полягає, зокрема, в тому, що кримінальний закон описує й осудність, й принаймні одну з форм вини – умисел – за допомогою тотожних термінів. Про осудність закон говорить, що особа могла усвідомлювати свої дії, а умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння. Саме це усвідомлення своїх дій зазвичай характеризується тим, що особа розуміє і фактичну сторону своїх дій, і соціальну, а значить – знає, що її дії шкідливі для суспільства.

Переглянувши відповідну літературу, ми побачимо, що й усвідомлення своїх дій щодо осудності, і передбачення суспільно-небезпечного характеру характеризується майже однаковими поняттями, позначається однаковими термінами. Тим не менш, очевидно, є риси, які дозволяють провести різницю між цими поняттями. Вони полягають у тому, що осудність – більш-менш сталий стан організму, що характеризує інтелект та волю особи щодо однорідних діянь. Водночас осудність зовсім не обов’язково означає винність особи, адже вина – це ставлення до конкретного діяння і наслідків. Можна бути осудним, але не винним. Ось одна з проблем, яка існує у вітчизняній правозастосовній практиці: вина у нас по суті презюмується. 

Стосовно осудності існує презумпція осудності, а з чого це випливає? Із положень Кримінально-процесуального кодексу. І в раніше діючому КПК, і в теперішньому написано, що експертизу психічного стану особи треба проводити тільки тоді, коли є сумніви. В іншому разі вважається, що особа здатна усвідомлювати свої дії. Ось це положення поширюється і на вину. Принаймні мені не доводилось натрапляти на вироки чи інші процесуальні окументи, в яких би повно, послідовно встановлювалась і доводилась наявність кожної із ознак умислу чи необережності. Переважно або нічого не пишуть про суб’єктивну сторону, або пишуть вкрай поверхово. 

Для розмежування діянь неосудних і тих, які діють без вини, принципове значення мають медичні критерії неосудності, які у законі описані, як хронічне психічне захворювання, недоумство, інші хворобливі стани. Але сам по собі кожен із цих критеріїв ще не є достатнім, щоб визнати особу неосудною. Неосудність має місце тільки тоді, коли поєднується водночас і один із медичних критеріїв, і юридичний.

Тобто неосудність – стан, коли особа не може керувати своїми діями та усвідомлювати їхнє значення. Якщо незнання не супроводжується медичними критеріями, нема підстави визнання особи неосудною. Особливе значення для оцінки злочинного невігластва має недоумство та інший хворобливий стан психіки. Яке значення має ступінь недоумства? Фахівці виділяють три його рівні: глибокої інтенсивності, середньої та слабкої. У перших двох випадках практично завжди особу визнають неосудною. У такому разі підстави для притягнення до відповідальності відсутні, а невігластво є вибачальним. 

Щодо найлегшого недоумства – дебільності, то наявність осудності визначається з урахуванням індивідуальних особливостей організму. Частіше щодо простіших злочинів особа визнається осудною, а щодо більш складних, що потребують знання спеціальних джерел, винною не визнають.

Одна з обставин, у яких полягає медичний критерій неосудності – хворобливий стан психіки. Він має особливе значення для оцінки осудності людей, які управляють складними технічними системами: оператор на атомній електростанції, коли існує загроза вибуху реактора, чи диспетчер в аеропорту, коли збирається велика кількість літаків у погану погоду. У звичайній ситуації людина може осягнути те, що взялась робити, але в екстремальній входить у стан стресу. Виникає питання: чи справедливо ставити у вину те, що вона опинилась у такій ситуації внаслідок обставин, які з нею не пов’язані? Для обґрунтування відповідальності таких працівників в екстремальних ситуаціях розроблена конструкція так званої професійної або спеціальної осудності й неосудності.

Згадана форма невігластва трапляється рідко. Головною при цьому є наявність зовнішніх факторів, у результаті яких особа потрапляє в стресовий стан. І ось коли йдеться навіть про спеціальну професійну осудність, принципово важливим є встановити, чи особа ввійшла в стресовий стан раптово для себе, чи знала, що губиться в складних ситуаціях. Очевидно, про неосудність як вибачальну підставу можна говорити тільки тоді, коли має місце неочікуваність. Якщо ж особа передбачала такий розвиток подій,  то її осудність треба визначати на тих же засадах, за яких визначають осудність особи в стані сп’яніння. Остання, можливо, щиро не знає, що відбувається, але в такому разі в кримінальному праві розробили концепцію, за якою визначають осудність. Якщо знаєш, що губишся в складних обставинах, не берись за складну справу; якщо щось сталось – не розраховуй на звільнення від відповідальності. 

З професійною осудністю тісно пов’язана ще одна обставина, ще один інститут кримінального права, що стосується ризику. Про професійне невігластво можна говорити тільки тоді, коли особа могла передбачати ризики діяльності, хоч і діяла в межах своїх компетенцій. Якщо людина вміє керувати мопедом, але взялась за двоповерховий автобус і розгубилась, – не можна говорити про професійну неосудність і таке невігластво є кримінально караним. 

Ще один інститут кримінально-правовий, пов’язаний із оцінкою злочинного невігластва – інститут заподіяння шкоди в обстановці правомірного ризику, який закон визначає приблизно так: коли для досягнення значного суспільно-корисного результату, якщо без ризику цього результату досягти не можна, можна здійснювати небезпечну діяльність. Коли цей ризик був обгрунтований, а шкода все одно настала, особа не підлягає відповідальності згідно норми про правомірний ризик. Якщо був необгрунтований ризик, то відповідальнісь настає.

Як же ми можемо знати, чи був ризик обгрунтований? Насамперед це врахування рівня інтелекту, знань, навичок та досвіду особи. Коли ми оцінюємо такі показники, то повинні враховувати не тільки проходження освіти, диплом, стаж, але і фактичну наявність відповідних знань та умінь. Прикро, але доводиться констатувати: наявність посвідчення водія чи диплому не є однозначним і категоричним підтвердженням того, що особа має і відповідні компетенції. Коли ми говоримо про ризик, то повинні звернути увагу ще й на те, що відповідні знання, навички, вміння повинні бути до початку дій. Сподівання «навчитись у процесі» робить ризик необгрунтованим. Кожен із нас оцінює нову владу і задумується про цю тезу. 

Виникає ще одне запитання: чи повинна відповідальність наставати тоді, коли невігластво вже заподіяло шкоду, чи може вона наставати і до того, як шкоду було заподіяно. 

Існує потреба у встановленні інтелектуальних ознак умислу і необережності в тому випадку, коли має місце злочинне невігластво. Усі інтелектуальні ознаки вини щодо умислу характеризують знання особи щодо діяння особи і наслідків, щодо необережності – лише до наслідків. Чи можна думати про наслідки, коли невідомо про можливу небезпеку?  Таким чином інтелект особи характеризує ставлення і враховувати його треба при визначенні всіх форм вини та ставлення і до діяння, і до наслідків. Що стосується вольових ознак вини–- волі особи не існує у відриві від знань та інтелекту. Знання про наслідки визначає і ставлення до самих наслідків.

Ключовий аспект проблеми злочинного невігластва – чи мають для нього значення обставини, які виключають наявність інтелектуального моменту умислу  та необережності. Відповіді на це запитання можливі навіть дві:

  • невігластво не виключає кримінальну відповідальність у зв’язку з тим, що осудна особа завжди діє за наявністю інтелектуального та вольового моментів умислу; причини незнання та нерозуміння особи не мають жодного кримінального-правового значення;
  • невігластво завжди виключає вину і кримінальну відповідальність.

Згадані позиції є крайні. Істина ж посередині, отже, є винятки та інші аспекти. Шукаючи відповідь, як невігластво впливає на усвідомлення дій та наслідків, треба звернути увагу на моменти, які названі. Чи однаковий об’єм інформації повинна знати особа, коли ми констатуємо умисний злочин і необережність? Мені здається, однозначно, що вимоги до умислу вищі. Відповідно цілком можлива ситуація, коли особа не усвідомлює обставин, які характеризують умисний злочин, тобто не підлягає відповідальності за умисний злочин, але за необережність – так. Виникає інша проблема: не кожному умисному злочину є в Кримінальному кодексі необережний відповідник. Наприклад, державна зрада: коли вчиняються такі необережні дії, ми розводимо руками і кажемо, що за це не встановлена кримінальна відповідальність, хоча об’єктивно дії полягають у заподіянні шкоди державі. 

Ще одна проблема – наскільки конкретно, чітко і вичерпно особа повинна знати ознаки, що встановлюють зміст умислу та необережності. Відповідь: у загальних рисах, а якщо точніше: у межах ознак складу злочину. Загалом немає жодного значення, що особа не знає те, що повинна і може знати. І загальне правило: невігластво, яке заподіює шкоду іншим, не повинне залишатись безкарним безвідносно до його причини. Але тут є винятки, наприклад, вікова незрілість неповнолітніх чи обмежена осудність, що відповідальність не виключають, але дають підставу для пом’якшення покарань.

У нашій Конституції йдеться: кожен повинен знати закони. Є презумпція знання Кримінального кодексу, що базується на тому, що він начебто простий, доступний. Натомість до нього входять понад півтисячі статей Загальної і Особливої частин. Та чи охоплює чинний кодекс злочинне невігластво і чи треба щось тут змінювати? Однозначно. Уже почато роботу над новим Кримінальним кодексом, створено робочу групу, яка веде підготовчу роботу.  Маю надію, що новий КК України більш чітко і однозначно регламентує проблему злочинного невігластва, усуне цілий ряд відзначених дискусійних питань.

Автор: Антоніна Чундак

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *